Вірменська: мова на рівні ДНК — СПЕЦПРОЕКТ

«Анекдот знаєте? Коли Ной з ковчегом спустивися на Арарат, вірмени сказали: «Цирк приїхав». Ліліт Меліксетян, завідувачка кафедри світової літератури і культури Російсько-Вірменського університету, анекдотом відповідає на наше запитання про те, як вірменській мові вдалося залишитися такою сильною за радянських часів, не загубитися на тлі російської, не піддатися її тиску.

«Що таке 70 років на тлі тисячоліть? — Філософськи зауважує вона. — Коли у народу такі традиції, втрачати мову на догоду Риму, Візантії, Радянському Союзу — це не наша історія. Ми можемо навчитися ще одній мові, захопитися ще однією мовою, але не за рахунок своєї».

За словами Ліліт, територія мови для вірменина — це територія Батьківщини, і зрада мови сприймається надзвичайно гостро. Можливо, тому чільна в СРСР російська («мова титульної нації») так і не змогла похитнути позиції вірменської. А зараз мови, по суті, помінялися місцями.

Ліліт Меліксетян згадує: за радянських часів в інтелігентних сім'ях було прийнято віддавати дітей в російські школи. Російська вважалася мовою інтелектуального і культурного спілкування.

«Ставлення до російської було як до мови інтелекту, до мови культури, мови, якщо хочете, щоб випендритись», — говорить вона.

Але вірменська при цьому нікуди не зникала. Тут, у Вірменії, багато хто каже: вона передається на генетичному рівні; неможливо бути вірменином і не знати вірменської. Вона завжди залишалася сімейною, побутовою, мовою казок, бабусь, дідусів, мовою дитячої літератури і мовою дорослішання.

Святі перекладачі

Ставлення до мови як чогось інтимного, дуже особистого і одночасно божественного відображає навіть звичайний вірменський календар. Щороку, в другу суботу жовтня, тут відзначають День святих перекладачів. Це день пам'яті Засновника вірменського алфавіту і вірменської писемності, першого перекладача Месропа Маштоца.

У V столітті н.е. перекладачі створили величезний культурний пласт, фактично відкрили вірменам двері світу: переклали на вірменську тексти з давньогрецької, арамійської, латині.

У нас ніхто на ринку не каже «лолік» — ми кажемо «помідор», а полуницю називаємо «клубнік», вона у нас така... більш мужня виходить

Через кілька років після розпаду Радянського Союзу в Вірменії почався справжній перекладацький бум. У магазинах з'явилися книги, які або ніколи не перекладалися, або потрапляли до вірменського читача через посередника — російський переклад. Тільки за останні кілька років тут вийшли твори Генрі Міллера, Оруелла, Умберто Еко, Сартра, Камю, Борхеса, Уельбека.

Почали перекладати на вірменську і... самих вірмен. Тих, хто родом звідси, але пише російською:

«Наприклад, Наріне Абгарян використовує в російських текстах вірменські вирази, вона їх калькує, і по-російськи це виходить своєрідно і кумедно. Але виникає цікава перекладацька проблема, коли її намагаються перекласти вірменською. Те, що російською було жартом, екзотикою, варваризмами, при перекладі втрачається», — говорить Ліліт Меліксетян і тут же запрошує нас на каву до іншої письменниці, яка пише «російською російською», — Маріам Петросян.

Дім, в якому…

Будинок, в якому живе Маріам Петросян, виходить вікнами на картинну галерею її прадіда Мартироса Сарьяна — це музей в центрі Єревану.

Вже вечір, запах грудневого повітря натякає на завтрашній сніг. Ми проходимо через невеликий сад, піднімаємося сходами, а за п'ять хвилин вже сидимо у Маріам на кухні.

Вона відразу попереджає: давати інтерв'ю не любить. Знімайте, каже, але тільки не попереджайте, що увімкнули камеру. Ми не попереджаємо, а Маріам варить у турці каву, курить і обмінюється жартами з Ліліт: «Трохи Джармуша тут у нас, кава і сигарети».

