Картопля та яблука: чи матимемо свої, чи доведеться завозити. Про перспективи врожаю і проблеми аграріїв — в інтервʼю із заступником міністра

Яким може бути новий аграрний сезон для України?

Головна хороша новина — це волога. Після кількох посушливих років ми вперше заходимо у весну з майже оптимальними запасами води в ґрунті. І це базова річ, від якої залежить урожай.

Але є й інший бік. Зима була холоднішою, ніж ми звикли: ґрунт місцями промерз на глибину до метра. Через це посівна стартує пізніше. Частина озимих постраждала, орієнтовно до 10% площ доведеться пересівати. Найскладніша ситуація в центральних регіонах, зокрема на Кіровоградщині, де додалися льодяна кірка й підтоплення. Проте це не критично в масштабах країни. Більшість посівів у робочому стані. 

Є і позитив від цієї холодної зими: глибоке промерзання покращує структуру ґрунту. Тобто рослини можуть краще розвивати кореневу систему.

Що важливо: аграрії заходять у сезон підготовленими. Є пальне, насіння, ресурси. І ми не бачимо суттєвих змін у структурі посівів — це про стабільність.

Паралельно держава цього року робить акцент не просто на підтримці «для всіх», а на більш точкових і практичних інструментах. Йдеться про ті напрями, які дають аграріям стійкість до клімату, воєнних ризиків і ринкових коливань. Це, зокрема, гранти на садівництво й теплиці, де держава покриває до половини вартості проєктів, а на прифронтових територіях іще більше. Окремий фокус на зберіганні: будуємо овоче- й фруктосховища із частковою компенсацією, щоб фермери не втрачали доданої вартості.

Також суттєво розширюємо підтримку зрошення — це критично для південних регіонів, де без води виробництво просто неможливе. Працює і агрострахування: держава компенсує значну частину страхових премій, щоб аграрії могли захистити себе від посухи чи інших погодних ризиків. Додаємо й прямі компенсації за втрати врожаю.

Окремо варто згадати підтримку інвестицій: компенсація за українську техніку, і пільгові кредити, зокрема під енергообладнання й розвиток власної генерації. І важливе нововведення: ми вперше системно визначаємо зони ризикованого землеробства. Це означає, що підтримка буде більш адресною: більше ресурсу отримають ті регіони й господарства, які працюють у найскладніших умовах.

Тому відповідь така: сезон буде непростим у деталях, але керованим загалом. Є локальні ризики, але є і значно краща стартова база, ніж у попередні роки. І головне — немає жодної передумови для ризиків продовольчої безпеки.

Чи зростає в українському аграрному секторі частка овочівництва, садівництва — чи досі домінує зернова галузь?

Зернова галузь залишається базою українського агросектору, але паралельно ми бачимо помітну зміну структури — овочівництво й садівництво трансформуються та поступово нарощують свою вагу.

Овочівництво — зараз одна з найдинамічніших галузей. Після падіння 2022 року до 7,5 мільйона тонн виробництво відновилося: у 2024 році — вже 10,3 мільйона тонн, у 2025-му очікується приблизно 10,8 мільйона тонн, тобто ще плюс 5%. Фактично галузь не просто відновилась, а адаптувалася.

Зокрема, змінилась і географія: якщо раніше ключовим був південь, то зараз виробництво зміщується в центр і на захід. У тепличному сегменті лідирує Тернопільська область — приблизно 15%, Київська, Рівненська й Дніпропетровська — по 8%.

Це вже інша модель, більш децентралізована й технологічна. Через втрату частини полів фермери масово переходять у закритий ґрунт, тунельні технології, зрошення. І при цьому овочівництво залишається високорентабельним, особливо за базовими культурами.

Садівництво рухається іншим шляхом, через оптимізацію. Площі дійсно скоротилися: з 206 тисяч гектарів у 2015 році до 166 тисяч гектарів у 2025-му. Але це не про втрату, а про модернізацію галузі. Відбувається заміщення старих, малоефективних садів сучасними інтенсивними насадженнями. У результаті ми маємо більш продуктивні сади: навіть за менших площ урожайність залишається стабільно високою — понад 100 центнерів на гектар, а в окремі роки — значно вищою. Тобто галузь стає значно ефективнішою і технологічнішою.

