Пив одеколон замість ліків, мився в лазні раз за два місяці. Президент Латвії про те, як ліквідував Чорнобиль
За 20 років до того, як стати президентом Латвійської Республіки, хірург-травматолог однієї з ризьких лікарень Валдіс Затлерс у 1986 році був ліквідатором аварії на ЧАЕС. Як старший лейтенант медичної служби.
«Я з іншими медиками нашої частини добивався, щоб особовому складу видали індивідуальні Дозиметр — це прилад для вимірювання рівня іонізуючого випромінювання та накопиченої дози, необхідний для оцінки безпеки середовища, харчових продуктів чи матеріалів.дозиметри. Нам їх, зрештою, дали, але вони були в неробочому стані. Ні я, ні мої товариші-військовослужбовці так ніколи й не дізналися, яку дозу радіації ми схопили в Чорнобилі», — розповідає пан Затлерс.
Через два місяці перебування в Чорнобильська зона відчуження — це заборонена для вільного доступу територія площею близько 2600 км² на півночі Київської області, яка зазнала інтенсивного радіоактивного забруднення після аварії на ЧАЕС у 1986 році. Вона включає місто Прип'ять, Чорнобиль та 30-кілометрову зону, де діє суворий пропускний режим, а постійне проживання заборонене.чорнобильській зоні він повернувся до Риги з негативними змінами у формулі крові. І через 40 років, що минули після аварії, один із показників у тій формулі так і не нормалізувався.
З Валдісом Затлерсом ми говоримо про його Чорнобиль, про можливість російських ударів по атомних електростанціях і реальність застосування росією ядерної зброї, про позицію європейських держав у російсько-українській війні й про те, де і в кого шукати Україні гарантій безпеки.
Наша з ним розмова тим більш актуальна, що свого часу Латвійська Республіка поступилася росії своєю територією, аби стати членом Євросоюзу й увійти до НАТО.
Пили парфуми проти радіації
Пане президенте, як ви стали ліквідатором?
У військкоматі мені сказали про призов резервістів на два місяці для військової перепідготовки на полігоні. До речі, мені пощастило, що 8 травня 1986-го, мене, як інших, не забрали буквально з робочого місця — бо я був в операційному залі. Уже ввечері прибув до військкомату, а 9 травня нас посадили в поїзд і наступного дня ми вже були у 30-кілометровій чорнобильській зоні. Нас був цілий полк — 700 військовослужбовців. Згодом поруч із нами табором стали резервісти з Естонії. Ми ще говорили між собою, що радянська влада в такий спосіб влаштувала геноцид проти латишів та естонців.
Що ви на момент прибуття до зони знали про масштаби аварії?
Про те, що трапилася аварія, я знав іще до відправлення нашого ешелону — інформація в Латвію просочувалася зі Швеції. Адже шведи зафіксували в себе підвищений рівень радіації і визначили, що радіаційна хмара із ЧАЕС прийшла до них, зокрема, через Латвію. І коли нас вантажили в ешелон, я зрозумів, що повезуть у Чорнобиль, бо куди б іще в цій ситуації нас могли везти.
Вам у дорогу видали якісь засоби захисту?
Ми, офіцери медичної служби, в ешелоні намагалися згадати все, що знали про радіацію з інституту, щоб давати якісь адекватні поради іншим. Але єдиний захист, який ми мали, — таблетки йоду в індивідуальній аптечці. І це було дуже добре, вони нас реально врятували, тому що першого місяця після аварії рівень У разі ядерних аварій радіоактивний йод небезпечний, оскільки накопичується в щитоподібній залозі й може викликати онкологію. Від нього можна захиститися йодидом калію — так званими таблетками йоду.радіоактивного йоду був катастрофічно високим. А через місяць йод почав розпадатися, і його негативний вплив на організм значно зменшився.
Як ви облаштувалися в зоні й що робили як ліквідатор?
