Алчевці воліють жити одним днем, не думати про завтра і нікому не вірити — лист із того боку фронту
Громадське продовжує серію публікацій із тимчасово окупованих територій. Цей текст ми отримали від жителя Алчевська на Луганщині. З міркувань безпеки ми не розкриваємо його імені. Висловлені у матеріали думки є позицією автора.
Алчевську пощастило: його оминули активні бойові дії. У серпні 2014 року околиці міста обстріляли, взимку 2015 у районі Алчевського мелатургійного комбінату впала начебто «Точка-У». В іншому, як то кажуть, бог милував.
Однак, алчевці не квапляться знімати скотч зі скла на вікнах: тут щодня чути як не крики з вишколів «ополченців», що відбуваються за містом, то моторошні звуки боїв десь за Стахановим або в районі бахмутської траси. Люди звикли до подібного мілітарі-саундтреку, тому вже майже не зважають на «бабахи» і не поспішають ховатися у підвали. Але, разом з тим, завжди тримають напоготові тривожну валізку з документами, грішми і ліками.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «У Луганську ще залишилися патріоти» — лист із того боку фронту
РОБОТА, ЗАРПЛАТА, ФІНАНСИ
Ризик залишитися без доходів сьогодні лякає алчевців більше, ніж звуки залпів та вибухів за містом. Із роботою тут туго, як зрештою, і по всій території «республіки».
Середня зарплата в Алчевську складає біля 6 000 — 7 000 російських рублів (3000 — 3500 грн). Лікарі отримують в середньому 4 000 рублів, а вчителі ще менше — приблизно 3 800. Жінкам пропонують роботу в торгівлі, де середній дохід не перевищує 4000 рублів.
Загалом, вибір вакансій невеликий: чоловікам — або йти на завод, де платять в середньому 4000 — 5000 грн (на заводі платять саме в гривнях на банківські картки) або — в «ополчення», де заробляють від 15 тисяч рублів. Алчевський завод у лютому зупинився через транспортну блокаду, а ще йому погрожують націоналізацією представники «ЛНР». Тож, не буде дивно, якщо невдовзі лави алчевських сепаратистів поповняться армією колишніх металургів і коксохіміків.
Фото: сторінка Алчевськ у facebook
У центрі зайнятості безробітним пропонують тимчасову роботу із зарплатою у 2900 рублів «грязними» («республіканська» мінімалка). Охочих відверто мало. Багато алчевців їдуть на заробітки в РФ, але там не всім щастить з добросовісними працедавцями, інші здаються перед проблемами з Федеральною міграційною службою і повертаються.
В Алчевську працюють кілька супермаркетів, два ринки і багато дрібних торгівельних точок, де продають переважно російські товари. Ціни в місті на деякі товари майже сягнули рівня московських, але враховуючи вкрай низькі зарплати, купівельна спроможність населення невелика. В Алчевську та «ЛНР» борошно, крупи, хліб і цигарки дешевші, ніж у підконтрольних регіонах Луганщини. Все інше дорожче на 20 — 40% і більше. Одяг і побутову техніку алчевці воліють купувати в Ростовській області, або ж замовляють через посередників з України.
Фото: сторінка Алчевськ у facebook
Що ж стосується фінансової сфери, то в Алчевську працює так званий «Госбанк ЛНР», який користується захопленими приміщеннями і обладнанням «Ощадбанку». «Госбанк» приймає плату за комуналку, виплачує пенсії. Про кредити і депозити тут навіть не прийнято говорити. Банкомати, на відміну від «ДНР», тут не працюють. Однак, у 2017 році їх обіцяють запустити за сприяння «Госбанку» дружньої Південної Осетії.
Також у місті діє чимало «фінансових центрів», де люди знімають готівку з карток українських банків, міняють гривні на рублі за курсом 1:2 і отримують грошові перекази від рідних з допомогою Western Union та інших.
МЕДИЦИНА, ОСВІТА
У лікарнях міста лікування умовно безкоштовне. Тобто препаратами першої необхідності, привезеними з російською гуманітаркою, вас забезпечать. А все інше, за бажання, треба купувати самостійно. Більшість кваліфікованих вузьких спеціалістів полишили місто, укомплектованість кадрами в медицині складає не більше, ніж 60%.
Про ліки варто написати окремо: часто в аптеках не знайдеш банальної зеленки, бинтів і йоду. Поставки медикаментів у місто нерегулярні, асортимент невеликий, а ціни вищі за середні в Україні щонайменше втричі. Ліки продаються переважно російського виробництва і не найкращої якості. Продаж українських ліків суворо заборонений.
Фото: сторінка Алчевськ у facebook
У системі освіти міста ситуація теж непроста. Перестала існувати єдина українська гімназія. Перейменували всі дитячі садки, які мали українські назви. Українська мова та література у школі залишились, але, подейкують, всього по годині на тиждень. Окрім того, у випадках, якщо дитина «ополченця» під дією батьківської пропаганди не бажає вчити «мову», вчителі просто ставлять таким дітям високий бал, заплющуючи очі на прогули і не ставлять «енки».
Діти вчаться за дивним симбіозом української та російської шкільних програм, які все більше тяжіють до стандартів РФ. У школах відбувається багато заходів воєнно-патріотичного характеру, частими гостями у школах бувають священики УПЦ МП.
