«Я ніколи не був у Києві». SadSvit про закордон, депресію, Тіну Кароль і російську мову

Про популярність 

Насправді я люблю сидіти сам удома й прокручувати різні сюжети собі в голові. Мені подобається бути, скажімо так, наодинці. Тобто я створив собі такий певний світ, і я люблю в ньому сидіти й у ньому жити. 

Людям, виявляється, дійсно подобається те, що я роблю. Але в мене не було можливості, коли я став популярним, посмакувати це, бо я весь час сидів удома. 90% часу я вдома сидів, і весь мій доступ до інформації — це був інтернет.   

Я не усвідомлюю до кінця те, яким я є. Дійсно. Тобто я дуже часто, особливо раніше, рік тому, два роки тому, коли був молодшим, я дуже сильно применшував свою вартість.

Я не кажу, що маю їхати в особистих кортежах з охороною. Я більше про усвідомлення масштабу. Тобто ти заходиш в YouTube, дивишся на цифри, і... 38 мільйонів на пісні «Силуети» тільки — це майже як кількість українців, населення України. Це дуже якісь ненормальні цифри.

Про новий альбом

Заведено вважати, що Cassette є моїм першим альбомом, але насправді це не так. Власне, першою моєю такою серйозною роботою є альбом «Метушня», який ще на той момент я записав російською мовою. До п'ятиріччя альбому я вирішив його перекласти, тому що, мені здається, останній рік я якось загубився трошки взагалі у творчості, у тому, що роблю. І це таке повернення до внутрішнього єства. 

Мені здається, що 15-16 років, коли я формувався, — це такі дуже ключові насправді роки в моєму житті. Тому що саме тоді я якось почав відчувати себе більш глибинно, свою якусь таку енергію, яка є всередині. І просто через те, що потім стався різкий стрибок популярності, я думав: ой, мені треба там робити те, те, те, те. Дуже багато різних таких речей з'явилося, і через це я, власне, загубив оте внутрішнє ядро, з якого почав і яке мене насправді привело до того, де я є зараз.

«Метушня» — це аранжування, повністю зроблені з нуля, тобто це повністю переосмислені аранжування, це імплементація мого досвіду за ці п'ять років. Мені зараз 21, і доля кличе вперед. І там є (в одній із пісень — ред.) такий рядок, що все ж той 16-річний Богдан (справжнє ім’я артиста — Богдан Розвадовський — ред.) не загубив свій шлях і у 21 продовжує кудись собі далі йти цим самим шляхом.

Чи будуть концерти в Україні

Такі плани є, звичайно. Я думаю, це взагалі така моя мрія, мої сни, скажімо так. Я розумію, що моя основна аудиторія — в Україні, і хочу відчути цей потік, цю синергію людей. Власне, наступного року будемо робити концерти.

Про Україну і рідний Івано-Франківськ 

Я ніколи не був у Києві. Так, ніколи не був. Коли був маленький, ми з мамою їздили в Крим. Мені було три роки, і я цього не пам'ятаю. І в шість років їздили в Одесу. Тому Україну я не бачив. 

Усе моє життя я жив у Франківську, інколи їздив до Львова, і то вже в такому більш пізньому віці, у 16-17 років.

Я люблю Франик. Я дуже люблю заклади Франківська, люблю кухню Галичини. Це, скажімо так, те, чого мені дуже не вистачає. Але я сподіваюся, що найближчим часом нарешті з'їм миску баношу з бринзою і шкварками.

Я жив недалеко від драмтеатру, а там постійно відбувалися різні події, артисти приїжджали, на День міста там усі виступали. Тому для мене Франківськ — це про культуру, компактну, але водночас дуже внутрішньо сильну. Ти дуже нею надихаєшся.  

А ще близько гори. Я пам'ятаю, як до друга свого йшов, він жив на восьмому поверсі, і в нього краєвид якраз був із вікна на гори. І ти просто їси картоплю, дивишся — а там гори. Мені здається, природа — це такий теж ключик до натхнення, до творчості, до гармонії з собою. 