Першу ніч ми ночували просто на землі, на поляні серед лісу. Потім буквально на межі з 30-кілометровою зоною збудували для себе табір. А в зону їздили тільки працювати. Очевидно було, що ні наші командири, ні влада не розуміли, що і як ми мусимо робити. СРСР виявився не готовим до аварії на атомній станції. Іноді навіть складалося враження, що нас завантажують просто чим-небудь, аби ми не сиділи без діла. Приміром, за два місяці ми тричі переоблаштовували табір. А загалом наша робота була — лопатою згрібати 2-4-сантиметровий верхній, радіаційний, шар ґрунту. Його потім кудись вивозили. Ми дерли лопатами землю, вітер підіймав радіаційну куряву, і вона знову зсідалася на ґрунт і на нас. Ще була робота з Дезактивація — це комплекс заходів, спрямованих на видалення радіоактивних речовин із поверхонь (будівель, техніки, одягу, шкіри), а також з води та продовольства. Мета — знизити рівень забруднення до безпечних значень, що контролюється дозиметрами.дезактивації транспорту, який виходив із зони. Машини мили якимись аерозолями. А ями, куди зливалася використана вода, були тут само, поруч. І люди, які проводили дезактивацію, отримували дуже високі дози радіації.
Які засоби захисту у вас були?
Нам видали Респіратор — це засіб індивідуального захисту органів дихання, який очищує вдихуване повітря від пилу, аерозолів, шкідливих газів, парів і мікроорганізмів.респіратори, які через день-два уже неможливо було використовувати, бо вони забивалися пилом. Десь через тиждень нам дали костюми хімзахисту, які були просякнуті якоюсь хімічною речовиною. Стояла неймовірна спека, і тіло в цьому костюмі вкривалося висипкою. І нам ніхто не давав ніяких інструкцій, як зменшити індивідуальну дозу зараження. Як старший лейтенант, я мав дев’ятьох підлеглих. І радив їм не їсти й не пити нічого, крім того, що дає кухня. Червень-липень, у лісі повно ягід, то я пояснював, що ягоди вбирають у себе радіацію, що вони небезпечні. Але було дуже важко переконати людей не їсти їх, не знімати респіраторів і хірургічних масок. Головний захист у нас був Насправді самогон жодним чином не допомагає від радіації. Це поширений міф.самогон із навколишніх сіл — після того, як ми випили увесь спирт із санчастини. Дуже швидко викупили весь одеколон у найближчому магазині, парфуми. Пили «Душистый ландыш». Спиртне розслабляло, і ми його сприймали ще і як профілактику від різних хвороб.
За два місяці в зоні — лише одна лазня
Після роботи, перш ніж зайти у свій намет, ви милися?
Я за два місяці роботи в зоні мився в лазні лише один раз — частіше не було можливості. Нам звідкись привозили воду — не знаю, наскільки вона була чиста від радіації. Ми поверталися із зони — і заходили в табір, у свої намети, у тому самому одязі й взутті, у якому й працювали. За два місяці в зоні нам жодного разу не замінили форму. Ти міг принести на підошві мікроскопічний шматочок графіту, і він у рази збільшував у наметі рівень радіації. Ми обтирали взуття від пилу якимись ганчірками, травою, але кидали це шмаття тут само в таборі, бо куди його було діти?
Політруки розказували вам про наслідки аварії для країни?
Ми перший час перебували в абсолютній інформаційній ізоляції. Нам телевізор поставили десь через місяць. Ми могли писати додому, але не всі листи доходили. Ми втікали в навколишні села, щоб зателефонувати додому, поговорити з людьми, але командири за це карали. Наші політруки нічого не говорили нам про аварію. Зате обіцяли нам після повернення додому райське життя — відпочинок у Популярний в СРСР чорноморський курорт у Краснодарському краї.Сочі, виплати, житло. Навіть маніпулювали цими обіцянками. Приміром, казали, що людей, які наберуть такий-то рівень радіації, зразу відпустять додому. Люди йшли виконувати дуже брудну роботу, отримували великі дози радіації, а їх ніхто не відпускав, бо ніхто тих індивідуальних доз їм не міряв.
Вас не примушували залишатися в зоні довше?
Коли нас призивали, то сказали, що на два місяці. У зоні нам пояснили, що ми тут на шість місяців. При цьому наше начальство змінювалося десь що три тижні. Але ми дуже брутально, погрожуючи фізично, заявили своїм командирам, що не залишимося. І нам дозволили повернутися через два місяці. До речі, нам навіть перед відправленням додому не поміняли одяг, нас не помили — завантажили у військовий літак і доправили до Латвії з усією нашою радіацією. Я казав тоді товаришам, щоб ішли додому хоч голими, але не несли радіацію до родини. Я, приміром, спочатку вимився у фінській лазні, переодягнувся в щойно куплений у магазині одяг, а тоді вже пішов до батьків. А свою чорнобильську форму просто викинув у смітник.
Що вам написали у ваші військові документи про службу ліквідатором та отриману дозу радіації?
У моїх документах написано, що я 60 діб перебував на військових зборах. Й офіційний статус ліквідатора аварії на ЧАЕС я отримав тільки згодом.
Після повернення додому вашим станом здоровʼя хтось цікавився?
Зі мною розмовляло багато вчених, які знали лише теорію аварій на АЕС. Ми, ліквідатори, знали більше за них. А щодо здоровʼя, то в мене, хірурга, який апріорі має міцну нервову систему, зʼявилося нервове сіпання повік, тремтіння в руках, негаразди з кровʼю. Останню проблему я лікував народними засобами — червоним вином. Тоді саме в СРСР була Антиалкогольна кампанія Михайла Горбачова (1985–1988) — масштабна, переважно директивна боротьба з пияцтвом у СРСР, яка мала на меті знизити споживання алкоголю, підвищити продуктивність праці й зміцнити сім'ї.кампанія з боротьби з алкоголізмом, і моя бабуся мусила вистоювати довгі черги, щоб купити для мене 1-2 пляшки того вина. Хоча точних доказів, що воно допомагає підняти, приміром, рівень лейкоцитів і тоді не було, і зараз немає.
Багато латвійців стали ліквідаторами?
Думаю, що приблизно 3-4 тисячі. Для маленької країни це значна кількість. Ми зустрічаємося щороку. У нас є памʼятник чорнобильцям, чорнобильські пенсії, відповідні пільги.
До речі, коли 2010 року я вже як президент Латвії зустрічався з тодішнім російським президентом Дмитром Мєдвєдєвим, то заговорив про чорнобильські проблеми. Його позиція мене шокувала. російський президент відповів, що наслідки Чорнобиля є українською проблемою, і от нехай Україна в ній розбирається.
Ви після 1986 року бували в чорнобильській зоні?
Так, двічі. Перший раз як президент Латвії, до речі, єдиний із президентів, який відвідав зону. Так я хотів показати солідарність Латвії з Україною. Бо заварив чорнобильську кашу СРСР, а Україна мусила самотужки справлятися з проблемами. Але мені тоді постійно заважали походити там, де я хотів, — берегли президента. Я попросив охоронця показати мені свій радіометр — смішні показники, нічого серйозного, але всі присутні тоді все одно переживали. А потім я приїздив у зону на 30-річчя аварії як учасник чорнобильської конференції. І вже пересувався там вільніше.
На вашу думку, наскільки реальною сьогодні є загроза російського удару по українських АЕС?
Такий удар — це атомна катастрофа. На подолання її наслідків можуть піти десятиліття — аварія на ЧАЕС засвідчила. І жертвами таких ударів стануть не лише українці — росіяни теж, адже вони не зможуть перешкодити поширенню радіації в напрямку своєї країни. Це мусить їх стримати.
За цією логікою, росіяни ніколи не застосують ядерної зброї?
Завдяки Чорнобилю я зрозумів, що ядерна зброя на полі бою не має сенсу. Вона для стримування і страхання противника. Ніхто не може передбачити, яка територія буде заражена після атомної бомби. І росіяни не передбачать, чи вони самі від неї не постраждають.
Проти росії? Значить русофоб
У 1986 році радянська влада приховувала від громадян масштаби чорнобильської катастрофи. Так само заспокоювала громадян і українська влада в кінці 2021 — на початку 2022 року щодо загрози російського нападу. Ви, людина, що була ліквідатором та очільником держави, розумієте мотиви влади?
У квітні 1986 року влада справді не знала й не усвідомлювала масштабу та наслідків катастрофи, бо це була така перша аварія. Тоді йшлося про невігластво радянського керівництва. А щодо початку повномасштабної війни у 2022 році — розумієте, президент Зеленський не хотів лякати громадян. Бо паніка могла б дуже ослабити українців. З іншого боку, у вашого президента, як і в Європі, було ще сподівання якось заспокоїти росіян. У кінці 2021 року я був на одній закритій конференції у Великій Британії, то там саме про це й говорили — про можливість порозумітися з росіянами.
Ви особисто вірили в голуба миру?
Ні, я казав, що війна буде. І що вона буде в лютому — росіяни ж люблять своє 23 лютого. До речі, саме в лютому, саме напередодні початку війни, Латвія передала Україні озброєння: FIM-92 Stinger — це американський переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК), призначений для ураження низьколітаючих цілей (літаків, вертольотів, БпЛА) на висотах до 3800 м та дальності до 4750 м.«стингери», FGM-148 Javelin — переносний протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) виробництва американських підприємств«джавеліни» — усе, що у нас було.
А не страшно було Латвії залишитися без зброї — росія ж поруч?
Карта з розташуванням російських військ показувала, що для Латвії в той момент не було ніякої загрози, а от для України загроза була справжня.
Сьогодні в повітряний простір Латвії залітають російські дрони. Яку реакцію на них ви вважаєте оптимальною для своєї країни?
А яку реакцію ви хотіли б бачити? Щоб ми оголосили війну росії? На жаль, по сусідству з нами йде війна, і поодинокі дрони обох сторін випадково падають у Балтії, Польщі, Румунії. От коли на Польщу полетіло зразу У ніч проти 10 вересня 2025 року близько 19-20 російських безпілотників порушили повітряний простір Польщі, що стало наймасштабнішим інцидентом за час повномасштабної війни. Польща підняла авіацію та ППО, збивши щонайменше 4 БпЛА, а уламки впали на житловий будинок.20 дронів, це була вже не випадковість. Якщо така ситуація станеться в Латвії, ми будемо ці дрони збивати — з допомогою українців (сміється — ред.).
росія пояснювала свій напад на Україну бажанням зашкодити нашому вступу в НАТО. Чому ж вона не почала агресію проти Латвії, яка стала членом НАТО у 2004 році?
Тому що членство України в НАТО — лише привід для війни. А причина — зашкодити Україні піти європейським шляхом розвитку, перейняти європейські цінності й вийти з-під впливу росії.
А як Латвії вдалося вийти з-під впливу росії 1 травня 2004-го Латвія вступила до ЄС.у 2004-му?
Ми вже тоді зрозуміли, що наша державність і безпека повністю залежать від того, чи вийдемо ми з-під росії. І докладали відповідних зусиль. Приміром, щоб вступити до Євросоюзу, ми за рік ухвалили понад 250 законів, щоб узгодити наше законодавство з європейським. Крім того, це був час, коли НАТО, Євросоюз розвивало співробітництво з країнами колишнього СРСР. росія тоді теж розглядала можливість свого вступу до НАТО і Євросоюзу. І ми змогли скористатися цим вікном можливостей.
Ви були президентом Латвії, коли 2008 року на Бухарестському саміті НАТО Україні було відмовлено у вступі до Альянсу в найближчій перспективі. Чому нас тоді не прийняли?
На Саміт країн НАТО, що відбувся в Бухаресті у квітні 2008 року.Бухарестському саміті Латвія, Польща, Румунія підтримували ідею вступу України до НАТО. Але вважалося, що Україна ще не готова до членства в Альянсі. росіяни домінували на тому саміті. На жаль, ніхто на Заході не сприйняв серйозно Маються на увазі виступи путіна на Мюнхенській конференції 2007 року, на форумах НАТО, де він говорив про те, що Україна є штучним утворенням, що росія не задоволена наявним співвідношенням політичних сил і впливів у світі, бо воно не відповідає російським інтересам.тодішніх виступів путіна, у яких ішлося про перерозподіл світу на російських умовах. А через кілька місяців, у серпні 2008 року, росія напала на Грузію. Але й тоді Захід не зрозумів, з ким має справу.
Чому Європа весь час умовляла себе, що росія не становить ніякої загрози?
Можливо тому, що всі в Європі звикли до миру, європейці не мислили наративами, що хтось на когось може напасти. А мислили наративами про колективну безпеку, колективний захист, гарантії членства в НАТО. А коли такі країни, як Латвія, Польща й Естонія, говорили про російську загрозу, нас називали русофобами.
НАТО і без США — НАТО
Зараз, коли США розхитують НАТО, ви впевнені, що членство в Альянсі усе-таки є гарантією безпеки для України?
Позиція Америки не зруйнує НАТО. США є важливим гравцем НАТО, але лише один із багатьох. Кожен член НАТО може поводитися… дивно, але НАТО через це не розпадеться. Не забуваймо, що більшість його членів — це саме країни Європи, яким Мається на увазі прийняття до НАТО країн колишнього соціалістичного табору й країн Балтії.розширення НАТО на схід принесло стабільність і процвітання.
Періодично в Україні порушується питання про те, що у Східній Європі можна створити новий безпековий альянс, членом якого Україна саме й стане, — приміром, до нього можуть увійти країни Балтії, Скандинавії, Польща. Яка ваша думка стосовно таких перспектив?
Навіщо створювати якусь альтернативу НАТО й розпорошувати сили, якщо вже існує НАТО — успішна безпекова організація? Україну поки що не беруть до НАТО. Але Україна наразі має найбільш сучасну армію в Європі. І великою помилкою є тримати Україну за межами НАТО. Для України немає іншого шляху, крім як у НАТО, і для НАТО немає іншого шляху, крім як прийняти Україну. Не існує інших гарантій безпеки, крім військових. А це — членство в НАТО. Бо за всю історію існування Альянсу на його членів ніхто не нападав саме тому, що йдеться про їхню колективну безпеку.
Це не шантаж: НАТО в обмін на території
Що ви думаєте про можливість участі військ країн НАТО у війні з росією на боці України?
Хороше питання. Але участь — коли? Я думаю, що це можливо лише після того, як Україна стане членом НАТО.
Але за статутом НАТО, країна у стані війні не може стати його членом.
Тому що все має відбуватися поступово. На лінії розмежування припиняється вогонь між росією і Україною. Відбуваються переговори, які припиняють війну. Україна вступає до НАТО та Євросоюзу в межах тих територій, які контролюватиме.
Але ж це примус України до відмови від своєї законної території, своєрідний шантаж.
Це не шантаж. Це реальний вихід. Не йдеться про те, що ви навічно відмовляєтеся від своїх територій, які зараз окуповані росією. Йдеться про те, що вільні території опиняться під захистом НАТО. А нині окуповані ви зможете повернути згодом. Це буде довгий процес. Латвія, приміром, була Радянська окупація Латвії — це військове захоплення та анексія Латвійської Республіки Радянським Союзом. Основні етапи: червень 1940 року (згідно з пактом Молотова - Ріббентропа) та повторна окупація у 1944–1945 роках, що тривала до відновлення незалежності у 1991 році. Вона супроводжувалася масовими репресіями, депортаціями й радянізацією.50 років окупована Радянським Союзом. Мало хто вірив, що ми відновимо свою державність. А у вас ситуація краща, ніж у нас: ви зберегли свою державність і величезну частину своїх територій.
Але 2007 року ви ж мусили назавжди лишити за росією частину Латвії — Абренський повіт.
Членом НАТО може стати країна, до якої інші країни не мають територіальних претензій. Тому ми відмовилися від спорів із росією за Абрене, які почалися ще з 1920-х років. Зараз ця територія є частиною Псковської області росії. Більшість її населення завжди були росіянами, реально це російська глибинка. Ми вирішили, що гра не варта свічок і ліквідували будь-який привід для територіальних спорів. До речі, Німеччина тоді на нас дуже тиснула, щоб ми ухвалили саме таке рішення.
Наївно думати, що росія після припинення вогню не висуватиме нам територіальних претензій. До того ж окуповані території України вона вважає частиною росії, навіть у конституцію свою так записала, переселила на них людей зі своєї глибинки, фактично колонізувала. За таких обставин Україні може не вистачити 50 років, аби повернути ці території.
Будь-яка ситуація не назавжди. Ще раз наголошую: ви зберегли свою державність. У вас, Грузії, Естонії, Латвії, Фінляндії росія відібрала частину територій. Але Україна може настільки зміцнитися на підконтрольній їй території, що зможе повернути окуповані нині землі — я цього не виключаю. Уже зараз вона дуже потужна у військовій сфері, у неї розвинене громадянське суспільство.
Трикутник Україна — Європа — росія
На вашу думку, чому мирні переговори між Україною, США й росією не можуть вийти з глухого кута?
По-перше, їх з американського боку проводять не фахівці: президент Трамп перетворив переговори на свою сімейну справу. По-друге, ці переговори мають проходити в новому форматі: Україна, Європа, росія. Якоїсь миті Європа дуже поклалась у цих переговорах на Америку й віддала їй ініціативу. Цю ініціативу треба повернути. Для цього потрібні сміливі й рішучі європейські лідери. Можливо, у Фрідріх Мерц, канцлер Німеччини з травня 2025 року. Відомий своєю жорсткою позицією проти росії. Розглядає росію як загрозу Європі.канцлера Німеччини вийде піднятися на потрібний рівень. Однак важко проводити переговори, коли путін реально їх не хоче.
Як на мене, свою найбільшу помилку Європа зробила у 2022-2023 роках, на початку війни. Тоді Україна мала військову ініціативу, тоді Європа мусила дати вам усю зброю, без обмежень, без умов і розмов, просто дати, щоб ви могли розвинути свою ініціативу. Європа цього не зробила, бо боялася конфлікту з росією. Європа запізнилася з тим, щоб розв’язати проблему меншими засобами. Війна розрослася.
До речі, думаю, ще однією помилкою Європи, як на мене, була політика ігнорування путіна після початку повномасштабної війни. Бо завжди треба залишати можливість діалогу, якісні канали зв’язку.
Європа й зараз не дуже осміліла, скажемо відверто. На вашу думку, як Україна може заохотити Європу до більш рішучих дій?
Ви маєте стати гарними партнерами для кожної європейської країни. Знайти спільну мову із сусідами — щоб не мати на сході росію, а на заході — Угорщину зі Словаччиною. І розв’язувати питання з європейськими країнами тихо й спокійно.
Ви допускаєте хоч на мить, що росія може напасти на Євросоюз?
Не уявляю такого. Але кожну загрозу від росії треба сприймати серйозно й готуватися їй протистояти. Щоб «зелені чоловічки» не повторилися. Я думаю, якби 2014 року в Криму українці чинили збройний спротив, росія зупинилася б. Вона не була до нього готова. А так спочатку Україна пропустила момент, а потім Європа. Але це можна зрозуміти: усі до останнього сподівалися, що не доведеться воювати.
Пане президенте, як, на вашу думку, у 2026 році буде розвиватися ситуація в трикутнику Україна — Європа — росія?
Дуже важке питання. Усі намагання порозумітися росія сприймає як слабкість. Що їй запропонувати? В Саміт росія — США, відомий як «Аляска-2025», відбувся 15 серпня 2025 року в Анкориджі, де президенти Дональд Трамп та володимир путін провели переговори, присвячені припиненню війни в Україні. Дональд Трамп погоджувався навіть визнати Крим російським, якщо росія припинить війнуАнкориджі Дональд Трамп запропонував путіну варіант закінчення війни, який би допоміг росії зберегти обличчя. путін на нього не пристав, бо він його не потребував. Я думаю, поки оточення путіна згодне воювати — війна буде продовжуватися. Треба зробити так, щоб путіну було неможливо більше воювати. Що це може бути — я не знаю. Хоча я про це думаю увесь час.
Матеріал створений за підтримки «Медіамережі».