«Берія» та «патріотичний криміналітет». Історія Сергія Стерненка. Ч. 1
«З 14-го року бути правим в Україні стало модно.
І тому до правих рухів подалася велика кількість людей».
Сергій Стерненко, в інтерв’ю hromadske, 2019 рік
У лютому 2021-го після вироку Сергієві Стерненку та Русланові Демчуку на YouTube-каналі hromadske вийшла програма «В темі». Вона була присвячена вироку та історії Стерненка.
Матеріал обурив глядачів, зокрема через використання в ньому коментарів осіб, яких прихильники Стерненка вважають скомпрометованими. Ідеться про міністерку юстиції часів Януковича Олену Лукаш, лідера «Нацкорпусу» та екснардепа Андрія Білецького та скандального одеського блогера Стаса Домбровського. Усі ці коментарі були взяті з відкритих джерел, а не записані командою проєкту. Також авторів програми почали звинувачувати у маніпуляціях, з чим вони не погодилися.
Керівництво hromadske вирішило закрити матеріал для перегляду й дати можливість авторам його допрацювати. Після цього журналісти поспілкувалися з понад двадцятьма різними людьми: від одеських активістів та колишніх друзів Стерненка із «Правого сектору» до представників СБУ, поліції та Генпрокуратури. Також докладніше були вивчені матеріали кримінальних справ.
Сам Стерненко відмовився надати коментарі до цього матеріалу. Пояснив це так: «Ви і без мене непогано впораєтесь зі збиранням фейків, досліджуючи проросійські помийки та беручи коментарі у фанатів замовника замахів на мене. Тим паче що такий досвід у вас уже є».
Також відмовилася надати коментарі до цього матеріалу частина нинішніх друзів Стерненка. Зокрема ми намагалися зв’язатися з його дівчиною Наталією Усатенко. Вона не відповіла на наші дзвінки та смс-повідомлення.
Незважаючи на це, hromadske готове надати слово самому Стерненкові й запрошує його на інтерв’ю.
А втім, матеріалів зібралося стільки, що редакція вирішила розбити текст на кілька частин. У першій ідеться про період Стерненка у «Правому секторі». Як зароджувалася організація, яку роль вона відіграла в боротьбі проти «русской весны» в Одесі та як разом з іншими патріотичними організаціями деградувала після подій 2 травня.
Під час підготовки матеріалу автори зіштовхнулися з реальністю, коли багато людей остерігаються говорити відкрито, бояться переслідувань з боку прихильників Стерненка. Цькування на собі відчули й журналісти hromadske після оприлюднення програми «В темі».
«Багато людей бояться про нього говорити. Особливо, коли це некомпліментарно. Хтось боїться його фан-клубу. Хтось через те, що він зараз у тренді. Усі навколо нього бігають, такий собі "наш український Навальний"», — пояснив hromadske співрозмовник, який у 2014-му входив до складу однієї з проукраїнських організацій.
Попри погрози та залякування редакція hromadske вважає за необхідне говорити й писати навіть на неприємні для патріотично налаштованих українців теми. На ті теми, які багато медіа з різних причин замовчують або подають однобоко.
«Привет, я — Берия»
На початку лютого 2014-го на території військово-морського ліцею в районі 6-ої Фонтанки (Шоста станція Великого Фонтану) починає збиратися молодь. У цьому місці розташовані великі будівлі часів радянського артучилища та кадетського корпусу, спортивні майданчики, частина полігону. Є де бігати, ховатися, тренуватися. Саме тут починає займатися група людей, яка стає одеським «Правим сектором» (ПС).
«Це були діти, які почали тренування, щоб потім їхати на Майдан», — розповідає hromadske одна з учасниць одеського Євромайдану.
Про молодий вік членів одеського ПС під час його зародження кажуть і решта співрозмовників hromadske. У травні 2014-го в інтерв’ю місцевому виданню «Вгороде» Сергій Стерненко розповідав про групу з 20-25 людей віком 18-25 років, хоча запевняв, що є й такі, кому за 45. Самому Стерненкові було 19.
«На той час це не було дуже серйозно. Для ворогів звучало серйозно. Для нас усе було простіше: мета поважна, але ми ставилися до цього всього по-дитячому. Хотілося якогось двіжу, щось змінити», — розповідає hromadske Дем’ян Ганул, який тоді був в одеському «Правому секторі».
