За збиття МН17 Росію треба притягнути до відповідальності в Страсбурзі — британський юрист

Серйозність і результативність розслідування катастрофи малазійського Боїнга МН17 у небі над Донбасом дає всі підстави розраховувати на те, що будуть конкретні судові позови проти винних у цьому злочині: проти Росії як держави й проти її громадян.

Відкритим залишається питання, де й коли будуть ініційовані відповідні судові процеси. Про це Громадське.Світ поспілкувалося з британським юристом-міжнародником, автором звіту «Україна проти Росії та клептократів» Аланом Райлі. Він також дав свою оцінку відповідності законодавсту Європейського союзу задуманих Росією нових газогонів до ЄС. Вони мали б пролягти в обхід України й відібрати в неї суттєву частину її газового транзиту. 

Оприлюднений проміжний звіт міжнародної комісії з розслідування катастрофи. Він надає конкретні докази транспортування «Буку», з якого збили літак, з Росії до України й назад. Слідчі заявляють про понад 100 людей, причетних до цього. Список усіх правових механізмів, судових інстанцій, які можуть бути задіяні для кримінального провадження проти Росії як держави та проти її громадян включає національні суди Нідерландів, України; міжнародний трибунал під парасолькою ООН чи поза нею, Європейський суд з прав людини, Раду Міжнародної організації цивільної авіації, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі та Міжнародний суд ООН. На вашу думку, який із цих механізмів найбільш реалістичний для того, щоб Росія як держава відповіла за загибель людей?

Саме по собі збиття цивільного літака зброєю, наданою країною, постійним членом Ради Безпеки ООН, — це дуже, дуже серйозно. Але ми не можемо використати всі ці механізми. Потрібно зосередитися на чомусь конкретному.

Доцільно звернутися насамперед до Європейської конвенції з прав людини. Для цього є кілька причин. Одна з них — це те, що всі залучені до цієї історії країни, є її сторонами: і Росія, і країни  походження жертв катастрофи. Згадана Конвенція гарантує право на життя. Це й буде основа для позовів проти Росії, вона повинна була б заплатити компенсацію родичам загиблих. Європейський суд  з прав людини в Страсбурзі має дуже добре вже опрацьовану процедуру для розгляду таких випадків. Вона є більш змістовною і прозорою, ніж ті процедури, які застосовуються в інших судових інстанціях. Для Росії було б дуже складно вплинути на цей процес.

Доцільно звернутися насамперед до Європейської конвенції з прав людини. Для цього є кілька причин. Одна з них — це те, що всі залучені до цієї історії країни, є її сторонами: і Росія, і країни  походження жертв катастрофи

Існує також величезний масив прецедентного права щодо захисту права на життя. Суддям буде на що спиратися в правовому сенсі. Але постає питання: як ми маємо організувати позови до Страсбурга? Чи мала б кожна країна подавати власні позови, чи держави мали б об’єднати свої зусилля й подати один чи кілька спільних позовів? Як на мене, краще подати низку позовів в одному пакеті від імені всіх зацікавлених країн проти Росії. Це мало б серйозний ефект.

Як ви оцінюєте шанси створення міжнародного трибуналу проти Росії за МН17? Взагалі ці шанси існують?

Я думаю, що проблема, зокрема, в тому, що для цього потрібна підтримка з боку Росії. Водночас, за Європейською конвенцією з прав людини, ви не потребуватимете співпраці з її боку для відкриття судового процесу. Є досвід аналогічних позовів однієї країни проти іншої, як-от: Кіпру проти Туреччини через Північний Кіпр. Позов проти Росії буде включати не лише Україну як позивача, але й інші країни, чиї громадяни загинули.

Як у такому разі ви оцінюєте можливості для формування міжнародного трибуналу поза Радою Безпеки ООН, коли рішення про це ухвалюватиме Генеральна Асамблея ООН? 

Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН із правом вето. Отже, вона зможе блокувати будь-яке рішення, яке потребуватиме згоди цього органу. Ви можете отримати більше підтримки з боку Генеральної Асамблеї для міжнародного трибуналу. Але немає ще жодного такого правового прецеденту. Не існує процедур для цього, немає фахівців, які б могли все це реалізувати на практиці. Натомість суд у Страсбурзі все це має. З точки зору інтересів України, їй варто долучитися до багатостороннього позову проти Росії. Це політично вигідна позиція.

Нині йдеться про будівництво двох нових газогонів із Росії до ЄС: «Північного потоку-2» та «Турецького потоку». Українські можновладці намагаються апелювати до Єврокомісії, щоб та їх блокувала через їхню невідповідність праву Євросоюзу. Як юрист, ви бачите таку невідповідність?

