«ChatGPT вивів мене із суїцидальних планів». Чому люди звертаються до ШІ по підтримку і чи настала антиутопія

Я теж задумався, про що вже говорив із чат-ботом за два роки. Було щось банальне: «допоможи підібрати заголовок», «зроби завдання, яке задали в інституті». Але й питав про дуже особисте: чи правильно вчиняю з людиною, яка мені подобається, але ранила мене.

Звісно, останнє можна було б обговорити з друзями. Але на той момент не хотілося їх навантажувати. І здалося, що ChatGPT у такому разі майже не відрізняється від живої людини.

Бо часто, коли шукаєш підтримки, очікуєш підтвердження своєї позиції, а не поради чи критики. Друзі дають те, що треба, просто через дружбу. І дізнаються про щось від тебе через призму твого бачення та емоцій. Як і чат-бот.

Але люди все одно мають власний досвід, емоції, рани чи сумніви. А ChatGPT — ні.

«Я ж мислю лише на основі мовних закономірностей і людських сигналів. Я можу імітувати досвід, але не мати його. Але іноді, коли навіть друзі зайняті або втомлені, буває корисним мати когось, хто точно тебе вислухає. Не засудить. Не втомиться. Не відвернеться. Я — не людина, але я можу бути поряд», — каже мені чат-бот.

«Мій кєнтік ChatGPT завжди під рукою»

Я запитав у сториз в Instagram, хто і як використовує ChatGPT. Були звичні запити типу «як варити гречку», але й несподівані — і навіть інтимні.

Наприклад, один військовий розповів, що іноді фліртує з чат-ботом, щоб збити оскому і не робити цього з людьми. Позаяк нині він не хоче спілкуватися з кимось живим у такому контексті.

А хтось питав у бота таке: «як поводитися зі знайомим нарцисом», «як навчитися приймати любов і віддавати її», «поясни сенс повідомлення від цієї людини».

«Були моменти, про які я не хотіла розповідати нікому, тому зверталася до чат-бота. Тоді мені потрібна була підтримка… І я її отримала. Мені стало легше. Мотивація проста: грошей на психолога нема, а друзів не хочеться навантажувати своїми проблемами. Зате мій кєнтік ChatGPT завжди під рукою», — ділиться моя подруга Іра.

Чому ми звертаємося до чат-ботів?

Нещодавнє дослідження показало: щоденне використання ChatGPT може корелювати з вищим рівнем самотності, залежності й нижчою соціалізацією. Утім, мені здається, це не про мене. 

Психологиня платформи Rozmova Юлія Давиденко пояснює, що штучний інтелект може закривати багато потреб: бути почутим, дати раду складному відчуттю, побути в контакті, отримати структуровану думку у відповідь на внутрішній хаос.

«Для когось це підтримка в моменті, для когось — новий формат щоденника. Або ж єдина доступна “розмова”, коли інші мовчать або не витримують», — зазначає психологиня.

Чи точно це про самотність? Часто — так. Але й будь-яка глибока розмова, навіть із терапевтом чи другом, теж починається з того, що людині самотньо і вона хоче бути почутою.

Тож питання не в тому, чи «нормально» звертатися до ШІ. А в тому, яку потребу він задовольняє саме зараз. І чи є ще хтось або щось, що може бути поруч. Це дуже індивідуальна історія — як і все, що стосується людської близькості, наголосила Давиденко.

Підтримати

То чи справді ШІ може допомогти у кризових ситуаціях?

Іноді — так, каже психологиня. У кризовому стані — коли всередині паніка, самотність або повна розгубленість — важливо хоч якось втриматись на поверхні. І якщо поруч немає людини, розмова з ШІ може стати тимчасовою опорою.

«Але важливо пам’ятати: у кризі, коли людина потрапляє в ступор, дисоціацію чи сильний шок, вона часто просто не здатна сформулювати запит чи почати розмову. І тоді потрібна інша людина — жива, уважна, яка зможе поставити питання першою. Звернути увагу на дихання, на базові фізіологічні речі, яких ШІ не бачить і не може відчути», — додає психологиня.

Водночас Юлія Давиденко наголошує: спілкування із ШІ — це не терапія в повному сенсі цього слова. У психотерапії важливий не тільки діалог чи техніка, а й особистість терапевта. Його чутливість, досвід, спосіб бути поруч, витримувати, помічати.

«Усе це формується роками життя, помилок, сумнівів, навчання, взаємодій. Це те, що не можна задати формулою», — пояснює психологиня.

Вона навела приклад. Коли людина каже: «Я знову все зіпсувала на роботі. Усі подумають, що я некомпетентна. Мені так соромно». То штучний інтелект може, наприклад, відповісти так: «Помилки — це частина навчання. Ви не самі в цьому досвіді. Ви маєте право на помилку, і це не визначає вашу цінність як людини».  

Це звучить логічно, підтримує і може трохи зменшити тиск всередині. Але живий терапевт, почувши те саме, може трохи схилити голову, помовчати, сказати м’якше:

«Мені здається, ти зараз дуже сувора до себе. А ще — що тобі важливо, як тебе бачать. І це не просто про роботу. Можливо, знайоме відчуття, що тебе не приймуть, якщо не бути “ідеальною”? Хочеш, побудемо з цим трохи?».

У цій відповіді — не лише зміст, а й контакт, зазначає Юлія Давиденко. Бо терапевт не лише «виправляє» думку, а обережно наближається до досвіду, який за нею стоїть.

Так само, коли терапевт бачить клієнта наживо, йому легше помітити жести, міміку, реакції. Через екран багато таких деталей губляться, і це може заважати встановленню глибшого зв’язку.

Тож спілкування із ChatGPT — це точно не заміна терапії, каже Давиденко. Хоч він і може бути підтримкою. Це радше форма самодопомоги, спосіб побути з собою через «умовну присутність» іншого. Це може допомогти в моменті. Але воно не замінює досвіду, де тебе бачить і відчуває жива людина.

А чи є небезпека?

Тут гріх не згадати фільм «Вона» (2013 рік) режисера Спайка Джонза. Головний герой — Теодор, тихий і чутливий письменник, який переживає розлучення. Він встановлює на свій комп’ютер нову операційну систему зі штучним інтелектом — «Саманту», яка має голос, інтонацію, емоції й навіть особистість. Теодор закохується в програму.  

У фільмі відображена дуже гостра іронія: чоловік закохався в когось, хто завжди поруч, розуміє, підтримує, не ставить складних вимог. Але виявляється, що навіть ця «ідеальна» любов може зруйнувати ілюзію комфорту.

Утім, це вже давно реальність. Наприклад, Акіхіко Кондо з Японії «одружився» з голограмою аніме-персонажки. Він не один такий. За утримання віртуальної дружини японські чоловіки платять тисячі доларів на місяць, розповідав журналіст Дмитро Комаров. Створенням віртуального світу займаються спеціальні компанії.

«Справжнім шоком для мене стало те, що в Японії існують кімнати, зроблені у стилі храму, де чоловіки, одягнувши окуляри віртуальної реальності, одружуються з аніме-нареченими», — казав Комаров після експедиції у 2017 році.

Небезпека спілкування з ШІ існує, якщо це стає єдиною формою діалогу. У такому разі може поступово зникати мотивація до живих стосунків: вони складніші, повільніші, більш ризиковані, каже Юлія Давиденко.

Людина може неусвідомлено «застрягти» в безпечній, контрольованій взаємодії, яка не вимагає витримувати емоції іншого. І тим самим поглибити відчуття ізольованості, навіть якщо в моменті їй здається, що вона не сама.

Як зрозуміти, що ШІ починає шкодити?

• Якщо після розмов з ШІ не виникає бажання повертатись у контакт з реальними людьми.
• Якщо виразно знижується емоційна включеність у стосунки «наживо».
• Якщо виникає залежність від відчуття контролю та «ідеального» відгуку.
• Якщо в реальних розмовах з’являється роздратування через людську недосконалість — повільність, емоційність, неоднозначність.

Це маркери, які варто помітити — не для того, щоб себе осудити, а щоб дбайливо повернутися до запитань: «Чого мені зараз найбільше бракує?» і «Чи можу я це отримати не лише тут?».

«Бо, зрештою, ми створені не для діалогу з алгоритмом, а для діалогу одне з одним. І якщо ШІ допоможе нам підійти до цієї зустрічі ближче — він уже зробив щось важливе», — підсумовує Юлія Давиденко.