Хто наступний за Андрієм Мельником? Або які видатні українці мають лежати поряд у Пантеоні
Нині в Україні відбувається процес створення Пантеону видатних українців, відповідно до якого мають відбутися перепоховання видатних українських діячів, що знайшли свій спочинок за кордоном. З цим питанням пов’язана проблема неналежного стану чи загроза знищення місць останнього спочинку внаслідок різних обставин. Науковцям та громадським діячам відомо про розташування таких могил на території інших держав. Український інститут національної пам’яті займається формуванням концепції Пантеону та супроводжує пов’язані з цим процеси.
Італія, Франція, Іспанія, Польща та інші держави мають власні національні пантеони, де вшановано пам’ять осіб, які зробили вагомий внесок у розбудову їхньої державності чи культури. Це дуже добре, що питання, яке порушували не один раз упродовж попередніх років, нарешті зрушило з місця й ми бачимо реальні кроки на шляху до створення Пантеону в Україні. Так, зараз ми живемо в не дуже простий час боротьби за нашу незалежність. Але коли, як не сьогодні, за допомогою створення Пантеону видатних українців показати, ким ми є.
Досить довгий час російський імперський та радянський (совєтський) режими намагалися знищити нашу ідентичність, ув’язнюючи, депортуючи, розстрілюючи українців. Створення Пантеону — це повернення праху відомих борців за українську державність на нашу землю. А також це один з елементів конструювання власної ідентичності через вшанування пам’яті осіб, чиє життя в різний спосіб було пов’язане з Україною в минулому.
Національні пантеони різних держав є частиною їхньої історії та виконують формувальну функцію для ідентичності власного народу, а також вони є відкритими туристичними місцями, які ретранслюють культурні цінності для інших. Тому для нас досить важливо мати власний Пантеон, у якому буде належним чином вшановано пам’ять видатних українців. Він може стати місцем спочинку для праху визначних українських діячів, зокрема й тих, хто похований за кордоном.
Але також це може бути й окреме місце, наприклад, зі скульптурними зображеннями історичних постатей і вміщеною неподалік інформацією про їхній особливий внесок, оскільки не всі поховання видатних людей збереглися до нашого часу. Тобто це можуть бути два окремі об’єкти, що будуть об’єднані спільною ідеєю вшанування пам’яті. Це допоможе засвідчити на національному рівні, кого саме з історичних діячів ми вважаємо творцями нашого сьогодення, і донести цей сенс до наступних поколінь.
Український інститут національної пам’яті вже робить кроки на шляху до репатріації праху видатних осіб. Першочергово це стосується тих людей, чиї поховання перебувають під загрозою знищення. Також до цього списку ввійдуть політичні, військові, громадські та культурні діячі XX століття. Створення Пантеону передбачає вибір тих осіб, що зробили вагомий внесок у розбудову української державності. Відповідно, потрібні критерії щодо цього відбору та системний підхід, залучення широкого кола істориків і громадськості.
Наразі відомо, що в планах є розміщення в Пантеоні історичних осіб різних періодів: від княжої Руси-України до XXI століття. Гадаю, остаточний перелік ще не сформований і це питання буде не раз порушуватися на дискусіях. Однак у межах окреслених рамок можна роздумувати над питанням, кого ми хочемо побачити в Пантеоні.
Далі окреслю невеликими штрихами замальовки щодо осіб, які, можливо, увійдуть до переліку національних героїв.
Говорячи про витоки державності на території сучасної України, ми одразу звертаємося до історії середньовічної Руси-України та завоювань українських князів. Беззаперечно, що серед осіб, включених до Пантеону, мають бути Володимир Святославович Великий та Ярослав Володимирович Мудрий як творці могутньої Руської держави.
Запровадження християнства в Русі-Україні, проведення важливих реформ, завоювання нових територій, зміцнення становища на міжнародній арені — це все сприяло розвитку держави за їхнього князювання. На жаль, реальних поховань двох князів, які дійшли б до цього часу, немає. росія протягом багатьох століть стверджувала й продовжує стверджувати, що Русь-Україна тісно пов’язана із москвою, привласнюючи собі українську історію. Вшанування пам’яті Володимира Великого і Ярослава Мудрого в Пантеоні засвідчить, що саме Україна є спадкоємницею Руси-України, яка була тісно пов’язана з європейськими державами того часу.
Також варто було б внести до цього списку і першого руського короля — Данила Романовича, який зробив вагомий внесок у розбудову Галицько-Волинської держави. Серед інших історичних осіб можна вказати Антонія та Феодосія Печерських, які стали засновниками чернецтва на наших землях та найдавнішого печерного монастиря в Україні — Києво-Печерської лаври.
Попри занепад Руси-України в XIV столітті, часткове продовження державності віднайшло своє відображення у спільній розбудові Великого князівства Литовського, а згодом — Речі Посполитої. У такому разі неможливо оминути згадкою відомий і впливовий на той час рід князів Острозьких.
Костянтин Острозький був великим гетьманом литовським (найвища військова посада в державі після великого князя литовського), який здобув славу відомого полководця, провівши низку переможних битв. Зокрема, здолавши московське військо в битві під Оршею. А його син — Василь-Костянтин Острозький — приділяв чимало уваги розвитку культурної сфери, надав грошові пожертви на заснування Острозького колегіуму. Саме при ньому було надруковано перше повне видання Біблії на українських землях Іваном Федоровим, який вважається засновником друкарства в Україні, а тому теж заслуговує бути в Пантеоні.