Про кліпи

Я приїхав до Європи, коли мені було 17 років. На початку повномасштабної війни було дуже багато мітингів, дуже така сильна підтримка була європейська. І на одному з таких мітингів я познайомився з тепер моєю дуже хорошою подругою Марією Лісовською. Вона тоді ще навчалася, здається, на другому курсі Київського університету мистецтв, на режисурі.  

Це така моя перша була взагалі людина, з якою я там познайомився і налагодив якийсь взаємостосунок. Бо самому було трішки важко. У мене батьки в Україні живуть.

І, власне, так сталося, що впродовж цих років наша дружба далі тримається дуже міцно. І вона мені режисує кліпи. Вона допомагає з цим всім.  

Останній кліп ми взагалі знімали в кар'єрі. Ми орендували кар'єр, де копають глину. Актори були польськими. До речі, мені здається, це перша така масштабна співпраця з поляками. І насправді хочу сказати, що мені сподобалося.

Про концерти в Польщі 

Це більше концерти, власне, для діаспори, хоча багато насправді іноземців приходить, багато поляків. Є дуже така цікава історія. У 2023-му на мій концерт прийшли поляк і українка, а у 2025-му вони знову прийшли на концерт і сказали, що почали зустрічатися на тому концерті й уже одружені.

Концерти є. Щоправда, сталося так, що ми роз’їхалися з музикантами, хлопці в різних країнах живуть. Один гітарист живе десь за 300 кілометрів звідси, інший — у Німеччині, вчиться в університеті.

Ми всі однолітки, і, власне, хлопці вчаться в університетах, пишуть дипломні. Але ми збираємося всі з різних країн в одній точці й там робимо репетиції, а потім уже їдемо на концерти.

Про фіт з Тіною Кароль

Тіна сама мені написала в Instagram: «Привіт, я тобі можу дати пораду». Я такий: «Ну добре, давай». А вона: «Приходь до мене на концерт у Варшаві». Це десь було в середині грудня 2024 року. І, власне, коли вона мені це написала, до мене теж підійшла Катя (дівчина Богдана — ред.) і каже: «Слухай, треба діяти, запропонуй фіт». Я погодився.

Власне, ми дуже мило з Тіною поговорили, так по-душевному. Тому що вона також з Івано-Франківська. У нас були, скажімо так, точки дотику для розмов. 

І я їй кинув демку. Такий: «Запишімо пісню». Вона така: «Давай, супер». І потім вона написала, що дуже гарна пісня. Я аж засоромився.

Потім вона каже: «Давай я приїду до тебе, і ми це наживо запишемо». І я такий: «Окей». Вона приїхала, ми це писали тут, у Варшаві.  

Це було круто, тому що я себе прям, ну, продюсером таким повноцінним відчув. Сидить праворуч біля мене Тіна Кароль і така: «Що мені робити?». Я кажу: «Роби це, роби це». Прикольно.

Насправді, коли ми вперше взагалі спілкувалися з Тіною, я відчував таку опору її внутрішню і просто надихнувся, якщо чесно, цим. Для мене це також питання власного розвитку і самовпевненості, тому що якщо в мене вийшло спродюсувати пісню для Тіни Кароль і заспівати ще разом із нею, то, значить, насправді я, напевно, крутий музикант. Ну, я собі так своє таке его потішив.

Тіна — доволі сучасна насправді людина така. Вона шарить, викупає за тіктоки різні, за приколи навіть викупає. Ми з нею дуже по-душевному, на рівних, як приятелі, розмовляли. Ну, звичайно, я там трошки хвилювався, але все було дуже легко, тобто невимушено взагалі.

Про пісню з Артемом Пивоваровим

З Артемом Пивоваровим у мене дуже така цікава історія була, тому що він мені вперше написав ще у 2023 році, на початку. Я саме тоді щось прийшов додому, саме мав іти в душ. Я повністю роздягнувся, повністю голий, і дивлюсь — телефон дзвонить, там Артем Пивоваров. Відеодзвінок. Я піднімаю слухавку, так і говорю. І ми з ним почали, значить, спілкуватися. І він мені кинув тоді першу демку.

Щось тоді якось мені вона не відгукнулася взагалі, тобто я якось не відчув її. Потім, у 2024 році, Артем давав концерт у Варшаві на День закоханих, 14 лютого. І ми з Катею вирішили провести наше 14 лютого на концерті Артема Пивоварова. І, чесно кажучи, я дуже надихнувся.

