ENRU
Вартові процесу: як потерпілі у справі Майдану оселилися в суді
22 грудня, 2016
Третій тиждень поспіль потерпілі у справі розгону Євромайдану 30 листопада живуть в одному із залів Шевченківського районного суду Києва. Називають це безстроковою акцією «Покарати винних». За цей час вони облаштували побут, визначили коменданта, розписали чергові групи. Хто ці люди, чого вони вимагають і чому відмовляються залишати суд – у репортажі Громадського.

У судовій залі номер 6 тепло, пахне кавою. На лавах – спальники, на столі — скатертина та харчі, у кутку кипить вода в електрочайнику. На клітці для підсудних стоїть ялинка – «йолка», так її називають тут жартома. За суддівським столом зі своїми лептопами працюють Андрій Глембоцький та Віталій Кузьменко. Обидва – потерпілі у справі розгону Євромайдану 30-го листопада 2013 року. Вони та ще більше десятка людей ночують тут вже третій тиждень. Нічні зміни чергуються.

30 листопада цього року – у третю річницю розгону засідання так і не відбулося. У суді не з’явилися двоє підозрюваних екс-беркутівців та прокурори. Усього обвинувачених четверо — Андрій Дидюк, Микола Тягнирядно, Євген Антонов та Юрій Шевченко.

Суддя Олена Мєлєшак вийшла із зали, не оголосивши дати наступного засідання. Потерпілі лишилися у залі.

Віталій – один з активних учасників акції. Він аспірант історичного факультету Київського університету Грінченка, викладає в коледжі «захист Вітчизни». У ніч на 30 листопада 2013-го він отримав перелам руки та черепно-мозкову травму. Влітку 2014-го добровільно пішов воювати. За час, доки триває судовий процес, Віталій встиг відслужити у армійській розвідці на маріупольському напрямку в повернутися у Київ.

«У Генпрокуратурі справ стає усе більше і вони збираються у сніжний ком. Але це не може тривати вічно, — каже Віталій. — Спочатку були спроби витіснити нас із приміщення, погрожували кримінальною відповідальністю, приїжджали з керівництва Шевченківського райвідділку поліції, голова суду навіть писав заяву. Але на сьогодні жодних питань від поліції та представників суду ми не маємо». 

Спочатку були спроби витіснити нас із приміщення, погрожували кримінальною відповідальністю, приїжджали з керівництва

Чоловіка у камуфляжі, шкіряних берцах та тільнику звати Ярослав Каземірович. Каже, що військовий волонтер, показує медаль і білий хрестик, який лишився з часів Майдану. Він також отримав травми у ту ніч. Студенти на Майдані називали його Шефом, за організаційні здібності. Зараз він «комендант» у залі суду, стежить за порядком та поповненням запасів.

Сьогодні у судовій залі чергують шестеро.

Молода жінка у сірій сукні гортає журнал, спираючись спиною на клітку для підсудних. Це Поліна Тупченко, вона не є потерпілою у справі. Каже, що про безстрокову акцію в суді дізналася з новин. Ярослав Каземірович називає Поліну «групою підтримки».

Поліна Тупченко не є потерпілою у справі. Про безстрокову акцію в суді дізналася з новин

Віталій та Андрій збирають інформацію, відповідають на дзвінки та моніторять ЗМІ. Ярослав Каземірович — відповідальний за «атмосферу». Розповідає Поліні про свої молоді роки, про службу на флоті. Він сідає за прокуроським столом, вона — на лаві підсудних: «Ти сьогодні будеш спати як прокурор чи адвокат?» — жартують. На лаві у клітці завжди вільне місце, ніхто не хоче туди лягати.

У залі тепло, кожен має свій спальник. У Шефа місце біля підвіконня. Він не одразу засинає, згадує вірші про любов, які писав на Майдані. Поліна усміхається: «Це ви щойно придумали».

Зала, де обжилися активісти, розташована поруч із кабінетом судді Мєлєшак, яка веде справу. «Може зранку їй занести кави?» — жартує один з потерпілих.

Ярослав Каземірович — відповідальний за «атмосферу». Розповідає Поліні про свої молоді роки, про службу на флоті

Усю ніч в суді скриплять двері. «То духи у мантіях ходять по коридорах», — каже Поліна.

О шостій ранку у суд приходять прибиральниці. Поліна просить в них ганчірку й швабру — помити підлогу, доки всі сплять. Прибиральниці реагують на активістів спокійно, кажуть, звикли. Втім, туалет на поверсі не відчиняють. Доводиться спускатися із шостого на другий.

О сьомій тридцять дзвонить будильник, його ніхто не чує. Шеф сердиться на хлопців, які ще сплять - суд розпочнеться уже о десятій. До нього треба підготуватися: розвішати плакати з фігурантами справ, роздрукувати прес-релізи, пересунути меблі для зустрічі з очільником Управління спецрозслідувань ГПУ Сергієм Горбатюком, подзвонити решті потерпілих та адвокатам. .

Цього разу на засідання приходять усі обвинувачені, п'ятеро прокурорів, більше десятка телеканалів.

Шеф дивиться на чотирьох обвинувачених з-під лоба. Ті не піднімають голови. Суд відхиляє заяву на відвід прокурорів та переносить розгляд клопотання щодо зміни запобіжного заходу для Євгена Антонова та Андрія Дидюка на 11 січня. Але потерпілі не налаштовані до того часу покидати будівлю суду.

Підсудні колишні беркутівці

«Мабуть, у нашій країні треба оселитися у суді, щоб зрушити справу з місця», — каже Віталій.