«Захищали незалежність обох країн». У Польщі Зеленському пропонують своїх кандидатів для національного пантеону, серед них Пілсудський

Список опублікували на сайті Rzeczpospolita.

У тексті Хработа вказує, що, «з усією повагою до української нації та її лідерів, чиє право на власний історичний наратив є беззаперечним», в українсько-польській історії, «окрім поляризувальних постатей», є діячі, «які є взірцями для сучасності».

Водночас він наголошує, що список Rzeczpospolita не є «натяком» для Києва: «Він радше слугує інтелектуальним навчанням для нас, поляків, польської влади та громадської думки в той час, коли атмосфера конфронтації так сильно відчувається».

До самого списку увійшли:

• Петро Могила — митрополит, який був прихильником дружніх відносин між релігіями в Речі Посполитій.
• В’ячеслав Липинський — один із засновників консервативної Української демократичної селянської партії та польський землевласник.
• Василь Мудрий — активіст товариства «Просвіта», секретар підпільного Українського університету у Львові, а також голова Українського національно-демократичного союзу і заступник спікера Сейму.
• Тарас Шевченко — поет, письменник, художник і етнограф, який провів 10 років у російському засланні та «був дорогим другом польських вигнанців (зокрема Броніслава Залеського)».
• Юліуш Словацький — польський поет, «чия творчість була глибоко пройнята українським пейзажем та фольклором, поєднуючи почуття обох народів».
• Іван Франко — український письменник і поет, який також писав польською мовою, співпрацював із польською пресою та підтримував «теплі особисті стосунки з представниками польської культури».
• Кароль Шимановський — композитор, який народився в Україні й чия рання творчість сформувалася під впливом місцевого культурного клімату.
• Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський — «батьки незалежності обох країн», архітектори польсько-українського союзу 1920 року (Варшавської угоди), які «пліч-о-пліч боролися проти більшовицького вторгнення, захищаючи незалежність обох країн».
• Марко Безручко — український генерал, командувач армії УНР, відомий героїчною обороною Замостя від армії радянського воєначальника Семена Будьонного у 1920 році.

• Андрей Шептицький — митрополит, духовний лідер українців.
• Єжи Ґедройць та Богдан Осадчук — засновники паризького товариства «Культура», які «протягом десятиліть будували інтелектуальну основу для польсько-українського примирення та суверенітету обох країн після падіння комунізму».
• Лех Качинський — польський політик, президент Польщі з 2005 року по 2010 рік, прихильник добрих відносин між Варшавою та Києвом, вступу України до НАТО та Європейського Союзу й польсько-українського примирення.
• Іван Пулюй — фізик, інженер-електрик та дослідник, який є піонером рентгенівських досліджень. Народився на Поділлі, але навчався та працював, зокрема, у Львові, Відні та Празі й тісно співпрацював з польською та австрійською науковими спільнотами.
• Ізидор Шараневич — історик, археолог, професор Львівського університету, який, бувши довголітнім професором Львівського університету та членом Польської академії мистецтв і наук у Кракові, «поєднував обидва академічні світи, досліджуючи спільну спадщину земель колишньої Речі Посполитої».
• Володимир Левицький — математик, професор і громадський діяч, творець української математичної термінології, автор праць з теорії аналітичних функцій та математичної фізики, який протягом десятиліть був активним діячем у структурах Польського математичного товариства у Львові.

«Запам’ятаймо ці імена, бо вони ніколи не перестануть бути доказом того, що братерство між поляками та українцями — це не лише шляхетна ідея, а й питання життєвих виборів та важкої праці багатьох визначних людей», — йдеться в тексті польського видання.

Зазначимо, зокрема до постаті Пілсудського в Україні ставляться неоднозначно: попри Варшавський договір з УНР, Польща згодом уклала Ризький договір із більшовиками, фактично розділивши територію України. Крім того, саме за Пілсудського в Польщі відбулися акції з пацифікації — репресивні дії проти українців.

Днями президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт «Про Український національний пантеон», який вшановуватиме «найвидатніших представників української нації».

«Імена всіх героїв, які в різні століття та епохи боролися заради України, надихали Україну, будуть поєднані й назавжди вписані в нашу історію. […] Коли ніхто й ніколи не буде наказувати, як нам жити, як говорити, кого нам любити, кому бути вдячними і яких героїв шанувати», — казав Зеленський.

Голова Офісу президента Буданов також наголосив, що «більше ніхто й ніколи не буде диктувати українцям, яких героїв шанувати, які свята відзначати чи яку історію вивчати».

Попри те, що ці заяви прямо не стосувалися Польщі, їх розкритикували в польських соцмережах, де їх передусім трактували як продовження української політики з героїзації Української повстанської армії, загони якої причетні до вбивств поляків під час Волинської трагедії.