Там стоять люди, він щось говорить, а люди стоять, усі дивляться і плачуть. Я подивився на цю енергію. Як би хто не ставився до Артема Пивоварова, саме до його творчості, я просто побув у цій атмосфері й зрозумів: чувак реально робить цей настрій, він дає цю енергію. І тоді я, напевно, зрозумів Артема Пивоварова. І коли я зрозумів його, я вже сам написав йому: «Зробімо фіт». Я написав йому таку велику пасту, сказав, що дуже крутий концерт, емоції, я надихнувся.

Ну й ми записали. Він скинув мені просто демочку таку сиру, я дописав, тобто ми разом співпродюсували її й записали. Вийшла в нас така колаборація.  

Про виїзд за кордон

Чи прилітає мені, що я тут (у Варшаві — ред.)? Звичайно, я таке чув. Але насправді більше я цього чув у 2023 році, у 2022 році.

Зараз, мені здається, цього набагато менше, тому що люди починають усвідомлювати нормальність цього. У нас чотири мільйони українців у Європі живе.

Мені взагалі дуже ці тези не подобаються, бо я чув там публічно, що ті, хто поза Україною, — вони не українці. А ти граєш концерти, інші люди працюють в ІТ. Ми, наприклад, за п'ять концертів цього року назбирали мільйон із чимось там гривень. Люди працюють, заробляють гроші, і ці гроші вони інвестують у нашу армію.

Щодо інших артистів? Ну, у Винника ця позиція — «я скажу щось у підтримку України, щоб заробити бабок». Та й інші. Той самий Іван Дорн, він щось там пощебетав українською мовою — і потім випустив альбом російською. Тобто, знову ж таки, це було для рейтингів.

Мені здається, я ще занадто молодий і не думаю настільки стратегічно, щоб це використовувати. Я реально щирий у тому, що я говорю, у тому, що роблю, тому стараюся допомагати всім, чим можу, фінансово, морально. У мене батько, до речі, також у війську. Він був, власне, на Покровському напрямку. І, ну, у мене немає якоїсь задньої думки. Тобто все, що я роблю, я роблю щиро.

Моє перебування в Європі я взагалі сприймаю як етап дорослішання. Тому що у свої 18 років я був реально дитиною. Я не бачив світу, не був жодного разу в Києві, мене мама ніколи не пускала на ночівлю до друзів.

Але я, чесно, не знаю, що мені тут робити. Ну реально. Тому я дуже радий, що насправді повертаюся з таким доволі дорослим уже розумом, зі свідомістю, і розумію, що на мене ніхто не може більше настільки сильно впливати, як на мою 18-річну версію. Бо я думаю, що був би треш. 

Про депресію

Чесно кажучи, я стараюся бути веселим. Мені подобається відчуття щастя. Але я розумію, що насправді я дуже тривожна людина. Мені, власне, діагностували тривожний розлад, депресію. І мені здається, що в мене ця схильність насправді змалечку. Тому що в школі були труднощі певні в комунікації з однолітками.

У мене стався ранній алкоголізм. Тобто він був доволі серйозний. Зараз я взагалі не п'ю алкоголь. Це для мене табу. Мені не подобається його ефект, його дія. Я дуже погано почуваюся. Я можу випити келих вина — і мене так накриє, мені так стане страшно, тривожно, сумно, що це може перерости в дуже неприємні ситуації. Тому я для себе вирішив, що не п'ю алкоголь.

Про російськомовний реліз

Я не починав російською. Це було у 2019-му, це був репчик. Я писав рік українською. А потім, напевно, прийшла зневіра, а маленький максималістський мозок дуже інформацію сприймає гіперболізовано. Тоді я думав, що немає майбутнього в нас і, напевно, все ж запишу російською, бо хочу, щоб про мене дізналися, що я роблю цю музику.

Зараз я розумію, що це моя така дитяча помилка. І тому я й перекладаю зараз цей альбом. Він дуже сильно резонує зі мною сьогодні. І тому мені зараз важливо його донести, власне, українською мовою. І з новими інструментами.