П’ють сечу, їдять цвілий хліб. Родини прикордонників, які понад 250 днів на позиціях, вимагають ротації

«Відтоді в них завжди “все нормально”»

Володимир — колишній прикордонник. До 25 років вислуги йому не вистачало зовсім трохи, тому у травні 2024 року чоловік повернувся з пенсії на службу.

Спершу перебував, зокрема, на Харківському напрямку, де виходи на позиції тривали по кілька днів і між ними була можливість відпочити. 

7 січня 2026 року Володимир зайшов на позицію на Покровському напрямку, розповідає його дружина Наталія. І додає:

«Він телефонував. Я питала: “Як ви там у мороз?”. Він сказав: “Я трохи відморозив пальці на ногах”. Після цього я почала телефонувати командиру. 

Трохи посварилася. Він, видно, потім їм зробив зауваження, бо наступного разу я телефоную чоловікові, питаю, як самопочуття. А він: “Усе нормально”. Відтоді в них завжди “все нормально”».

Улітку, за словами Наталії, військовим бракувало їжі та води.

«Коли була спека, теж сиділи без води. Пили сечу. Я взагалі була шокована, коли про це дізналася. Мій чоловік ніколи нічого не скаже. Це вже інший хлопець, який поруч із ним, розповів своїй дружині», — зазначила жінка.

З 10 серпня дружина фактично не має з чоловіком прямого мобільного зв’язку: інформація передається через командира по рації. Сам Володимир про свій стан не розповідає і каже, що все добре.

Родина в березні 2026-го взяла під опіку трьох малолітніх дітей, але Володимир не встиг завершити оформлення документів до відправлення на позицію. Дружина передала документи командуванню 9 прикордонного загону, однак їй відповіли, що чоловік має особисто прибути й написати рапорт.

Жінка зверталася до прикордонників, МВС, Нацгвардії, Міноборони та Офісу військового омбудсмена. За її словами, різні структури переадресовують її одна до одної, а питання ротації так і не розв'язане. Перевірка за зверненням до військового омбудсмена триває вже кілька місяців.

«Їжі не було по п’ять днів. Води так само»

Разом із Володимиром на позиції з 7 січня перебуває Микола, якого мобілізували два роки тому. У цивільному житті він працював на виробництві натуральних олій.

«Його мобілізували на зупинці. Ми з дочкою тоді були в лікарні, у дочки була пневмонія. Я взяла в лікаря довідку, що ми перебуваємо в лікарні. Вона була маленька, їй [тоді було] два роки.

Ми думали, що, можливо, його відпустять хоча б дочекатися, поки дитину вилікують. Бо я була сама, ще не водила машину. Але ця довідка нічого не змінила», — пригадує дружина Марина.

Микола раніше ніс службу на прикордонні Чорнобильської зони, на Рівненщині та Чернігівщині. А в січні його підрозділ перекинули на Донеччину. Командування попереджало військових, що вони перебуватимуть на позиції від одного до чотирьох місяців. Однак ротації немає вже вісім місяців.

Причини відсутності ротації їм пояснювали по-різному: узимку — нестачею людей, навесні — погодою, улітку — знову нестачею людей або погодними умовами. У червні командування казало рідним, що група вже перебуває на проміжній позиції та нібито почала вихід, однак фактично нічого не змінилося.

Також родині повідомляли, що військові мають запаси їжі й отримують постачання регулярно. Водночас Володимир, коли ще мав прямий звʼязок із Мариною, казав їй про інше.  

«Їжі не було по п’ять днів. Води так само. Її або не доставляли, або вона розбивалася [під час скидання з дрона]», — каже Марина.

Прямого зв’язку з чоловіком у неї немає з 9 серпня. Зараз він передає голосові повідомлення через командирів.

«Тіло мого тата досі залишається на позиції»

Олександр Бушев пробув на цій самій позиції на Покровському напрямку 232 дні. Ротації він не дочекався.