Якщо коротко: зерно й надалі домінує, але агросектор уже не є «одновимірним». Овочівництво швидко відновлюється й росте, садівництво стає більш технологічним. І саме ці напрями поступово збільшують свою роль, бо дають більшу додану вартість і більшу стійкість економіки.

Як на овочівництво й садівництво впливає дефіцит овочесховищ?

Це не просто проблема галузі — це прямий наслідок російської агресії і водночас питання продовольчої стабільності.

Через війну частина інфраструктури була знищена або залишилася на окупованих територіях. Станом на початок 2025 року втрачено орієнтовно 250 тисяч тонн потужностей зберігання. І водночас дефіцит становить іще понад 340 тисяч тонн.

Фактично росія вдарила не лише по виробництву, а й по всьому ланцюгу — від поля до полиці. Частина фермерів була змушена релокуватися, скоротити діяльність або працювати в значно складніших умовах.

Як наслідок маємо структурну проблему: восени є продукція, але її ніде якісно зберігати — і фермери змушені продавати дешевше. А вже взимку й навесні маємо дефіцит і зростання цін, яке інколи доводиться перекривати імпортом.

Особливо це стосується так званого Набір овочів, які традиційно використовують для приготування борщу: буряк, морква, картопля, капуста й цибуля.борщового набору — це великий сегмент ринку, приблизно 2,5–2,7 мільйона тонн організованого споживання. 

І саме тут зберігання критично важливе. Тому зараз акцент — на швидкому нарощуванні інфраструктури. Держава вже запустила грантову програму будівництва овоче- й фруктосховищ, яка покриває частину витрат на будівництво, обладнання й запуск.

Фактично йдеться не просто про склади — це про стабільність цін, меншу залежність від імпорту й додану вартість, яка залишається в Україні. І це один із тих напрямів, де інвестиції дають дуже швидкий ефект.

Що відбувається в індустрії картоплярства, вирощування яблук — чи зростають ці галузі, чи відбувається експорт цих продуктів?

Якщо говорити про картоплярство, Україна стабільно залишається серед світових лідерів: у 2025 році вироблено приблизно 21,4 мільйона тонн картоплі проти 20,8 мільйона тонн роком раніше. Але ключова особливість — структура виробництва. Близько 94% картоплі досі вирощується в домогосподарствах, і лише менш як 5% — це промисловий сегмент.

Тобто галузь велика за обсягами, але ще недостатньо індустріалізована.

Водночас ми бачимо поступовий перехід до професійного виробництва: зараз це близько 60–63 тисячі гектарів і приблизно 400 професійних господарств. Саме цей сегмент і буде зростати завдяки технологіям, зрошенню й перероблюванню. Але тут є вузькі місця: зберігання, якість насіння й висока собівартість.

Щодо експорту — він поки що залишається дуже обмеженим: у 2025 році це лише 3,4 тисячі тонн, хоча це й більше, ніж 2 тисячі тонн у 2024-му. Тобто потенціал є, але галузь поки що більше орієнтована на внутрішній ринок.

Щодо яблуневих садів, то їхня площа тримається на рівні приблизно 85–90 тисяч гектарів, але структура кардинально змінюється в бік інтенсивних садів із крапельним зрошенням.

Це важливо, бо сад — це інвестиція з відкладеним ефектом: нові насадження починають давати повноцінний урожай на четвертий-п’ятий рік. І саме 2026 року очікується, що сади, закладені у 2023–2025 роках, почнуть масово виходити на товарне плодоношення. Тобто потенціал зростання попереду.

Щодо експорту — ситуація складніша. Наприклад, у 2025 році Україна експортувала 14,5 тисячі тонн яблук на 8,4 мільйона доларів, але імпорт був більшим — 22,6 тисячі тонн на 27,8 мільйона доларів.
Це означає, що ринок іще не збалансований: через погодні фактори, втрати врожаю і проблеми зі зберіганням частина продукції не доходить до якісного експортного сегмента.

Водночас українське яблуко вже присутнє на зовнішніх ринках — від Близького Сходу до ЄС, і з розвитком інтенсивних садів цей напрям буде посилюватися.

Окремо важливо зазначити, що держава зараз активно підтримує ці зміни. У 2026 році на грантові програми передбачено 1,3 мільярда гривень, з яких 235 мільйонів гривень — на розвиток садівництва, ягідництва й виноградарства, ще 220 мільйонів гривень — на будівництво овоче- й фруктосховищ.

З 2022 року гранти на розвиток садів отримали 229 господарств на суму понад 1,1 мільярда гривень, ще 97 підприємств — на розвиток тепличного господарства майже на 500 мільйонів гривень.

Чи є в держави стратегія розвитку м’ясної/м’ясопереробної індустрії: збільшення поголів’я великої рогатої худоби, птахівництво, виробництво українських м’ясних продуктів, консервів (зокрема, на експорт)?

Це закріплено на рівні державної політики — через програми розвитку тваринництва до 2033 року, стратегію агросектору до 2030 року й продовольчої безпеки до 2027 року. Йдеться про системний перехід до моделі, яка відповідає стандартам ЄС та орієнтована на експорт.

Якщо говорити про поголів’я, ситуація різна за сегментами. В організованому секторі, який і формує основу галузі, ми бачимо зростання кількості голів:

• ВРХ — +1,7% (до 947,7 тисячі);
• свині — +8,8% (до 3,19 мільйона);
• птиця — +6,1% (до 116,8 мільйона).

Водночас загалом у країні поголів’я ВРХ скорочується −9,9% (до 1,8 мільйона голів), що пов’язано передусім зі зменшенням у домогосподарствах. Це і є ключова трансформація: виробництво концентрується в професійному секторі, який уже забезпечує понад 77% м’яса й понад 60% поголів’я птиці.

Щодо виробництва й переробки — галузь демонструє стійкість навіть в умовах війни. Виробники адаптуються, розширюють асортимент, інвестують у якість сировини й переробку, зокрема у м’ясні продукти й консерви.

Експорт залишається ключовим драйвером. У 2025 році Україна експортувала 494 тисячі тонн м’яса й м’ясопродуктів на 1,26 мільярда доларів. Хоч обсяги трохи й зменшилися (−2,3%), виторг зріс на 144 мільйони доларів, тобто галузь переходить до продукції з більшою доданою вартістю.

Структура експорту показова:

• м’ясо птиці — 87%;
• яловичина морожена — 6,3%;
• м’ясні консерви — 4,5%.

Тобто саме птахівництво сьогодні є локомотивом галузі.

Географія експорту також розширюється: від ЄС (Нідерланди, Словаччина, Румунія) до Близького Сходу (Саудівська Аравія, ОАЕ, Туреччина) й Кавказу.

Водночас імпорт також зріс — до 131,8 тисячі тонн (+47%), що свідчить про внутрішній попит і певні структурні дисбаланси, зокрема щодо свинини. Але загалом торговельне сальдо залишається позитивним — понад 1 мільярд доларів.

Тому якщо підсумувати, то галузь уже не про кількість, а про ефективність, птахівництво як головний драйвер експорту. Перероблювання й продукти з доданою вартістю — наступний етап розвитку.

І стратегічно завдання має такий вигляд: нарощувати поголів’я саме в організованому секторі, інвестувати в генетику, корми, умови утримання й переробку, щоб Україна експортувала не сировину, а готову продукцію.

ЄС повернув торгівлю українською агропродукцією на основі квот. Чи плануєте ви лобіювати розширення цих квот і про які позиції, товари йдеться?

Не те щоб лобіювати, ми в постійному діалозі щодо покращення умов торгівлі з ЄС для України.

Що з добривами? Наскільки саме вітчизняними ми можемо забезпечити галузь? 

До 30–40% приросту продукції забезпечується саме шляхом використання добрив. 

До повномасштабної війни Україна фактично була самодостатньою: виробничий потенціал становив приблизно 5,2 мільйона тонн і покривав внутрішній попит. Але після 2022 року ситуація суттєво змінилася — частина підприємств залишилась на окупованих територіях, інші працюють в умовах енергетичних обмежень.