Я почну з «Північного потоку-2», а потім перейду до «Турецького потоку». Перший згаданий газогін матиме підводну частину, до якої не застосовуватиметься право, яке регулює наземні газопроводи. Загалом право ЄС може застосовуватися лише у внутрішніх водах Німеччини та у територіальних водах цієї країни й Данії. Труби пролягатимуть дном Балтійського моря вздовж 150 кілометрів у межах територіальних вод країн-членів ЄС і вздовж 50 кілометрів у межах внутрішніх вод ЄС. Вони також проходять крізь виключні економічні зони країн Євросоюзу.

Можна посперечатися з тим, чи поширюється на них дія права Європейського Союзу. Але те, що воно є чинним у внутрішніх та територіальних водах, — це точно. Це означає, що загалом це право має застосовуватися до підводної частини «Північного потоку-2».

Відповідно, цей газогін має відповідати трьом основним вимогам: це розмежування власності на виробництво газу й на трубу, тобто «Газопром» не може одночасно і володіти трубою, і постачати газ; також забезпечення доступу для третьої сторони, що є неможливим, адже йдеться про єдину точку входу в ЄС на кордоні з Росією, та прозоре встановлення тарифів, узгоджених із національними регуляторами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загроза Північного Потоку-2 для Європи та України

Є вже конкретні приклади того, як Єврокомісія зупиняла енергетичні проекти, які суперечили праву ЄС. Так, у випадку «Південного потоку» вона була готова почати справу проти Болгарії за її рішення прокладати цей газогін по своїй території: він мав підводну й наземну частини.

Інший приклад — газопровід «Ямал-Європа», що йде з Росії через Білорусь до Польщі. Пролягаючи територією ЄС, він має повністю відповідати вимогам Третього енергопакету. Проблема в іншому. Газопровід «Північний потік-1» не був підпорядкований вимогам Третього енергетичного пакету. Аргументом для цього було те, що згаданий комплекс документів набув чинності після того, як побудували цей трубопровід. Хоча якщо бути точним, він не був ще закінчений, коли пакет почав діяти. Але головне в цій історії, що право ЄС може бути застосоване до «Північного потоку-2» та матиме серйозні наслідки.

Якщо говорити про «Турецький потік», то йдеться про будівництво двох гілок: одна з них, потужністю близько 15 мільярдів кубічних метрів газу на рік, ітиме до Туреччини, вона не має значення для України. Інша гілка такої ж потужності з Туреччини прямуватиме до Південної Європи.

Капіталізація «Газпрому» дуже сильно впала через погане управління та низькі ціни на нафту. Питання нині в тому, наскільки «Газпром» буде спроможний зібрати гроші на «Північний потік-2» і на «Турецький потік» навіть за підтримки Туреччини

Нині Україна є єдиним транзитером російського газу для Західних Балкан. Крім того, через її територію та Балкани газ прямує до Туреччини. Якщо «Турецький потік» буде побудований, то Україна втратить цей транзит. Якщо ж буде побудований і «Північний потік-2», то практично весь транзит російського газу Україна може втратити. Вона не отримуватиме доходів від транзиту та стане значно вразливішою перед тиском Росії. Але є проблеми й з «Турецьким потоком». Його продовження в ЄС повинно буде відповідати вимогам законодавства Європейського Союзу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Між Заходом і Путіним — кому сигналізує Ердоган «Турецьким потоком»

Але головною власницею труби на території ЄС може бути Туреччина, а не Росія. І це не суперечитиме праву ЄС. 

Так, гіпотетично вона може володіти цією трубою, але все одно повинна буде забезпечити доступ до неї для третіх сторін. Проблема в тім, що туркам доведеться платити за прокладання такого трубопроводу. І це складно.

Є ще одна проблема з «Газпромом». У 2008 його ринкова вартість була 300 мільярдів доларів. Нині це 50 мільярдів. Його капіталізація дуже сильно впала через погане управління та низькі ціни на нафту. Питання нині в тому, наскільки «Газпром» буде спроможний зібрати гроші на «Північний потік-2» і на «Турецький потік» навіть за підтримки Туреччини.

Крім цього, варто також не забувати про розгляд Єврокомісією справи проти «Газпрому» за порушення антимонопольного законодавства ЄС. Я вважаю, що це дуже важливо. Важко уявити, як будуватимуться ці нові трубопроводи в той час, як Європейська комісія визнає остаточно, що «Газпром» зловживає своєю домінантною ринковою позицією. Ми очікуємо рішення Єврокомісії наступної весни. Якщо ми його отримуємо,  складно буде говорити про можливості для просування вперед «Північного потоку-2».