КОМУНАЛКА, ТРАНСПОРТ, КОМЕНДАНТСЬКА ГОДИНА
Комунальники Алчевська по-своєму стараються. У місті переважно чисто, регулярно вивозять сміття, прибирають вулиці. Влітку око тішать красиві клумби. Взимку вперше залили міську ковзанку. Працює освітлення і світлофори. Вода в місті подається за графіком «день через день», та й то кілька годин на добу. Мешканці верхніх поверхів можуть не бачити води тижнями. Зі струмом виникають перебої, але нечасто. З газом і опаленням проблем поки що немає.
Працює залізничний вокзал. Через станцію «Комунарськ» проходить «міжнародний» потяг «Луганськ — Ясинувана» (до речі, прикрашений українським тризубом), а також курсують електрички на Мануїлівку і Луганськ. Проїзд до «столичного» Луганська електричкою обійдеться всього у 16 рублів (маршруткою — 48 рублів). Щоденно курсують автобуси до Москви, Харкова, Києва, у Крим, раз на тиждень — в Абхазію.
Фото: сторінка Алчевськ у facebook
Громадський транспорт у місті справно ходить з 5 ранку до 20 вечора. На маршрути щоденно виїжджають близько 15 стареньких тролейбусів (проїзд коштує 8 рублів), і кілька десятків маршруток — переважно побитих життям «газелей» і ПАЗиків (вартість поїздки — 10 рублів). Графік роботи громадського транспорту прив’язаний до роботи АМК, тому після 8 вечора дочекатися щось нереально.
У таких випадках на допомогу приходить таксі. Послуга обійдеться від 50 рублів за поїздку до 5 км. Ввечері тарифи вдвічі виростають. Враховуючи компактність Алчевська, більшість мешканців невеликі відстані долають пішки. Нічне таксі офіційно заборонене, однак, деякі перевізники отримали дозвіл «комендатури» і працюють після 23:00. Нічні поїздки коштують від 150 рублів, і не гарантують, що не буде проблем з патрулями бойовиків, які можуть вас зупинити.
Фото: сторінка Алчевськ у facebook
В Алчевську, як і у всій «ЛНР», діє комендантська година з 23:00 до 4:00 ранку. За дотриманням «комчасу» ретельно стежать суворі патрулі представників «комендатури» і «поліції». Нічних перехожих затримують і доправляють у місцевий відділок. Якщо затриманий має з собою документи і поводиться сумирно, йому виписують штраф за адмінпорушення сумою від 500 до 2000 рублів, і вранці мирно відпускають. За розповідями людей, якщо порушника комендантської години затримали без документів, нетверезим, або він намагається «качати права», то його можуть побити або ж посадити «на підвал» терміном від кількох до 15 діб. Рити окопи затриманих уже не змушують років два, відколи лінія фронту віддалилася від міста.
ЗМІ, ПОГЛЯДИ, НАСТРОЇ
У місті видаються дві газети: «Огни», яка належить міськраді, і приватна «Рио-плюс». В «Огнях» прославляють правління «мера» міста Наталії Пяткової, а в «Рио» — багато оголошень, тому друга газета користується попитом. Іноді в супермаркетах безкоштовно роздають луганську «Республику».
Міський телеканал «Аскет» мало чим може порадувати адекватного глядача, тому крім оголошень про графік виплати пенсій, там дивитися нічого. Влітку 2016 року запустили міську FM-станцію «Алчевське радіо» із досить сучасним репертуаром. Журналісти російських телеканалів бувають у місті нечасто, тому що в Алчевську рідко відбуваються події, цікаві з точки зору скандальних «Лайфньюз» та їхніх побратимів.
Як правило, сказаному на «Первом канале» і навіюванням Кісєльова наївно вірить старше покоління, яке невпинно ностальгує за «совком» і дешевою ковбасою. Серед молоді і тих, хто має доступ до інтернету в Алчевську, мислячи об’єктивно значно більше.
Фото: сторінка Алчевськ у facebook
У місті все ще переважають проросійські настрої, але й людей, які чекають повернення української влади немало. Якщо на початку «ватники» очікували приєднання регіону до Росії за кримським сценарієм, а «укропи» сподівалися на звільнення міста влітку 2014-го, то сьогодні і ті, й інші, як правило, просто хочуть швидшого вирішення конфлікту. Хоч і розуміють, що конфлікт закінчиться нескоро. Багато з тих, хто на початку «русской весни» розмахували триколорами, тепер, нишком витираючи сльозу, мріють про повернення України і, майже не ховаючись, критикують режим Плотницького.
Хоча відкрито критикувати «ЛНР» і проявляти свої проукраїнські погляди небезпечно. Не спить так зване «МГБ», багато є і побутових «стукачів».
Кожен, хто хотів і мав змогу, покинули місто ще в 2014 році. Частина людей після поневірянь родичами в РФ та Україні, повернулися, бо тут є свій куток. Нову хвилю біженців можуть спровокувати масові звільнення на комбінаті, якщо ситуація з блокадою не вирішиться найближчим часом. Сьогодні в Алчевську проживають, орієнтовно, 90 000 людей (до війни було близько 110 000).
Побоюючись таких сумних сценаріїв, алчевці воліють жити одним днем, не думати про завтра і нікому не вірити, сподіваючись на розсудливість можновладців по обидва боки фронту і мріючи про мирне небо над головою.
Підписуйтесь на наш канал в Telegram
- Поділитися: