Невизнане Придністров’я: десять фактів, які можуть здивувати

Долю другого невизнаного Придністров’я пророкують деякі експерти окремим районам Донецької та Луганської області, які нині контролюють проросійські угруповання «ДНР» і «ЛНР». 

Громадське. Світ уже розповідало про вибори президента самоназваної «Придністровської Молдовської Республіки», яку міжнародна спільнота визнає як Придністровський регіон Молдови. Конфлікт там «заморозився» чверть століття тому. Отже, регіон має чималий досвід існування в невизнаному статусі, із заблокованими для підакцизних товарів кордонами, з браком міжнародного залізничного та авіаційного сполучення, з регулярними місцевими виборами, результати яких ніхто в світі офіційно не визнає.

За ці 25 років у так званому Придністров’ї відбулася своєрідна інституціоналізація, тобто сформувалися власні порядки, процедури й структури. Фінансово самоназвана територія повністю залежить від Кремля. У 2007-му в «ПМР» провели референдум, на якому 98% мешканців висловилися за незалежність із подальшим входженням до Росії. Хоч з останньою ця територія не має спільного кордону. 

Новий президент Молдови Ігор Додон декларує намір врегулювати статус Придністровського регіону. 4 січня відбулася його двостороння зустріч із новообраним президентом «ПМР» Вадимом Красносельським. Зустрілися вони на території останнього — у місті Бендери. Годину говорили про вирішення нагальних економічних і соціальних проблем, як-от: визнання придністровських дипломів, мобільного зв'язку, номерів автівок, зняття обмежень на імпорт товарів тощо. Це стратегія «малих кроків», яка, як наголошує Додон, може прокласти шлях для «великого кроку» до врегулювання статусу цього регіону.

Втім, без санкції Кремля, схоже, це все одно не можливо, яким би поступливим і відкритим до компромісів не був молдовський лідер. До того ж Молдова є парламентською республікою, і для будь-яких рішень щодо Придністровського регіону йому буде потрібна дружня парламентська більшість.

Отже, якими є побічні ефекти й реалії життя в невизнаному статусі впродовж чверті століття? Громадське.Світ зібрало десять фактів і спостережень, які можуть здивувати тих, хто не знайомий із буднями таких регіонів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вибори в невизнаному Придністров’ї: застиглий час та пустота чистих вулиць

Державні фінанси – це утопія   

На виборах президента самоназваної Придністровської Молдовської Республіки 11 грудня 2016-го переміг спікер місцевого парламенту Вадим Красносельський. У нього – 62% голосів. Чинний керманич Євген Шевчук отримав лише 28%. Він спробував зменшити на третину пенсії та зарплати бюджетників, поки Росія не підкинула вчергове в липні 2016 року грошей. Завдяки російським дотаціям пенсіонери отримали надбавку – 104 придністровських рубля (240 гривень).

Крім того, Євген Шевчук підвищив податки, тарифи за газ, запровадив додаткову плату за різні публічні послуги. Це виявилося немислимо для місцевого населення, насамперед із причин бідності й неплатоспроможності. Він намагався взяти під свій контроль реальні грошові потоки в невизнаному регіоні, зокрема змусити платити податки ті підприємства, які там працюють.

Це була спроба навести лад у місцевих фінансах і побудувати реальний функціональний бюджет зі зрозумілим балансом доходів і видатків, збільшити його дохідну частину за рахунок власних надходжень, а отже, стати більш самостійними. Втім, більшість виборців цього не те що не оцінила, а засудила. І вибори виграв той кандидат, який озброївся суто популістською риторикою і пообіцяв усе зробити «безкоштовним, дешевим», понизити податки й тарифи. При цьому Вадим Красносельський усіляко декларував свою вірність Росії. Отже, відчайдушне намагання створити реальний бюджет замість смети дотацій виявилося утопією.

Паперові монети 

У самоназваній республіці є власна валюта – придністровський рубль. Один, три, п’ять і десять рублів там мають дві форми: звичайні банкноти і монети… тільки не металеві, а паперові.

Вирішення проблем поза врегулюванням статусу 

Десятки розмов із місцевими мешканцями залишають подвійне враження. З одного боку, люди незадоволені рівнем свого життя, скаржаться на бідність, безробіття, прагнуть змін. Молодь здебільшого хоче виїхати з регіону в пошуках кращого життя. З іншого, — вони не пов’язують вирішення своїх наболілих проблем із врегулюванням статусу Придністровського регіону на міжнародному рівні шляхом компромісу з Кишиневом. Для останнього повна незалежність Придністров'я була неприйнятною.

