«Я ненавиджу соцмережі». «Структура Щастя» про аніме, популярність, виїзд за кордон, гроші й TikTok

Про концертний тур 

Це мій перший тур. У мене до цього турів не було, лише мінітур на чотири міста.

29 листопада в мене буде концерт у Києві. А перший концерт туру був 2 листопада у Львові. Це було неймовірно, чесно.

Не можу сказати, що прям усе супер було, як на мене, оскільки в мене чомусь за дуже тривалий час уперше було якесь загальне сильне хвилювання. Я вийшла на сцену, і в мене, мабуть, під час перших трьох треків тремтів голос, чого не було останні два роки точно.

Я виступаю з 2022 року. Я переймалася, очевидно, через якісь дрібнички, але загального хвилювання такого не було. А цього разу чомусь розхвилювалася. Не знаю чому. Але всі, хто там був присутній, сказали, що це був чи не найкращий мій концерт сольний. І це було дуже приємно й заспокійливо насправді. 

Але завжди є куди рости, і я цим займаюся, і намагаюся якось розвиватись. Тому що далі, то краще буде. Я сподіваюся, і я в це вірю.

Про кар’єру

Я по життю ніколи не думаю на дуже багато вперед, оскільки дай боже зробити хоча б те, що на завтра запланував. 

Мені подобається те, що я зробила. Хай як егоїстично це може звучати, але я чесно пишаюся, що займаюся справою, яка мені справді подобається. 

Я усвідомлюю, що це моя робота. І коли є якийсь запит — наприклад, я розумію, що давно не було релізів, — я сідаю й пишу пісню. У мене це вже випрацювалося. Але це не скасовує щирості пісень. 

Дуже багато артистів дотримується принципу успішного успіху. І вони думають, що за якийсь умовний рік, якщо в тебе вистрілив один трек, то ти вже популярний, можна нічого не робити, розслабитись і просто сидіти на місці. Але це так не працює.

Я музикою займаюся з шести років. Із шести років я знала, що хочу виступати на сцені. У років 13 я писала вже свої пісні. Шукала якісь можливості, тому що я не з багатої сім'ї. Очевидно, що в якийсь момент батьки не могли собі дозволити оплатити мені все повністю, як це зазвичай роблять, наприклад, багаті батьки — щоб тобі трек написали, усе звели, усе запустили, усе пропіарили. Це десятки тисяч гривень. На такі речі в моїх батьків не було окремих грошей. І я шукала якісь обхідні варіанти. 

Це дуже тривалий, важкий шлях. Ти щось робиш і не знаєш, що від цього очікувати. Це як, я не знаю, залетить TikTok чи не залетить. Це такий момент, що, хоч як ти стараєшся, це не гарантує успіху. Але водночас, що більше ти стараєшся, що довше ти стараєшся, то більш вірогідно, що успіх прийде.

Про натхнення

Натхнення — поняття абстрактне. Я своє натхнення називаю просто бажанням щось робити. От для мене це натхнення. Коли я розумію, що зараз у мене є фізичні й ментальні сили щось робити. І час, і світло є в хаті. От тоді в мене є натхнення. 

Для когось натхнення — це просто умовне виправдання прокрастинації. У когось це виправдання депресивного епізоду. Для кожного це інакше. 

Про вигаданий всесвіт 

Я всесвіт вигадую разом із Женею — співавтором текстів (Євгеній Служенко — ред.). Він запропонував ідею. Зараз у нас усе пропрацьовано більш ніж на декілька альбомів уперед. Саме тому, наприклад, я дуже сильно хочу зробити комікс, який буде пояснювати різні речі, які між собою пов'язані.

Ми дуже стараємося в кожен трек вкладати відсилання і на попередні треки, і на майбутні. Але, з іншого боку, деякі речі випадково виходять.

А як кролик став символом гурту? Узагалі в мене просто колись була бек-вокалістка, з якою ми виступали. І оскільки я навчалася в театральному класі, театральному коледжі, то в нас завжди була така ось штука, що все на сцені мусить мати виправдання. Ось.

І я думаю: як так вставити бек-вокалістку, щоб це було цікаво? І я згадала, що мої батьки й загалом деякі друзі часто мене там [називали — ред.] «кролик». І я подумала, що було б класно зробити його амбасадором. І так з'явився кролик. Потім якесь зі ЗМІ вигадало, що це відсилання на «Алісу в Країні Чудес». І я так подумала: блін, а насправді воно має сенс бути. Тобто там був білий кролик, який був провідником. Чому б і ні? Якщо воно має в собі якийсь сенс, то це прикольно.

Про закордон

Я поки що не готова їхати за кордон. Мені дуже складно усвідомити, що я виїду туди, а там усе спокійно. 

Я востаннє за кордоном була у 2016-2017 році, здається. І мені наразі дуже складно ментально. Те, що в нас такі-от часи складні. І тут я виїжджаю — а там усе добре. 

Я не кажу про те, що там люди не переймаються. Я кажу про те, що загалом обставини, очевидно, набагато кращі. І я розумію, що якщо я туди поїду, то я побуду в тому просторі, повернуся сюди — і мені ще гірше стане. 

Як я ставлюся до того, що багато українських артистів за кордоном зараз? Суб'єктивно, очевидно, як будь-яку людину, мене це дратує інколи. Таке буває. Але це такі емоції, які я контролювати не можу. Ось. 

З іншого боку, я навіть дуже рада, що в людей є можливість це зробити. Чому не порадіти за тих людей, які просто мають можливість це зробити? З якогось ще боку, розумію, що, умовно кажучи, я хотіла б своїм прикладом показувати, що щось класне робити можна навіть у такий час. Навіть у таких обставинах. Тому я не можу сказати якусь конкретну думку стосовно цього.  

Про аніме 

Я не є якоюсь великою фанаткою аніме. Ну, наразі вже трохи більше, ніж раніше, у будь-якому разі. Але спочатку взагалі навіть не йшлося про це.

Чим вабить азійська культура нові покоління? Напевно, несправжністю. Тим, що такого не може існувати.  

Чому діти мультики люблять? Бо вони цікаві і яскраві. А це мультики для дорослих, буквально. І це те, що відрізняється від життя. Тобто, якщо є вибір, наприклад, подивитися якийсь серіал на реальних подіях або якесь аніме — то мозку легше подивитися аніме. Тому, мені здається, це має такий попит.

Я не кажу про те, що аніме дурне. Ні. Воно буває різне. Є дуже закручене, дуже глибоке, дуже поетичне — різне. Ми зараз із хлопцем дивимося аніме про дівчат-танкісток. Для мене це було відкриття. 

Про популярність

Мені важко усвідомити, що я артистка. Мені дуже складно усвідомити, що я відома якоюсь мірою. Що мене впізнають на вулиці. Я досі це сприймаю як «о, мене впізнали, класно». І щоразу, коли мені кажуть: «У тебе ж купа слухачів із прослуховувань», — я така: «А, блін, реально».  

Мені здається, «Структура Щастя» — це музика для рефлексії. Для мене завжди було ціллю зробити так пісню, щоб її можна було прорефлексувати, свої емоції. Свого часу мені було цього недостатньо. І я неодноразово отримувала повідомлення про те, що моя музика рятує від бажання нашкодити собі. Насправді це, мабуть, найприємніше, що мені пишуть.

Мені приємно, коли пишуть, що класна музика, класні тексти або ще щось. Але коли пишуть, що музика рятує, це дуже важливо. Це може бути місією, навіть якщо ти не задумувала. 

Про новий реліз

Скоро вийде реліз, який абсолютно не буде стосуватися жодної моєї концепції. Тобто він буде максимально відсторонений від усієї моєї творчості. Але він існує.

І там будуть пісні, які я б ніколи не випустила в контексті «Структури Щастя», але в контексті збірки жартівливої — узагалі без проблем. Я зібрала всі пісні, які просто смішні, з матюками й так далі. Тобто там пісня про шмаль є, пісня про лесбійок і так далі.

Так, це буде такий, можливо, трохи приголомшливий в контексті моєї творчості реліз. Але людям просто відпочити треба. 

Було багато коментарів про те, що «блін, музика класна, але щодня я б таке не слухав». І це нормально, реально, це правда. Я сама це слухати не можу інколи. Тому що воно настільки часом підходить під настрій і пробиває, що ти сидиш і такий: «Боже, а чого так усе відбувається?». І нічого не розумієш. Тому треба, щоб була і якась дурна музика. Обов'язково.

Про сексуалізацію й ідеалізацію артисток 

Існують проблеми, які досі не розв'язані. От чому, умовно, якщо я погладшала, до мене докопаються, а якщо погладшає якийсь чоловік, то всім пофіг буде. Бо якщо в жінки десь щось не так — це ж проблема, яка стосується абсолютно всіх. То як це не написати про це? От. Існує ця сексуалізація. 

І от саме через сексуалізацію та ідеалізацію, яка зазвичай приплітається з якихось, умовно, відео для дорослих, де всі мають ідеальний вигляд, і типу всі такі думають: «Ну, отже, такою має бути жінка». І взагалі, якщо це ще й артистка, то вона обов'язково має важити 45 кілограмів, вона обов'язково повинна мати ідеальний вигляд, ідеальну шкіру. Ну, це буквально ідоли з K-pop.

Про соцмережі 

Це стресове місце. Ненавиджу TikTok, ненавиджу абсолютно всі соцмережі. Якби в мене була змога цим не користуватись, я б не користувалася в житті. Тому що я не люблю ці всякі тренди й так далі, мені це не цікаво. Я розумію, що людям це цікаво, і мені треба це робити, я якоюсь мірою медійна, і люди від мене чогось очікують, і мені треба з'являтися, щоб мене не забували.

Це частина моєї роботи. Умовно кажучи, коли я готувалася до туру, треба було зняти тисячу й плюс один TikTok. І я така: «Боже, ні, тільки не це». Щоразу, коли я знімаю якийсь TikTok, для мене це просто — «так, треба опанувати себе». Я постійно відкладаю до останнього.

У мене особисто немає залежності від TikTok. Якби мені його видалили — пофіг. Єдине, що мене тримає, — це вогник із хлопцем. Я буквально раз на день захожу, щоб знайти відос, який можна йому надіслати, щоб вогник не згас. 

Про гроші 

Чи заробляю я музикою? Узагалі так. Ну й стримами, але стримами зовсім трохи. Я могла б більше заробляти, якби не припустилася деяких помилок у минулому. Усе має наслідки. Просто пам'ятайте це. Я просто віддаю більшу частину своїх грошей людям. Роздаю. Просто. Тим, які зі мною працювали.

Мені вистачає на життя. Ну, очевидно, хотілося б батькам подарувати якусь поїздку кудись. Але мені не треба гори грошей. Я навіть рахувала. Мій максимум, скільки мені просто треба для ідеального життя, — це, ну, 4000 баксів на місяць, якщо діти вже будуть. Типу якщо будинок, якщо машина, ну умовно. У мене ніколи не було бажання бути мільйонеркою. Це максимум, скільки треба для мене.

Я не проти, якщо буде багато грошей. Я хочу, щоб мій заробіток ріс. Але для мене це не є чимось суперважливим, не є самоціллю.