Він згадує, що дружба майбутніх членів ПС зав’язалася біля пам’ятника дюку. Саме там утворився кістяк організації. Біля «дюка» про них дізналися й інші активісти одеського Євромайдану. Обличчями організації тоді були Іван Вишитий, Тетяна Сойкіна та Сергій Стерненко.
«Привет, я — "Берия"», — згадує своє знайомство зі Стерненком колишній активіст організації правого спрямування. «Берія» — такий позивний обрав собі Сергій у «Правому секторі».
«Воно якось приклеїлося в часи Майдану», — пояснював Стерненко у 2020-му в інтерв’ю Яніні Соколовій. Інші співрозмовники hromadske кажуть, що такий позивний хотів сам Стерненко. Проте згодом змінив його на «Аккер», бо сам із Білгород-Дністровського району, центр якого раніше називався Аккерманом.
Молоді хлопці таки потрапили на Майдан у Києві. Про свою участь у тих подіях Стерненко розповідав у кількох інтерв’ю.
«Я, звісно, пішов на Майдан, і це кардинально змінило моє життя. Я зрозумів, що з 2014-го року точно живу недарма», — казав він у розмові з hromadske у 2019-му.
На столичний Майдан разом з іншими побратимами він виїхав 19 лютого. І вже наступного ранку брав участь у «контрнаступі проти "Беркуту" та ВВшників у напрямку Європейської площі по Хрещатику, під час якого підстрелили хлопця». Так він розповідав про участь у подіях Майдану на своєму YouTube-каналі у жовтні 2019-го.
Авторам не вдалося знайти підтвердження цієї версії в інших співрозмовників. Проте одна людина згадує, що у Стерненка є фото зі столичних барикад.
На момент зародження одеського «Правого сектору» Стерненко не був його керівником. Першим головою осередку був Іван Вишитий. «Хлопець специфічний, дуже молодий. Він не витягував роль голови радикального угруповання», — каже нам колишній активіст організації правого спрямування.
Зміна керівництва сталася після подій 3 березня під Одеською обласною держадміністрацією. Тоді на вході зібрався проросійський мітинг, на флагштоку замайорів російський прапор. Через це до будівлі підтягнулися й проукраїнські сили: Самооборона, «Правий сектор», «Свобода» та інші.
Як розповіли нам учасники подій, після переговорів двох таборів і правоохоронців Вишитий повідомив: домовилися, що російський прапор знімають, а проукраїнські активісти розходяться.
«Ось тоді Стерненко вперше проявив себе. Він узяв мегафон, почав бігати, тобто пішов проти свого керівника. Казав, що це все "злив", не можна йти на такі домовленості», — розповідає hromadske один з учасників тих подій.
Джерело hromadske в тодішньому «Правому секторі» повідомило, що після тих подій Стерненко переконав центральний провід у необхідності заміни керівництва в Одесі.
«Мене призначили головою, у зв'язку з цим я пішов із роботи», — розповів Стерненко у травні 2014-го одеському виданню «Вгороде». Інші співрозмовники hromadske кажуть, що постійної роботи в нього не було, і навчання Сергій покинув раніше.
Згодом «Правий сектор» стає більш помітною організацією.
Після вироку за викрадення новообраного депутата однієї з райрад Одещини Сергія Щербича, який оголосили 23 лютого 2021 року, адвокати Стерненка демонстрували відео від 30 березня 2014 року. Тоді в Одесі відбувся великий мітинг проросійських сил. «Правий сектор» вийшов на захист «дюка» — традиційного місця збору місцевого Євромайдану. На той момент під пам’ятником були квіти та лампадки пам’яті за загиблими Героями Небесної Сотні.
На відео можна побачити, що натовп оточив членів ПС, які значно програвали за кількістю. І Стерненка, який підбадьорює своїх активістів. Згодом за домовленістю «Правий сектор» відійшов від «дюка», щоб запобігти сутичкам.
Ще однією знаковою акцією стало блокування в готелі депутата від «Партії регіонів» Олега Царьова. 10 квітня 2014-го він приїхав агітувати в Одесу. Тоді Євромайдан та Антимайдан домовилися, що на акції всі виходять без зброї.