Ліліт пропонує подякувати господині за спонтанне запрошення. «Знаєте, як буде по-вірменськи «спасибі»? Дуже довго: шно-ра-ка-лу-тюн! Поки скажеш, вся вдячність до кінця пропаде. Так що ми говоримо просто «мерсі», — сміється Ліліт. І розповідає історію про вірменську мову і позаземні цивілізації. Одного разу в космос запустили вітання на різних мовах. Вірменське виявилося найдовшим: у всіх приблизно по три секунди, а у вірмен мало не десять!

Відколи російська і вірменська помінялися місцями, з якісною освітою російською почалися проблеми, вважає Маріам Петросян. Численні російські школи після розпаду Союзу закрилися, залишилися російські сектори. Але якість викладання там часто далека від ідеальної. Діти Маріам вчаться саме російською мовою.

Зміни не врахували біженців з Азербайджану, яких тоді було дуже багато. Інженери, хіміки — всіх цих людей зі знанням тільки російської мови не брали на роботу. Або брали, а потім змушували йти

Урок рідної мови

На початку 90-х, майже одразу після розпаду СРСР, школи і виші поміняли мову. Це зараз вірменська мова навчання здається чимось само собою зрозумілим. А тоді різкий перехід виявився для багатьох болючим. Школи та викладачі виявилися до цього не готовими.
Було важко, згадує директор фонду «Співпраця-Євразія», публіцист Геворг Тер-Габрієлян.

«Якщо ти вчитель, і тобі 60 років, ти викладав усе життя фізику російською, і тут приходять і кажуть: «Ти повинен вірменською фізику викладати!» Природно, що якість освіти впала. Крім того, всі ці зміни не врахували ще одну групу — біженців з Азербайджану, яких тоді було дуже багато. Адже вони були російськомовними. Інженери, хіміки — всіх цих людей, які приїхали до Вірменії, зі знанням тільки російської мови не брали на роботу. Або брали, а потім змушували йти. І ці люди в кращому випадку йшли доглядачами в музей, а в гіршому — залишалися безробітними».

Рішення тоді ухвалював Департамент мови: його створили в рамках закону «Про мову» 1993 року. Цей департамент і наказував усім офісам, установам, школам переходити на вірменську як основну мову діловодства. І багато в чому цей перехід був не формальним, а емоційним.

«Ще в ті часи я говорив, що не можна змішувати велику російську культуру з політичним порядком і революційними «більшовицько-радянськими» перегинами, які відбулися в цей період, — згадує Тер-Габрієлян. — Проте були тоді і напади на школу Пушкіна, і спроби вандалізму щодо його бюсту на території школи».

Вірменія, як і багато інших республік, після отримання незалежності пережила сплеск національної самосвідомості. І звичайно, в перші роки цей сплеск часом бив через край: занадто велике було бажання швидше розлучитися з радянськими символами.

Тут же провели і декомунізацію: десятки вулиць перейменували, прибравши імена діячів радянської епохи. Минуло 25 років, але деякі таксисти плутаються досі.

Місцеві жителі кажуть: іноді по тому, як людина називає вулицю, можна зрозуміти, давно він живе в Єревані або не дуже, й коли востаннє тут бувала.

Вірменські граммар-наці

«Те, що оформлялося як бажання щодо мови спeршу було бажанням звільнитися від цієї бюрократії, від радянської влади. А куди «зливалaся» політична вимога? Зливалося в націоналістичні рухи. — Каже журналіст Юрій Манвелян. — Мені здається, що сили, зацікавлені в придушенні руху за незалежність, вони і створюють приводи для того, щоб ми почали сперечатися про мову».

Таке гостре сприйняття мовного питання саме в перші роки незалежності було природним: як і в багатьох інших республіках, російська придушувала національну мову. Але в Вірменії це придушення було значно «м'якшим», ніж, наприклад, в Білорусі і Україні — країнах зі слов'янськими мовами.

