Взяти під контроль. Пітер Померанцев про вихід Британії з ЄС

Cліпий все ще грає на своїй олов’яній сопілці у годину пік на станції Грін Парк, вулиці навколо виглядають як завжди. Але внутрішній семантичний простір, який переносить мене в мережу структур та інституцій, зник. Ланцюжок асоціацій з яким я зростав – я, Лондон, Англія, Сполучене Королівство, Європа – деформувався. Проста мова втрачає значення: Що насправді означає «out»? Чи «in»? Чи «Сполучене Королівство»?

У Facebook всі пояснюють голосування відповідно до того, як бачать світ. Через те, що я вивчаю пропаганду, я все зводжу до цього. Одні кажуть: «Це затягування пасків! Нерівність! Економія!». Водночас інші наголошують, що багаті графства голосували за вихід Британії з ЄС, тоді як бідні регіони Шотландії голосували за те, щоб лишитися в Євросоюзі. «Це самоідентичність! Імміграція!». Хтось інший зауважив, що області без великої кількості  мігрантів проголосували за вихід з ЄС також. «Це притаманне поколінню!». Всі почали звинувачувати своїх батьків.

Мені хотілося діяти. Я підписав чотири, може, п’ять петицій, а потім усвідомив, що не погоджуюся з жодною із них. Хтось подзвонив і сказав, що буде зустріч у квартирі в Іст-Лондоні для того, щоб організувати рух супротиву. Я погодився прийти. Всі намагалися зрозуміти, що робити далі.

«Це питання захисту свобод і прав, з якими ми зростали! Нам треба переглянути цей випадок і перетворити його на британські привілеї».

«Це не питання привілеїв! Це питання справедливості».

«Ми вирушимо на автобусі на Північ, щоб показати як багато Європа робить для них!»

«Гляньте на нас! Вони нас не послухають»

«Нам треба почути їх!»

«Нам треба зупинити фашизм»

Усі можуть погодитися із останнім твердженням. Ми розбилися на групки «комітетів» з комунікації, агітації, політичного лобіювання. Чоловік поруч зі мною мав схему-алгоритм на своєму лептопі: виходу Британії з ЄС уникунти не вдолося б, Сполучене Королівство розпадеться, Шотландія вийде з його складу, Англія та Уельс матимуть рештки колишнього парламенту, це буде віртуальна однопартійна держава, в якій домінуватимуть Торі, що симпатизують партії Незалежності Сполученого Королівства (UKIP).

Треба продумати кілька кроків наперед. Створити нову партію. Реформувати процес голосування так, щоб він дозволив нам потрапити у владу. Просувати ідею децентралізації Лондона. Сполучене Королівство може зникнути. Ми можемо вийти з ЄС. Але якщо мешканці Лондона збережуть всі старі свободи, а саме — подорожувати і працювати в ЄС, якщо бізнес матиме свій «фінансовий паспорт», щоб працювати в ЄС з Лондона, тоді Лондон буде врятовано. Важливо залишитися в межах єдиного ринку. ЄС може зникнути, але залишиться Європейський Економічний простір. Ми отримаємо угоду, подібно до тієї, що зараз має Норвегія.

«Теперішній час є загадкою», — подумав я наступного ранку, «але все буде добре, тому що я знаю яким буде майбутнє». «На платформі станції Бейкер Стріт – дим»,  оголосив машиніст поїзда в метро, — «Але не турбуйтеся, нічого серйозного».

Згодом хтось написав мені, що спілкувався з кимось із Сіті, хто знає когось із Брюсселя, хто знає ще когось у Парижі. Велика Британія ніколи не укладе гарної угоди з ЄЕЗ (Європейською економічною зоною). Не буде жодного фінансового паспорта. Натомість, нам запропонують доступ до єдиного ринку без жодних поступок в питаннях обмеження імміграції. Даунінг стріт мав би наполягати на обмеженні міграції, аби заспокоїти антиіммігрантських прихильників виходу Британії зі складу ЄС. Лондон втратить як свободу пересування, так і фінансовий паспорт. Париж стане новим Лондоном. Ми не будемо новою Норвегією. Цікаво, чи Британія спонукає Брюссель навмисно запропонувати невигідну угоду, щоб був привід провести ще один референдум.

На станції Грін-парк сліпий все ще  грав на своїй олов’яній сопілці. Я скупив усі газети. Я роками не купував жодних газет, оскільки переглядав їх онлайн, але я хотів дізнатися, чи зможу я зрозуміти, що чекає у майбутньому, вивчивши те, що відбувається зараз. Я розклав їх усі на площі Берклі. По них ходили птахи.

The Mail  і The Sun наголошували на фінансових ризиках можливого виходу Великої Британії зі складу ЄС та підтримували можливість залишитися на вільному ринку, імміграцію проклинали. The Telegraph писав те саме. Усі вони. В один голос. Чому все змінилося?

Раптом задум став очевидним. Можновладці використали страх імміграції , щоб отримати більше голосів за вихід зі складу ЄС, але тепер буде проводитися кампанія за те, щоб залишитися на єдиному ринку, без якихось реальних обмежень імміграції, але і без зобов’язань перед ЄС щодо захисту працівиків. Лібертаріанський сюжет! Це було очевидно. Хіба Борис Джонсон і редактор The Mail не провели 9 червня у закритій кімнаті в клубі Mark’s Club (прим. — закритий клуб в Лондоні, де часто відпочиває політична еліта), з невеликою драбиною, що блокувала двері, аби ніхто не потрапив всередину?

Стоп, я подумав: ти вимальовуєш конспірологічні сюжети. Але хіба конспірологія часом не буває правдивою? Я стояв на Чарльз-стріт і зазирнув в Mark’s Club. Можливо, якби я там затримався, я би помітив, хто виходить і хто заходить, і можливо, це мені розповіло би значно більше про те, що відбувається.

Я купив кілька сендвічів і сів, обкладений своїми газетами. Мені спало на думку, ніби я вже колись був тут. Плутанина, спонтанні зустрічі, змови і забобони – те що я спостерігав із притаманною британцям поблажливістю за часів революції в Україні, у Тбілісі, Південній Італії та Іспанії. Ми залишаємо ЄС, але стали ще більше європейцями – частиною хаотичної Європи, від якої нас мав би звільнити вихід з ЄС. Частиною тієї Європи, яка потребує змін, на думку євробюрократів. Частиною тієї Європи, яка хоче вступити до ЄС, щоб змінитися.

Пітер Померанцев – британський публіцист, телевізійний продюсер. Автор книги «Нічого правдивого й усе можливе». Відомий знавець медіа в сучасній Росії. Матеріал, надрукований у London Review of Books, друкується Громадським з дозволу автора.