«Стерненко тоді приїхав один чи з кількома своїми й не пояснив, чому відмовився підтягнути всіх інших. Ми оточили будівлю, а за пів години приїхав Антимайдан — усі в броніках. І почали нас провокувати», — згадує один з учасників тих подій.
На відео від 10 квітня 2014-го можна побачити Сергія Стерненка. До приходу Антимайдану він із кількома хлопцями скандує «Царьов — х#йло!». Коли почалися провокації Антимайдану, попереду проукраїнських активістів видно вже іншого лідера — Віталія Устименка.
«Це був страшний момент, — згадує учасник тих подій. — Міліція дала автобус, щоб вивезли жінок. Нас залишилося приблизно 15 людей. І тут починається шквал каменів. Ми зі Стерненком тікали приватним сектором. Були в останній групі».
У квітні в Одесі проукраїнські активісти створили штаб на Жуковського, 36, де збиралися представники різних організацій та координували свої дії щодо протистояння сепаратистам. Приходив туди і Стерненко.
«Сергій був одним із тих, котрі в той час справді взяли на себе таку відповідальність — організовувати людей і протистояти великим проросійським маршам», — розповідає hromadske одеський активіст Олег Михайлик.
Однак «Правий сектор» тоді в Одесі не відігравав основну роль.
«"Правий сектор" був більш роздутий інформаційно, аніж реально щось міг в Одесі», — каже hromadske один із представників іншої «силової» організації. Це визнають і колишні члени ПС, з якими вдалося поспілкуватися авторам.
Найбільш потужною проукраїнською організацією Одеси навесні 2014-го називають самооборону «трьох Віталіків»: Устименка, Кожухаря та Свічинського. Це була одна з трьох місцевих самооборон. До складу входили більш дорослі одесити, вони мали амуніцію. Також до «силових» організацій належали «Рада громадської безпеки» Марка Гордієнка, «Свобода» зі своєю молодіжкою та інші.
І на цьому фоні одеський «Правий сектор» особливо не виділявся. Тож нині одеські активісти іноді навіть з обуренням сприймають тезу «Стерненко врятував Одесу».
«Стерненку та "Правому сектору" треба дякувати, але вони були краплею в морі. Це дуже образлива для багатьох одеситів маніпуляція, ніби Стерненко врятував Одесу від "русской весны". Таке можна говорити про кожну людину, яка в той момент виходила на вулицю», — каже hromadske один із проукраїнських активістів.
А потім відбулися події 2 травня 2014 року.
«Це день, коли Одеса врятувала себе від донецького сценарію», — казав Стерненко в інтерв’ю hromadske у 2019-му.
Того дня першим загиблим став Ігор Іванов — десятник одеського «Правого сектору». Хлопець зазнав кульового поранення в самому центрі міста — на розі вулиць Преображенської та Дерибасівської.
«Патріотичний кримінал»
2 травня стало для Одеси переломним. Після цього загроза «русской весны» почала спадати. Натомість улітку 2014-го загострилася ситуація на Сході України. Багато одеських патріотів пішли на фронт.
«Ішов хто куди. Хто в Добровольчий український корпус «Правий сектор»ДУК, хто в Добровольчий батальйон «Донбас» на чолі з Семеном Семенченком«Донбас». Стерненко не пішов», — згадує проукраїнська активістка.
У 2017-му в інтерв’ю «Українській правді» Стерненко пояснював, що за станом здоров’я непридатний до військової служби.
«Ліве око не бачить», — також писав Сергій у своєму твіттері.
За кілька років колишні знайомі Сергія з «Правого сектору» розповіли в соцмережах про його намагання отримати статус учасника бойових дій. Начебто побачили відповідні документи в одному з відомств. Проте матеріалів, які підтверджували б це, не надали. Наразі ці пости або видалені, або мають обмежений доступ.
Паралельно з протидією проросійським впливам, як-от зустріч в Одесі Нестора Шуфрича, у «Правого сектору» почали з’являтися інші активності. Одна з них — «сміттєва люстрація».
«Це не боляче, це — принизливо. Там, де не діє держава, де вона не виконує свої функції забезпечення справедливості, люди самостійно починають шукати способи покарати тих, хто, на їхню думку, порушив закон», — пояснював пізніше Стерненко.
