Почути Огайо: як ностальгія за стабільністю руйнує американську демократію

Популізм Дональда Трампа, обіцянка побудувати стіну з Мексикою,  розмови про виборчі фальсифікації, сервери Гілларі Клінтон, «корумпована еліта», теорії змов, расизм і сексуальні домагання, кремлівські хакери, «Ісламська держава», страх, що Вашингтон відвернеться від НАТО…

На американських перегонах 2016 було все. Та що впливовіші політики, що відоміші історики, що визначніші журналісти, то більше вони радять дивитися далі від Вашингтона і звернути увагу геть на іншу історію – втрату відчуття американської мрії частиною білого населення США.

І якщо американська глибинка завжди вибирала очільника країни, який таки претендує на звання світового поліцейського, на основі ідеологічних розбіжностей – республіканці за вільне володіння зброєю, проти абортів і за мінімальні податки, демократи – за державну підтримку освіти, медицини, захист меншин, то цього разу додалося щось інше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рожева гвинтівка, або Чому Гілларі не здолати Південь

Серед республіканців, які раніше завжди виступали за стабільність і пишалися могутністю США, і які на цих виборах підтримують Дональда Трампа, з’явилося бажання ризикнути і зламати все, щоб повернути минуле.

Їх називають «реднеками», але останні місяці в лексиконі частіше чути слово «hillbilly».  Так називають жителів сільських районів гір Апалачі – це Кентуккі, Теннесі, Вірджинія, Північна Кароліна, а також частково  Огайо, Південна Кароліна.

Щоб «почути і зрозуміти» виборців Трампа політики-республіканці  радять книгу «Селюцька елегія», що вийшла цього року.  Вона розповідає про занепад «hillbilly».

Насамперед її радить Лорен Кренер – старожил республіканської партії. Працював з Джорджем Бушем старшим, на виборах 2016 був радником кандидата Ренда Пола. Його фокус – зовнішня політика США. Він наполягає на більшій участі Вашингтона в зовнішній політиці, критикує чинного президента Барака Обаму за м’якість, вірить в НАТО і трансатлантичну співпрацю. Лорен з тих, хто соромиться, що його партія номінувала Трампа, але все ж вірить в те, що ізоляціонізм – бажання звернути увагу на внутрішні проблеми — є природним історичним циклом. Так було після Другої світової, після В’єтнамської, а тепер — Іракської війни.

«Особливо після війни в Іраку, після економічного спаду, люди почуваються, ніби економіка існує окремо від них. Американцям не потрібне таке занурення США у зовнішню політику. Це ключове для електорату Трампа. Є таке й серед виборців Клінтон – ніби про них забули, так наче в них немає права голосу у цій системі. На цьому грав Берні Сандерс. Виборець почувається інакше, аніж 12 років тому.

Байдуже, яким буде результат виборів, але ці питання мають бути вирішені, вони не зникнуть просто так. Відчуття, думки та настрої залишаться. Цей розподіл тепер залежить не від ідеології», – узагальнює  республіканець.

Джеймс Фелловз – ветеран американської журналістики, нині — автор видання «The Atlantics». В розмові в коридорах цього видання, що розміщується в центрі Вотергейт у Вашингтоні, Джеймс уточнює: «Май на увазі, я останні роки зумисно об’їздив усі ці території. Якщо говорити не гаслами, то антимігрантські настрої не такі сильні. Так само, як і економічні проблеми. Питання в тому, як політики маніпулюють ностальгією за минулим».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виграш Трампа спровокує конституційну кризу в США — спічрайтер Буша

Огайо – історично один з найважливіший штатів у день виборів. Тут рівномірий розподіл між демократами і республіканцями. Різниця завжди у кілька відсотків.

Саме тому в останні дні тут відбувається найбільше мітингів обох кандидатів. Вони приїздять у маленькі села, бо, зрештою може виявитися, що саме той чи інший округ визначить, хто стане на чолі Білого Дому.

«Як Майкл Мур став улюбленцем виборців Трампа»

Вілмінгтон – містечко в окрузі, який за збігом називається Клінтон і є форпостом місцевих республіканців. Воно – символ американської фінансової кризи.

Тут знімав свою останню стрічку «Подорож у Трампленд» документаліст і затятий критик американського істеблішменту Майкл Мур. Його вважають крайньо лівим, він — ненависник республіканців. Однак, фільм про ці краї став хітом серед ультраконсервативних прихильників Трампа.

Понад 8 500 людей в одну мить втратили роботу. Рівень безробіття зріс від майже нульового показника до 20%. І все це – за якийсь місяць. Ми були першими, хто прийняв удар

Я зустрічаюся з Ренді Райлі, який під час кризи 2008-го очолював міську раду, а до останнього року був мером міста.