Вірменська повинна бути сучасною! Вона повинна бути мовою передачі інформації, а не перетворюватися на мову розмов з бабусею по скайпу

«М'яка дискримінація» тут виражалася в підході до освіти: володіти російською, навчатися російською за радянських часів вважалося привілеєм, приналежністю до еліти, до вищої касти. Вірменська ж мова асоціювалася з селом і землею.

За словами Манвеляна, ще у 80-х тут з'явилися граммар-наці — борці за чистоту мови. Вони виправляли оточуючих, намагалися видавити русизми з мови (а їх справді було дуже багато), закликали розмовляти чистою вірменською. Ця боротьба, як і в багатьох інших країнах, триває досі.

«Частина суспільства зводить все до того, що не треба вживати русизми, арабізми і тюркізми. Іноді обговорюєш якусь гостру проблему, а критика зводиться до того, що текст написаний не чистою вірменською, — зазначає журналіст. — Але ж вірменська повинна бути сучасною! Вона повинна бути мовою передачі інформації, а не перетворюватися на мову розмов з бабусею по скайпу».

Втім, граммар-наці тут не тільки лютують в соцмережах, але й, судячи з усього, домагаються реальних результатів. Вірменська справді важко приймає запозичення; «вітчизняні» слова тут міцно тримають оборону. І навіть слова, що звучать однаково майже всіма мовами  світу, тут звучать по-іншому: кава по-вірменськи — «сурч», а «комп'ютер» - «хамакаргіч».

Не російськомовні, а російськослухаючі

Вірменська мова і в пресі особлива, визнає медіаексперт, директор центру медіаініціатив Нуне Саркісян: «Ми, наприклад, дуже важко сприймаємо чужі слова, у нас мало запозичень, вони переважно перекладаються. Наша медійна мова досить складно і довго розвивається, вона не завжди буває гнучкою. І ми завжди намагаємося перекладати вірменською все нові слова».

Експерти визнають: найнадійніше вірменська мова захищена в пресі. Закон «Про телебачення і радіо» наказує транслювати всі «телерадіопередачі, художні, документальні та мультиплікаційні фільми на іноземних мовах, а також іншомовні уривки (фрагменти) передач вірменською мовою в синхронному перекладі на вірменську мову в звуці або в титрах».

Однак, де-факто цей закон діє тільки на Громадському телебаченні. Решта каналів, по суті, порушують вимоги й іноді випускають в ефір передачі і фільми російською мовою. Та ж історія з кінотеатрами. Дублювати фільми вірменською дорого і довго, тому багато світових прем'єр приходять сюди саме російською.

Популярне тут і російське телебачення. «Розваги в одному пакеті з пропагандою», — говорить про це Нуне Саркісян.

«Я часто кажу, що ми не російськомовні, ми російськослухаючі. Тому що досить багато російськомовних каналів, російських каналів — у нас в ефірі. Вони дуже популярні. І наше населення, яке часто не дуже добре говорить по-російськи, з задоволенням дивиться ці канали. Це відіграє, звичайно, не зовсім позитивну роль. І з точки зору психології впливу цей фактор дуже важливий, його треба враховувати і вивчати».

Змішання мов у медіа тут завжди критикували. Якщо в програму приходить російськомовний гість, його намагаються перекладати або супроводжують мову субтитрами

А ось почути ведучих і гостей в студії, які одночасно говорять і російською, і вірменською, тут навряд чи вдасться. Такої ефірної  двомовності, як в Україні чи Білорусі, тут немає.

За словами Нуне Саркісян, змішання мов в медіа тут завжди критикували. Зараз, якщо в програму приходить російськомовний гість, його намагаються перекладати або супроводжують мову субтитрами.

«Клубник на таЛерке»

Хоча в побуті мови, які так довго жили і живуть поруч, звичайно, змішуються. Кандидат філологічних наук Ліліт Меліксетян каже: «У нас ніхто на ринку не каже «лолік» — ми кажемо «помідор», а полуницю називаємо «клубнік», вона у нас така... більш мужня виходить».