Не менш вагомими були здобутки митрополита Петра Могили в розбудові церковного та культурного життя на українських землях у межах Речі Посполитої. За його сприяння було засновано вищий навчальний заклад, який відомий під назвою Києво-Могилянська академія.
Створення першого укріпленого козацького поселення та перші походи пов’язані з іменем Дмитра Вишневецького. Успішні військові кампанії проти московських та османських військ були здійснені під керівництвом Петра Конашевича-Сагайдачного, який до того ж виділяв кошти на підтримку культури та Церкви.
Беззаперечно, період існування українського козацтва на наших землях залишив яскравий слід у народній пам’яті та творчості, історико-культурній спадщині. І тут можна було б навести довгий список видатних осіб, зокрема гетьманів, чия діяльність була пов’язана зі ще одним українським державним утворенням — Гетьманщиною.
Її творцем став Богдан Хмельницький, який виступив на захист козацьких прав та інтересів. Так, ворожа пропаганда використовує його ім’я у власних цілях, спотворюючи та применшуючи його внесок у розбудову української державності. Однак передусім він є творцем козацької держави та борцем за її існування.
Чи варто зараховувати до Пантеону всіх гетьманів? Важко відповісти, зокрема через дискусійні питання щодо діяльності декого з них. А остаточна відповідь буде сформована пізніше, коли будуть відомі точні критерії відбору. Однак серед усього переліку треба виділити імена Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Сірка, Дем’яна Многогрішного, Івана Скоропадського, Данила Апостола, Кирила Розумовського.
Не меншої поваги заслуговує Юрій Немирич, який став творцем концепції Великого Королівства Руського, що мало стати рівноправним у союзі Речі Посполитої Трьох Народів. Неможливо не згадати видатного гетьмана, дипломата, військового діяча Івана Мазепу — непересічну постать для нашої історії. Мазепа зробив вагомий внесок у зміцнення козацької держави та розвиток української культури. Довгий час його ім’я було в забутті, а внесок не оцінений належним чином. Також варто згадати соратника Івана Мазепи, автора «Пактів та конституцій», гетьмана в еміграції — Пилипа Орлика. З-поміж культурних діячів цього періоду заслуговують на вшанування Григорій Сковорода, Артем Ведель, Іван Григорович-Барський.
На жаль, Гетьманщина перестала існувати наприкінці XVIII століття, а українські землі опинилися під владою двох імперій. Але саме в таких умовах відбувалася кристалізація української національної еліти, яка вела боротьбу за державність.
Якщо ми говоримо про ХІХ століття, то неодмінно першим серед історичних діячів спадає на думку Тарас Шевченко, котрий є доволі яскравим символом нашої боротьби за власну державу. Також до цього переліку необхідно включити зачинателя нової української літератури Івана Котляревського; громадсько-політичного діяча, історика, одного з авторів концепції слов’янської федерації на чолі з Україною Миколу Костомарова; громадсько-політичного діяча, автора проєкту конституції слов’янської федерації на зразок США («Слов’янські Сполучені Штати») Георгія Андрузького. Серед усього переліку діячів ХІХ століття окремо варто згадати імена Івана Могильницького, Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича, Володимира Антоновича, Павла Чубинського, Ісмаїла Гаспринського.
Не менш знаковими для нашої історії та творення сьогодення є наступні громадсько-політичні та культурні діячі: Іван Франко — професійний письменник, дослідник, борець за державність; Юрій Федькович — громадський і культурно-освітній діяч, письменник-фольклорист; Іван Пулюй — фізик-винахідник, творець рентгенівських променів.
До творчої еліти, пам’ять про яку необхідно вшанувати в Пантеоні, варто зарахувати й Лесю Українку, Наталю Кобринську, Ольгу Кобилянську, Соломію Крушельницьку, які своєю діяльністю творили українську культуру та популяризували її серед широкого загалу. Не варто забувати й про родини українських підприємців-меценатів Терещенків, Ханенків, Симиренків, котрі були фінансовою опорою національного руху.
Вагомий внесок у боротьбу за державність на початку та протягом XX століття зробили чимало осіб, які були причетні до діяльності політичних партій чи організацій, державних органів влади під час Української революції 1917-1921 років, нелегальних організацій тощо. Саме про них більшою мірою згадує Український інститут національної пам’яті, коли обговорюються питання створення Пантеону героїв. До переліку героїв варто включити Миколу Міхновського, Михайла Грушевського, Симона Петлюру, Володимира Винниченка, Павла Скоропадського, Євгена Петрушевича, Євгена Чикаленка, Андрея Шептицького, Номана Челебіджіхана, Євгена Коновальця, Августина Волошина, Степана Бандеру, Тараса Бульбу (Боровця), Романа Шухевича, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Сергія Корольова та багатьох інших.
Згаданий перелік історичних осіб, які гіпотетично могли б бути включеними до Пантеону видатних українців, не є вичерпним, а лише оглядово показує багатогранність української історії та її творців. Ще будуть дискусії щодо остаточного списку діячів, пам’ять про яких необхідно вшанувати в Пантеоні, оскільки кожен із нас має власну думку та оцінку щодо історичних осіб. Також вона буде тривати довкола місця створення Пантеону та концепції в цілому. Однак важливо пройти цей шлях відбору героїв для завершення формування Пантеону видатних українців, який буде виконувати формувальну функцію для нашої ідентичності та стане ретранслятором українських культурних цінностей для інших.
Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.