«Чуть-чуть? Так кажуть у вас в Україні, коли пропонують випити?» – питає мене при зустрічі. Привітний чоловік перед тим, як почати розмову про місцеві проблеми, додає, що Вілмінгтон – місто-побратим трьох населених пунктів у Харківській області – Чугуєва, Солониці та Мерефи.

«Якось познайомився з українською громадою,  а потім приїхав до України», — розповідає він.

Райлі пояснює, що неподалік є велика авіабаза і летовище, спроможне приймати найбільші літаки у світі, його використовувала поштова служба DHL.

«У травні 2008-го ми отримали сповіщення від DHL про те, що компанія закриває виробництво. Вони були найбільшим роботодавцем не лише у нашій спільноті, але й у дев’яти округах на південному заході Огайо. У нашому місті мешкає 12 500 людей, в окрузі – близько 42 000. Понад 8 500 людей в одну мить втратили роботу. Рівень безробіття зріс від майже нульового показника – до 20%. І все це – за якийсь місяць. Ми були першими, хто прийняв удар. До нас приїздили американські зірки, сенатори, президенти, всі кандидати в президенти, розповідаючи,  як збираються вирішити наші проблеми. Та нам вдалося оговтатися».

Лідер місцевих республіканців Тімоті Дейл  повторює всі теорії змови, які існують про Гілларі, а медичну реформу Обами називає жахіттям. Він тримає свого рудого кота, якого звати «Трамп» і розповідає, що в особистому спілкуванні мільйонер — чуйна і турботлива людина. Тімоті хизується – республіканський кандидат приїздив до них двічі.

Літак Трампа драматично приземляться на місцевій авіабазі. З динаміків лунають патріотичні пісні. В великому ангарі зібралися люди з усього округу. Зустріч починається  з молитви.

Рожеві знаки «Жінки за Трампа» мають переконати всіх, що Трамп не сексист. Найпопулярніше гасло – «Мовчазна більшість за Трампа». Його прихильники переконані, що «ліберальна преса» демонізує прихильників мільйонера, називаючи Трамка расистом, ксенофобом, жінконенависником. Тож його виборці поки мовчать, а своє слово скажуть на дільницях.

«Що значить зробити Америку великою знову?» – перепитую чоловіка середніх років. «Просто зробити», – відповідає той.

Більшість з ким говорю скаржиться на мігрантів, які можуть забрати робочі місця, а також — зруйновану економіку. Однак, коли питати конкретно, чи та чи інша людина втратила свою роботу – відповідають ні. Та й мігрантів не так, щоб знають.

Середе публіки далеко не тільки робочий клас. Та й знаки Трампа у містечку стоять поряд з чепурними будиночками. Один з виборців Трампа – прокурор з 40-річним стажем говорить про «сфальсифіковану систему» і «злочинницю Гілларі Клінтон». З усіх медіа він довіряє лише платформі Wikileaks – колись антиамериканській, а тепер одному з головних медіаінструментів Трампа. Прокурор говорить про великі корпорації, які використовують простий люд, виступає проти міжнародних торговельних угод.

Подібні до трампівських фрази про те, що «система прогнила», «всі однаково корумповані» можна почути на мітингу Берні Сандерса, котрий програв вибори за право бути кандидатом від демократів. «Противсіхи» – ще одна велика загроза для Клінтон, хоч вона і змінила свою програму (наприклад, тепер Клінтон обіцяє можливість безкоштовного навчання, як пропонував Сандерс).

У 2008-му прийти на дільниці цих виборців заохотило сподівання і віра в Обаму. Екс-держсекретарка — не найкращий оратор і не надихає. Тоді як на мітинг до Берні в сусідньму найбільшому місті Цинцинатті – черга. 75-літній Берні у старому сірому сверті і черевиках не оминає тих, хто не помістився в основній залі. Він схожий на «любого дядячку», підкупляє простотою. Основний посил – це все не просто про вибори, головне – контролювати політиків після.  Хоч він закликає неодмінно голосувати за Клінтон, молоде покоління може й не дослухатись.

У місцевому коледжі зустрічаюся з групою викладачів і студентів. Ті відверто налякані. На питання: «А що станеться, якщо виграє Трамп?» витримують довгу паузу. Таня Маус очолює центр пам’яті про ядерну катастрофу у Хіросімі. Вона не може навіть припустити, що телезірка отримає доступ до «ядерної кнопки».

«Немає межі, як низько може опуститися людина, щоб стати президентом США», – писав у 1972 році письменник Хантер Томпсон. «Американські вибори завжди були гарячими. Нині йдеться просто наступ на систему верховенства права. Мене просто жахає, що на мітингах республіканця з’явилися заклики «Гілларі за ґрати»,  – додає Рут Бріндл.

Енді – студент. Найбільше боїться повернення до минулого. Його брат – гей. День, коли в США узаконили одностатеві шлюби, для хлопця був найщасливішим у житті. Він боїться, що Америка повернеться у минуле.