«Нам спочатку потрібно вирішити свої власні проблеми, а потім уже врегульовувати статус», — каже Євген із Тирасполя, молодий хлопець, який на виборах працював спостерігачем від одного з кандидатів. Це доволі поширена там думка. Звідки взятися ресурсам для розвитку за таких умов? Почути конкретну відповідь на це питання значно складніше.

За продуктами в Україну

Місцеві мешканці часто їздять за продуктами в Україну, оскільки багато споживчих товарів там відчутно дешевші: це стосується і молочних продуктів, і дитячих підгузників, і спиртних напоїв, і багатьох інших товарів. Показники різниці в цінах варіюються. У середньому в Тирасполі вони дорожчі, ніж в сусідній Одесі на 20 — 30%.  Водочас, асортимент товарів у місцевих супермаркетах за широтою і якістю практично не відрізняється від того, що можна бачити на крамничних полицях у Кишиневі чи Києві.

Є там і гіпермаркети побутових товарів для дому, будматеріалів. Щоб усе це придбати, місцеві мешканці їздять на заробітки в Росію, Україну, країни ЄС.

Всі мережі роздрібної торгівлі в невизнаній республіці контролює все той же монополіст «Шериф». Євген Шевчук спробував і це змінити, відкриваючи альтернативні магазини. Однак успіху це йому не принесло.

Спортивний комплекс міжнародно рівня 

Економіку Придністровського регіону контролює голдинг-монополіст «Шериф». Йому належать багато різних активів. З-поміж них і великий модерний спортивний комплекс з однойменною назвою під Тирасполем, побудований у 2002-му.  Він відповідає всім міжнародним стандартам. На цій арені раніше грав ФК «Тирасполь». У 2015-му його розформували. Невизнаний статус «ПМР» унеможливлює участь тамтешніх команд у міжнародних турнірах. Футбольне поле, оснащене підігрівом та повноколірним таблом для телетрансляцій, стоїть пусткою.

SIM-карти не продають  

У Придністров’ї лише один оператор мобільного зв’язку – «Інтерднєстрком». Він також належить «Шерифу». Купити на ятці чи в магазині сім-карту без пред’явлення документів і фіксації персональних даних, як ми звикли в Україні, там не можна.

Згаданий придністровський оператор, взагалі, не продає сім-карт.  З ним потрібно укладати договір. Номери молдовських операторів  рахуються як закордонні, Молдова не визнає стандартів місцевого мобільного зв'язку. Додзвонитися з молдовського номера на придністровський нам не вдалося.

Іноземні банківські картки не працюють 

Іноземцям у Придністров’ї в жодному разі не можна покладатися на свої банківські картки. За першої ж спроби розрахуватися карткою немісцевого банку вам повідомляють, що це не можливо. Місцеві офіціанти, продавці пояснюють це так: «У нас інший стандарт». Під ним якраз і мається на увазі те, що провести трансакцію там можна лише за допомогою картки придністровських банків. Отже, для іноземців єдиний вихід – запастися готівкою. Не вдалося нам також розрахуватися українськими картками через інтернет із території невизнаної республіки. Трансакції блокувалися.

Ще одна місцева проблема — тамтешні таксисти й водії маршруток навіть на прохання не видають чеків. Пояснюють це так само: «У нас такий стандарт».

Ресторани, піцерії, кав’ярні

У центрі Тирасполя практично на кожному кроці ви зустрінете сучасні ресторани, піцерії, кав’ярні, салони краси, бутіки. Причому місцевий персонал справляє гарне враження: добре навчений і чемний. Єдина проблема – низька платоспроможність місцевого населення.

Для туристів з Росії, Південної Осетії, Абхазії – пільги в готелях 

На склі, за яким розташовується ресепшн готелю «Аїст» у центрі Тирасполя, висить оголошення про те, що для громадян Південної Осетії та Абхазії там встановлені нижчі ціни, ніж для туристів із «ближнього й далекого зарубіжжя». Для «особливих друзів» — це 350 придністровських рублів за добу. Для решти – 400 рублів.

Брак розваг для молоді

Молодь у Тирасполі нарікає на свою нудьгу. Там працює лише один нічний клуб. Молоді люди кажуть, що їм хоч раз на місяць треба виїжджати з ПМР «в цивілізований світ». Зрештою, місцеві «винахідники» придумують у власний спосіб, як розважити знуджених людей. Так, вулицями придністровської столиці їздить таксі-лімузин, обрамлене шашками-ліхтариками.