Колега Ліліт, директор Інституту російської словесності Інституту гуманітарних наук РАУ Аршак Саркісян, додає: «Звичайно, за цей час величезна кількість слів з російської мови перейшли у вірменську. Не в літературну, а в так зване вірменське койне (вірменську розмовну мову). Все це природний процес. Наприклад, в сучасній дійсності вірмени неправильно вимовляють слово «тарелка» — вони кажуть «таЛерки». Це називається метатеза — заміна складів. Але це вийшло правильно з етимологічної точки зору! Тому що «тарелка» — від німецького слова «талер». У вірменській мові немає так званого середньоєвропейського «л», середнього по м'якості. Тому вони кажуть, наприклад, «холоділнік».

До речі, над взаємодією двох мов і деякими особливостями вимови самі вірмени залюбки іронізують. У магазинах, наприклад, можна знайти цукерки під назвою «Школнік», без м'якого знаку. Він вписаний зверху, ніби хтось виправляє помилку.

На вулицях російської мови майже немає: 90% усіх рекламних написів і назв — саме вірменською. Назви вулиць дублюються то російською, то англійською.

Хоча в деяких сферах «острівці» російської мови залишаються. Наприклад, у медичній. Свого часу саме медичний університет не перейшов на навчання вірменською.

«До якого б лікаря я не пішов, — усі записи російською. І апаратура, навіть якщо вона привезена з-за кордону, налаштована на російську, — розповідає Геворг Тер-Габрієлян. — Єдиний раз лікар нещодавно щось написав вірменською, з'ясувалося, що це був біженець з Сирії. Він кардіолог, але може працювати в Вірменії тільки лікарем загального профілю, терапевтом, бо це місце йому дали. Якщо ви зайдете в лікарню, з вами передусім будуть намагатися розмовляти російською. Особливо лікарі. А ось медсестри — більш «народні» і демократичні люди і вносять вірменську в спілкування».

Мова і політика

Проросійськи налаштовані політики тут час від часу намагаються спекулювати на мовному питанні. Але розмови про «статус російської»  тут багато хто сприймає як спробу відволікти людей від більш серйозних проблем.

Втім, часто слова і справи чиновників, які виступають з такими заявами, занадто сильно розходяться. «Якщо подивитися на робочу міграцію, то однією рукою люди з влади можуть закривати російські школи, а іншою  — готувати грунт, щоб люди масово мігрували на заробітки в Росію», — розповідає Юрій Манвелян.

Голоси про статус російської лунають і з самої Росії. Зовсім нещодавно, наприклад, посол з особливих доручень МЗС РФ Елеонора Митрофанова заявила про необхідність надати російській мові законодавчого статусу в країнах колишнього СРСР, включно з Вірменією. У вірменському МЗС їй відповіли: такої необхідності немає, російської і без того достатньо.

Публіцист Геворг Тер-Габрієлян підтверджує: ці розмови тут мають суто політичний характер, і на них мало хто зважає. За його словами, є важливі, глибокі, вікові вірмено-російські відносини, які чомусь ніяк не фігурують в цьому політичному дискурсі:

«У Вірменії політика схожа на передовицю газети «Правда» 1975-го року. Я на це не зважаю, тому що, якщо потрапити на гачок і реагувати на ці речі, взагалі нічого неможливо робити. Це все дрібні політичні штучки-дрючки, спекуляції. Не зможуть вони погіршити ситуацію з вірменською мовою. Якщо повністю суверенітету позбавлять, тоді повстання буде або поїдуть, як до цього століттями жили. Так що всі спроби спекулювати на питанні вірменської, російської — це рівень Дмитра Кісєльова».

Ну а самі жителі Вірменії сприймають російську насамперед як «першу  іноземну». Позиції вірменської для них непохитні, а знати ще одну, дві, три мови не завадить.

Це ставлення закладають ще в школі: середня освіта тут будується саме на полілінгвальному, а не на білінгвальному принципі. Російська ж  входить до переліку обов'язкових іноземних, які вивчають в державних школах.

Вірмени люблять посилатися на письменника Хачатура Абовяна, який слідом за класиками любив повторювати: «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина».