Валерʼян Підмогильний. Заросла стежка до могили на ділянці №31

Згодом радянські критики з пролетарською ненавистю назвуть його класовим ворогом.

У 1934-му — арешт, суд, ізолятор на Найбільший радянський табір особливого призначення 1920-1930 років на Соловецьких островах Білого моря, де утримувалися «вороги народу»Соловках, розстріл в урочищі Урочище в Карелії, яке радянська влада використовувала для масових розстрілівСандармох.

«Якби Підмогильний написав свого часу все, що хотів, у нас просто була б інша література», — у своїй книжці «І знов я влізаю в танк» зауважила письменниця Оксана Забужко.

У пошуках світлої плями

«Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя перейдене, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу», — казав про себе Підмогильний.

Він загинув у 36 років. Половина життя пішла у нього буквально на боротьбу за фізичне і письменницьке виживання. У листі до свого друга, поета Євгена Плужника, він писав: «Не знаю, як у вас, а в мене смуга життя з двадцяти років і досі була постійним переборенням песимізму». 

За цей песимізм, за відчуття абсурду буття деякі сучасні українські критики називають Підмогильного предтечею європейського Екзистенціалізм (від екзистенція — існування) — напрямок у філософії ХХ століття, що визнавав свободу найвищою цінністю людини. В літературі проявився як прагнення письменників збагнути причини абсурдності буття, відчаю людини, її самотності та стражданьекзистенціалізму. Валерʼяна називати можна по-різному — предтечею екзистенціалістів, найреальнішим із реалістів — він був самим собою. Писав, як йому відкривалося — нещадно й тверезо.  

З Лорда Лістера — в інтелектуали

Про Підмогильного нині кажуть — зачинатель української інтелектуальної прози. А він не отримав навіть вищої освіти. Народився у селі Чаплі (нині територія м. Дніпро) у 1901 році. Його батько, як писав сам Валерʼян, був безземельним селянином. Дослідники ж припускають, що він міг працювати конторником у маєтку графа Воронцова-Дашкова — чи навіть управителем. У маєтку працювала й мама.

Після церковно-приходської школи Підмогильний закінчив Катеринославське реальне училище. У 1918 році в Катеринославі відкрили університет, і Валер'ян став його студентом. Але вишу не закінчив — голод погнав його у 1920 році шукати місце вчителя у провінції. Він блискуче знав французьку мову — звідки? Достеменно не відомо. Коли радянські видавництва перестануть його друкувати як «класово ворожого», для заробітку він здійснить блискучий переклад творів французьких класиків.

Свої перші твори Підмогильний друкував в училищному журналі. Це були пригодницькі оповідання, підписані імʼям Лорд Лістер. Лорд був героєм німецьких бульварних кримінальних романів. Чесний авантюрник, супермен і характерник, перед яким пасують бандити і державні детективи. На початку XX століття ним зачитувалася уся Європа — і малий Валерʼян із Чаплів. 

Мине кілька років, і його персонажі цілком фахово розмірковуватимуть про Фрідріх Ніцше — німецький філософ другої половини ХІХ століття, автор концепції про надлюдину, волю до влади, критик християнської мораліНіцше, Іммануїл Кант — основоположник німецької класичної філософіїКанта, Зигмунд Фройд — австрійський психолог і психотерапевт кінця ХІХ — початку ХХ століття. Батько психоаналізу як методу вивчення людської підсвідомостіФройда, інших європейських філософів. Його герої стануть варіаціями на тему надлюдини — як вона утверджує себе в революційній дійсності, вони послуговуватимуться Психоаналіз — сукупність психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесівпсихоаналізом у стосунках із жінками. Підмогильний навіть блискуче Відповідна стаття Валерʼяна Підмогильного «Іван Нечуй-Левицький» вийшла друком у 1927 році в журналі «Життя і революція»застосує фройдизм для інтерпретації «селянської» творчості Нечуя-Левицького!

Інтелектуал — він писав для інтелектуалів. Це теж радянська влада поставить йому на карб.

До речі, письменник Тодось Осьмачка залишив спогади про те, як працював автор: 

«Якщо хтось заходив до Підмогильного вдень, то завжди його заставав за столом коло праці. І він кожному відвідувачеві говорив одне й те ж саме: "До вашої уваги в мене є тільки п’ять хвилин… А потім, прохаю Вас, будуть прислуговуватися вам мої книжки…" І показує рукою на бібліотеку. Таке ставлення тоді, у часи революції, коли люди не те що не шанували часу свого ближнього, а навіть не шанували людського життя заради панівних доктрин, викликало в одних захоплення, а в інших — зневажливий подив щодо контрреволюційних нахилів молодого письменника». 

Він посмів

У 1921 році Підмогильний переїздить у Київ. Заробляє на хліб учителюванням, роботою бібліографом у Книжковій палаті. Стає членом Асоціації письменників, групи літераторів «Ланка», з якої згодом виокремився «МАРС» — Майстерня революційного слова. 

«Молоді бунтарі — Підмогильний, Євген Плужник, Тодось Осьмачка — утворили осібну літературну групу "Ланка". Старших, як і годилося новаторам, звинуватили в ретроградстві й провінційності. А назва мала символізувати їхнє прагнення з'єднати ланки розірваного ланцюга культурної спільності України з Європою. Вони прокламували розрив з імперським спадком, робили все для зменшення російського впливу», — писала літературознавиця Віра Агеєва. 

Підмогильний відстоює вільну творчість на противагу ідеологічно заангажованій. «У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний», — так Підмогильний Літературна дискусія 1920-х років — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян»долучається до літературної дискусії у 1925 році.

А ще він — активний учасник процесу українізації суспільного життя, адже переконаний, що саме мова обʼєднує і визначає націю. Герої його романів викладають українську на курсах. А сам він разом із Євгеном Плужником у 1926-1927 роках укладає словник «Фразеологія ділової мови». Українці мусять розбудовувати український управлінський апарат, який повинен послуговуватися українською мовою. На той час укладання словника було подвигом титанів. А Валерʼяну тим часом лише 26 років. 

«Якщо ми сьогодні маємо такі звичні конструкції як бюджет міський, постанова, ухвала, рішення, скарга, скерувати заяву, то це все у цьому словнику. Тобто ці два хлопці створили шедевр», — підкреслює мовознавиця Ірина Фаріон. 

Він пише цикл новел «Повстанці», змальовує голод в Україні 1921-1922 років. Для будь-якого радянського письменника ці теми є самогубством. Бо як сміти писати про стихію українських визвольних змагань? Як сміти писати про канібалізм збожеволілих від голоду людей? Підмогильний посмів. «Мов пугою різонула його думка, що він матір свою викинув, як падло, як дохлого собаку», — писав в оповіданні «Син». 

Однак в Україні Підмогильному вдається опублікувати лише окремі оповідання із дражливих для радянської влади циклів. Тому він віддає свої твори для друку в емігрантському журналі «Нова Україна», який редагує колишній голова Директорії УНР Володимир Винниченко. Пролетарські ідеологи сприймають це як зраду. Навіть Микола Хвильовий говорить про «петлюрівську агітку». Підмогильний у листі в Громадсько-політичний і літературно-науковий місячник, заснований 1923 року в Харкові, виходив до лютого 1936 року«Червоний шлях» виправдовується: «Мусив я висилати матеріял за кордон тим, що умови для друку вдома склалися в мене несприятливо».

Його виправдання прийняли. У 1928 році Підмогильного навіть випускають у творче відрядження за кордон — до Праги та Берліна. Наступного року він у Москві на Тижні України. Але дуже скоро життя письменника круто змінюється. 

Підмогильного виводять зі складу редколегії журналу «Життя й революція», його твори майже не друкують. У 1930 році починається судилище над українською інтелігенцією в так званій Процес Спілки визволення України — показова справа, сфабрикована ОДПУ Української СРР наприкінці 1920-х років, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенціїсправі Спілки визволення України. Підмогильний жахався, як обвинувачені визнають себе ворогами радянської влади. Він навіть поїхав у Харків, потрапив у судову залу — і побачив морально знищених людей, що колись були інтелектуальною елітою нації.

Про що писати?

У 1932 році Підмогильний переїздить до Харкова. Там столиця, там, можливо, будуть друкувати його нові твори. Помилився. 

«Я вже близько двох років не мав змоги нічого писати», — повідомляв у листі літератору Аркадію Любченку. А письменникові Віктору Домонтовичу в розпачі казав, що не знає, про що писати.

Він прагне розібратися в усьому, що відбувається у країні. Навіть перекладає трактат Гельвеція, де французький філософ XVIII ст. називає деспотизм найстрашнішим ворогом громадського добра. Але Гельвецій не підказував, як звільнитися від сталінської деспотії…

У Харкові Валерʼяну вдалося видати лише одне оповідання — «З життя будинку». Про бабусю, котру виселяють у непридатне для життя приміщення — як класового ворога. Саме в цьому оповіданні зʼявилися рядки: «Класовий ворог — це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати».

У Харкові Підмогильний пережив Голодомор. Він, автор оповідань про голод 1921-1922 років, добре знав, що відсутність їжі вбиває в людині усе людське. І став одним з ініціаторів створення письменницької їдальні в будинку Будинок «Слово» — житловий будинок у Харкові, побудований наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів«Слово», дивом вибивав для неї продукти.

 Про те, щоб написати твір про новий Голодомор, уже не йшлося. 

«Дуже малого росту, в окулярах з сильними склами, що їх вживають дуже недобачаючі люди, трохи нахилений, скромний, з милою усмішкою, тихий і непомітний серед вічної метушні будинку», — згадував «харківського» Підмогильного син драматурга Миколи Куліша, Володимир. 

У будинку «Слово» Підмогильний не мав власної квартири — підживав у літератора Олекси Варавви. Саме сюди і прийшли гебісти з обшуком у грудні 1934 року. 

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Табір і смерть

Підмогильного арештували як учасника контрреволюційної організації, що планувала терор проти вождів партії — після вбивства Сергій Кіров — радянський державний і політичний діяч, перший секретар Ленінградського міського комітету ВКП. Убитий 1 грудня 1934 рокуКірова у країні почалися репресії. 

«За цією справою проходили також 17 інших письменників, зокрема Григорій Епік, який свідчив про те, що Підмогильний ледь не самотужки планував убити Павла Постишева, одного з організаторів Голодомору 1932-1933 років в Україні. Між Епіком і Підмогильним влаштували очну ставку, де один свідчив проти іншого. Підмогильний усі звинувачення заперечував», — писала літературознавиця Ангеліна Столітня.

Підмогильний написав слідчому офіційну заяву: ніколи до терористичної організації не належав, терористичної діяльності не проводив. Відтак відкинув усі звинувачення, висунуті слідством. 

Проте 11 січня 1935 року протоколи допиту зафіксували зізнання Підмогильного. У тих же протоколах значиться, що він воював у петлюрівській армії й на початку 1920-х, коли писав «націоналістичні твори», не відчував радянську владу близькою собі. 

Пізніше мистецтвознавець Леонід Череватенко заявив, що письменник Григорій Майфет, який разом з Підмогильним проходив у справі, розповів йому, як Валер’ян підписав ці протоколи. Мовляв, сказав слідчому, що нічого не підпише, поки йому не дадуть купку паперу, олівець чи ручку, щоб він міг дописати книжку. 

Йдеться про роман «Осінь 1929». У ньому Валерʼян хотів розповісти про колективізацію в українському селі. Чи закінчив він цей твір — невідомо. Куди подівся рукопис — теж. Можливо, десь і досі зберігається в гебістських архівах.  

… 28 березня 1935-го суд виніс вирок: 10 років позбавлення волі. Покарання Валер'ян відбував у табірному ізоляторі Соловків. Перекладав Шекспіра, Оскар Вайлд — ірландський англомовний письменник кінця ХІХ ст.Оскара Вайлда, читав британські видання Плутарх — давньогрецький філософ І-ІІ століть н.е.Плутарха — вивчав у такий спосіб англійську мову. 

3 листопада 1937 року його розстріляли. 

Витримати жах

Із Соловків Валер'ян напише дружині: «Влаштовуйся серйозно, міцно і, головне, не почувай себе зв'язаною зі мною. В тебе є дитина, а я — минуле». 

Чи був він щирим у цих своїх словах? Мабуть, ні. Інакше не просив би дружину в іншому листі зберегти й опрацювати рукопис його незакінченого твору «Повість без назви».

З Катериною, дочкою священника Червінського, Підмогильний познайомився у 1921 році, коли з голодного Києва переїхав у дачний Ворзель працювати вчителем у місцевій школі. За рік одружилися, згодом Катерина стала актрисою київських театрів. У 1928-му в них народився син Роман.

Після увʼязнення Валерʼяна Катерину з Романом переселили у квартиру теж заарештованого Миколи Куліша. Син драматурга Володимир згадував тодішні слова Катерини: «Коли б мій чоловік помер, я переплакала б горе. Але ж він десь там живе, його відірвали від нас, знищили родину, у мене забрали чоловіка, а в мого синочка — тата... Боже, дай мені силу витримати цей жах!».

Однак у тій квартирі Підмогильні жили недовго. Згідно з постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 8 червня 1934 року, усіх членів родини «ворога народу», котрі з ним проживали на момент злочину, позбавляли виборчих прав і висилали до віддалених районів строком на 5 років. Так Катерина з Романом опинилися в Алма-Аті. Повернулися звідти до Києва тільки після Другої світової. У 1949-му Роман, студент-медик, помер від серцевої недостатності.

Пам'ятник з білими барельєфами чоловіка і хлопчика

Катерині дали помешкання в будинку «Роліт», який 1934 року спорудили для письменників і поетів за прикладом харківського будинку «Слово». Літературознавиця Ярина Цимбал писала: «Кімнату Катерині Іванівні, яку всі називали Катрусею, виділили у трикімнатній квартирі одного літературного подружжя — Миколи Шеремета і Віри Єніної. Шеремети не втомлювалися ходити у Спілку і вимагати, щоб Катрусю відселили, мовляв, з нею немає жодних умов для творчості». 

Місце поховання Валер'яна Підмогильного невідоме. Тому на могилі Романа на Байковому цвинтарі у Києві пані Катерина встановила спільний для сина та його батька барельєф. 

За словами Ярини Цимбал, улітку Катерина Іванівна просто з Палацу піонерів, де працювала бібліотекаркою, їхала на кладовище і там ночувала, а вранці звідти поверталася на роботу. 

Після реабілітації чоловіка у серпні 1956-го Катерина сподівалася видати його твори — ретельно підготувала їх до публікації. Нічого не вийшло. Друкувати Підмогильного в Україні поновили лише наприкінці 1980-х. 

Катерина Підмогильна померла у 1962 році. Її поховали біля сина на Байковому кладовищі. Під час написання цього матеріалу ми вирішили перевірити, в якому стані могила Підмогильних. Знадобилося понад дві години, щоб серед кропиви та бурʼянів розшукати місце поховання, поряд з яким викинули сміття. 

Небагато людей, вочевидь, знають, хто спочиває під памʼятником із двома білими барельєфами — чоловіка та хлопчика, під якими — автограф Валерʼяна Підмогильного. Лише коли витерти бруд із плити на землі — проявляться ледь видимі літери, і тоді можна прочитати, що тут поховані Валерʼян Підмогильний та його син Роман. Та насправді батько тут не похоронений — його останки лишилися у Сандармосі, де його розстріляли. 

Однак у місті, про яке він написав свій найвідоміший роман, могила сина і дружини могла би стати місцем, куди приходять і до самого Підмогильного. Але стежка сюди не проторена. 

«Знаєте, що таке наше місто? Історична здохлятина. Віками тхне. Так і хочеться його провітрити», — писав у «Місті» Валерʼян Підмогильний.