«25 серпня 2026 року нам повідомили, що тато загинув. Де та належна ротація, яку обіцяли ще в червні? Скільки ще хлопці мали перебувати на цих позиціях? Тіло мого тата досі залишається там», — розповідає Людмила, донька Олександра

Чоловіка мобілізували в січні 2024 року. Востаннє він був удома кілька днів перед Новим роком 2026.

«На зв’язок тато виходив украй рідко. Для нас кожне його повідомлення ставало подією. Ми місяцями чекали хоча б короткого дзвінка, хоча б кількох слів», — пригадує донька.

За словами Людмили, військові місяцями мали проблеми із забезпеченням. Води бракувало: узимку вони топили сніг, в інший час чекали на дощ. Їжу й необхідні речі доставляли дронами в невеликих посилках, частина з яких розбивалася під час скидання.

«Онуку потрібен дідусь, бо його батька вже немає»

Артем та Юрій також служать у 9 прикордонному загоні на Покровському напрямку. Вони перебувають на інших позиціях, неподалік від тих, де служать згадані вище військові, і так само місяцями не мають ротації.

Артем — 49-річний військовий із Житомира, який загалом служить уже понад 30 років. У 9 прикордонному загоні він із 2017 року, до того служив у ЗСУ, у 2019 році брав участь у бойових діях на Донбасі. У 2022 році вже готувався виходити на пенсію за вислугою, але після початку повномасштабної війни залишився на службі, каже дружина Людмила.

«Уперше він на позиції [на Покровському напрямку] був 25 днів — із січня по лютий. Пообморожував пальці. Їх вивели ближче, вони пролікувалися. А 21 квітня вони знову зайшли — і досі там», — каже жінка.

Зв’язок із ним дуже обмежений — лише короткі голосові через інших військових, іноді перерви тривають по два-три тижні й більше.

Юрій був мобілізований у вересні 2024 року, а з 14 лютого перебуває на позиції. Перед виходом сказав дружині Світлані, що зв’язку не буде й що завдання триватиме 30-40 днів, однак він залишається на позиції вже понад пів року.

Нормального зв’язку з чоловіком у Світлани немає. Лише зрідка, приблизно раз на місяць, їй передають короткі голосові повідомлення через рацію. Наприкінці серпня вона отримала від нього повідомлення: «Зі мною все добре. Сподіваюсь, скоро зустрінемось».

У середині серпня Світлана дізналася від військових суміжного підрозділу, які виходили з позицій, що Юрій має опіки, які вже почали гноїтися. За яких обставин він їх зазнав, жінка не знає.

До мобілізації Юрій працював будівельником. У родині двоє синів, обидва теж воювали. Старший син загинув після повернення додому, молодший продовжує служити, мав поранення.

«Є маленький онук, якому дуже потрібен дідусь, тому що його батька вже, на жаль, немає», — каже Світлана, ледь стримуючи плач.

Що кажуть у ДПСУ?

hromadske звернулося із запитом до 9 прикордонного загону ще 16 вересня, однак досі не отримало відповіді.

Натомість Марині Адміністрація Держприкордонслужби відповіла, що її чоловік перебуває в підпорядкуванні командира 4 бригади оперативного призначення 1 корпусу Нацгвардії «Азов» у межах Донецької області. Ми ознайомилися з цим листом.

Так, командування 9 прикордонного загону Держприкордонслужби стверджує, що військовим доставляють їжу, воду та засоби зв’язку дронами щонайменше раз на два дні, а командування щодня отримує доповіді про їхнє здоров’я та забезпечення.

Ротацію Миколи й інших військових на цій позиції запланували, але пояснюють затримку небезпекою через постійні атаки російських дронів. Провести її обіцяють за сприятливих тактичних і погодних умов. Після виходу передбачають медобстеження, за потреби лікування, психологічне відновлення та можливість піти у відпустку.

«Процес ротації водночас планується із суворим урахуванням поточної бойової та безпекової обстановки», — йдеться у відповіді Адміністрації ДПСУ.