У результаті виробництво скоротилося: у 2025 році воно становило близько 1,95 мільйона тонн, тобто лише 37% потреб, тоді як 63% — це імпорт. Особливо критична ситуація з азотними добривами: виробництво їх у 2026 році очікується на рівні 1,4–1,5 мільйона тонн, що майже вдвічі менше, ніж 2021 року.

Це вже має прямий вплив на агросектор. За оцінками, дефіцит добрив може призвести до зниження врожаю приблизно на 20%, або близько 12 мільйона тонн.

Особливо чутливим є сегмент азотних добрив — ключових для посівної. У 2026 році виробництво їх очікується на рівні 1,4–1,5 мільйона тонн, що майже вдвічі менше, ніж у 2021 році (3 мільйони тонн). Це вже має прямий вплив на агровиробництво: за оцінками, дефіцит добрив може призвести до зниження врожаю приблизно на 20%, або близько 12 мільйонів тонн.

Додаткові виклики — це енергетичний фактор і логістика. У січні 2026 року виробництво добрив скоротилося до 131,5 тисячі тонн — це лише 48% рівня попереднього року. Причини — перебої з електропостачанням, обмеження на обіг вибухонебезпечних речовин і зниження імпорту.

Наприклад, дефіцит лише щодо аміачної селітри вже оцінюється у 150–170 тисяч тонн.

Водночас галузь поступово адаптується. Зберігається виробництво на ключових підприємствах, розвивається сегмент комплексних добрив, а держава працює над стимулюванням внутрішнього виробництва.

Зокрема, готується механізм часткової компенсації вартості вітчизняних добрив для аграріїв — щоб підтримати попит та одночасно завантажити українські підприємства.

Тому якщо підсумувати: сьогодні Україна не є самодостатньою в добривах і значно залежить від імпорту. Галузь перебуває під суттєвим тиском війни, енергетичних обмежень і логістичних викликів. Водночас поступово формується нова модель розвитку — з акцентом на відновлення внутрішнього виробництва, підтримку національних підприємств і зниження критичної залежності від зовнішніх постачань.

І саме від того, наскільки швидко вдасться відновити цю індустрію, залежатиме не лише врожайність, а й конкурентоспроможність українського агросектору загалом.

Як ви ставитеся до так званого gene editing — редагування генів (наприклад, у рослинництві, задля збільшення стійкості рослин до високих температур, низьких температур тощо)?

Це один із найперспективніших напрямів сучасного аграрного виробництва, особливо в умовах зміни клімату.

Фактично йдеться про більш точну й швидку селекцію. Якщо традиційна селекція потребує років або навіть десятиліть, то технології на кшталт CRISPR дозволяють вносити точкові зміни в ДНК рослин та отримувати потрібні властивості значно швидше.

І головне — це не про абстрактні речі, а про дуже практичні задачі: стійкість до посухи, високих або низьких температур, хвороб і шкідників. В умовах кліматичних змін це критично, бо саме стабільність урожаю стає ключовим фактором.

Такі технології вже активно застосовуються у світі, зокрема у США. Вони дозволяють створювати культури, які краще переносять стресові умови й одночасно дають вищу врожайність. Наприклад, рослини, стійкі до гербіцидів, дозволяють ефективніше контролювати бур’яни без шкоди для самої культури.

Важливо й те, що gene editing — це більш точний інструмент, ніж класичні ГМО-підходи. Ми фактично працюємо з власним генетичним матеріалом рослини, змінюючи окремі характеристики без «зайвих» ефектів.

Для України це напрям, який має велике майбутнє. Ми вже стикаємося з кліматичними викликами: посухами, температурними коливаннями, деградацією ґрунтів. І без нових технологій буде складно зберігати конкурентоспроможність.

Водночас тут важливо рухатися збалансовано, з урахуванням європейського регулювання, питань безпеки й сприйняття суспільством.

Тобто, якщо коротко: gene editing — це не про далеке майбутнє, це про інструмент, який уже зараз може забезпечити стабільність врожаїв і зробити агросектор більш стійким та ефективним.