На відміну від Північної Кароліни, де демократи і республіканці нині знаються лише зі своїми однодумцями, у цій групі з 9-ти людей у кожного є родичі, які голосують за Трампа. Водночас усі пояснюють, що політичних дискусій в родинах майже немає. Занадто чутлива тема.

Таня Маус зауважує, що для неї ключове питання, — як почати діалог. Вона завжди виступає за примирення, а тут треба говорити з людьми, які, за її словами, виступають проти фундаментальних свобод і також підтримують дискримінацію.

Корозія системи

Видавництво Orange Press розміщується у надзвичайно красивому і просторому маєтку у центрі міста. Тут друкують книги про Огайо і його проблеми, яких справді чимало. Однією з важливих є, наприклад, стоматологія. Феномен називається «The Mountain Dew Mouth» – через те, що з дитинства тут п’ють солодку газовану воду і їдять їжу з фастфудів, чимало місцевих мають проблеми з зубами. Однак все це – не нове.

«Трамп не пропонує реальні рецепти, не пояснює, як саме планує це робити», – каже представниця видавництва Марсі Холлі. – «Його прихильникам байдуже, як саме це відбуватиметься. Хоча ситуація покращилася, багатьом жителям для перекваліфікації бракує вмінь».

«Це дуже дивний феномен – люди голосують проти власних інтересів», – додає журналіст Джон Баскін.  Він говорить, що за останні 10-20 років Америка стала більш розділеною. Після переходу на цілодобовий режим новин, розвитку соціальних медіа, через які люди частково перестали довіряти фактам, через глобалізацію, збільшення розриву між бідними та багатими, США стали менш щасливою країною. «Ми мали б бути більш щасливими. Нами рухає багато любові і пристрасті, яка, як на мене, застосовується не до місця», – каже він.

Джон багато міркує над тим, чи справді деякі механізми демократії можуть завдавати їй шкоди.

«В історії не так багато вдалих зразків демократії, Сполучені Штати —один із них. Все залежить від роботи, яку ми робимо разом. Скажімо, обмеження перебування при владі для обраних політиків. Тобі не треба ні з ким ладнати, ти можеш протягом чотирьох років влаштовувати анархію, а потім піти з посади. Тобі не треба створювати союзи з іншими людьми. Трамп каже, що працювати разом не обов’язково. І це небезпечно. Демократія, за своєю суттю, схильна до повільного розвитку. На жаль, зараз багато речей вимагають збільшення швидкості», – вважає журналіст.

Усі звертають увагу на той розвиток, який все ж відбувся в громаді завдяки молоді, що повернулася в рідне місто після кризи. Відкрилося чимало агропідприємств, а також  приватних господарств та невеличкі ринки, де жителі продають свою продукцію.

Пізніше мені влаштують зустріч з містянами у громадській бібліотеці. Ще кілька людей підтверджують, що, справді, через 8 років після економічного удару частина населення оговталася і, головне, що місто позбулося залежності від одного працедавця.

Історик Тімоті Снайдер з цього ж міста. Він знає і проблеми, і переваги цього міста. Виходом для нього є відмова від чорно-білого мислення, концепту «зрада/перемога»: «Люди думають, що або все правильно, або все сфальсифіковано, все зламалося. Якщо ви зможете переконати людей, які впевнені в тому, що все сфальсифіковано, ви зможете змінити всю політичну систему».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Американці повинні вчитися в українців та росіян, аби знати, що буде далі — інтерв'ю Тімоті Снайдера про вибори у США 

Американець, який вивчає історію Східної Європи, говорить, що цього разу навпаки США наздоганяють Східну Європу та Росію в тому, що відбувається. Спільне – це ностальгія за минулим, якого насправді ніколи не існувало.

«Воно сповнене історичним популізмом. Російські лідери говорять про російське минуле, яке ніяк не пов’язане з реальністю. Ми чуємо девіз Дональда Трампа: «Зробити Америку знову великою», але ніхто не уявляє, що означає «знову». У багатьох аспектах США 2016 року – набагато краща країна, аніж будь-яка її попередня версія. Це так званий феномен об’єктивності. Українці добре знають про це. Ці виборці роблять висновки, які, на мою думку, є помилковими. Скажімо, їм видається, що їхнє життя погіршилося, бо «весь світ проти них, жінки проти них чи меншини проти нас».

Я їду в менш заможну частину міста. Біля свого будинку двоє чоловіків-афроамериканців. Питаю і в них, чи справді все стало гірше і чи треба повертатися.

«Минуле пройшло. Що про нього ще говорити. Все залежить від ЗАРАЗ. З-А-Р-А-З. Те, про що ми говорили хвилину тому, також вже не має значення… Важить те, про що йдеться зараз».

Інший прощається: «Ти з України? Так ти знаєш всю правду про те, як все це працює! Нам, людям, треба єднатися».