Першим в «альтфатер» (так в Одесі традиційно називають смітники, бо перші з них були німецької фірми «Альтфатер») потрапив голова місцевого Фонду соцстраху Олег Руденко. Його правоохоронці затримали на хабарі у 558 тисяч гривень, а згодом відпустили.
У вересні 2014-го у смітник вкинули й Костянтина Іванова. Його хотіли призначити керівником місцевого «Правого сектору». Але Стерненко з іншими членами ПС назвали Іванова шахраєм, який наживався на зборі волонтерської допомоги для українських бійців на Сході України. Після цього Іванов пішов на фронт, служив у прикордонних військах поруч зі Щастям.
Не менш відомими стали акції «Правого сектору» з бойкоту російських і проросійських виконавців. Першою ще у 2014-му була Ані Лорак. Тоді це закінчилося побиттям міліцією активістів, що пікетували клуб Ibiza.
А на початку протесту згаданий вище Марк Гордієнко закликав не заважати концерту, бо з організаторами провели «акцію примусу до патріотизму». У її межах бізнес нібито мав віддавати частину заробітку українським бійцям на Сході України. Гордієнко заявляв, що в результаті цього Ibiza переказала приблизно 300 тисяч гривень.
Стерненко публічно засудив такі дії Гордієнка: «Людина готова за гроші продати інтереси української нації».
Пізніше Стерненко розповідав, що й на нього почали виходити з пропозиціями не чіпати концерти, пропонували гроші.
«Продаються товари, продаються послуги, але громадянська позиція не повинна продаватися», — пояснював Стерненко в інтерв’ю УП свої відмови від коштів.
Проте колишні члени одеського ПС у розмові з hromadske стверджують, що гроші за відмову від зриву концертів таки брали «посередники», які потім частину «заробітку» нібито давали й Сергію. Начебто підтвердженням цього є факти, що не всі концерти бойкотували.
На ці закиди сам Стерненко відповідав, що в нього не вистачає часу та можливостей, щоб відстежувати і зривати всі гастрольні заходи.
«Улітку — на початку осені 2014 року ми громили точки продажу Синтетична марихуанаспайсу та Недорогі синтетичні наркотикисолі», — розповідав Стерненко в інтерв’ю скандальному одеському блогерові Стасу Домбровському.
У мережі є багато відео, як активісти «Правого сектору» «накривали» точки продажу спайсу.
«Для мене це була щира діяльність. Мені подобалося, що я є частиною чогось великого. Це підіймало авторитет у місті, бо це добра справа, якщо дивитися через призму справедливості», — пояснює таку діяльність Дем’ян Ганул.
Проукраїнські активісти в розмові з hromadske висловлюють думки, що це відбувалося у співпраці з СБУ. Пізніше сам Стерненко став фігурантом кримінального провадження щодо нібито покривання продажу наркотиків. Ця справа зараз на стадії слухання в суді. Про неї hromadske розповість у наступній частині.
Також авторів запевняють, що ще одна акція «Правого сектору» відбулася за «відмашкою» з СБУ. Ідеться про напад на нелегальне казино «Алабама», яке працювало на Дерибасівській. Це була ще одна гучна історія в Одесі.
Уночі 5 березня 2015-го в приміщення казино увійшли активісти «Правого сектору». Вони викликали міліцію. А слідом за нею приїхали й «захисники» казино.
«Там такі напівкримінальні кола, які "підкришовували", приїхали й бійку влаштували», — згадує Руслан Форостяк. У 2015 році Форостяка представляли як активіста ГО «Самопоміч Одеса», пізніше він був радником керівника одеської поліції та конфліктував зі Стерненком.
Після історії з казино сталося серйозне з'ясування стосунків не лише всередині «Правого сектору», а й з іншими організаціями. Невдовзі в ПС стався розкол, частину членів виключили через діяльність із мотивами особистого збагачення.
І тут варто повернутися до подій, які сталися з «Правим сектором» після 2 травня 2014 року.
«Після 2 травня організація почала наповнюватися різними людьми. Едуард Панченко, Вадим Лабас, було багато чоловіків приблизно 40 років», — згадує в розмові з hromadske колишній член ПС Ганул.
Інший активіст «Правого сектору» часів весни 2014-го розповідає, що разом із новими членами з’явилися й нібито представники «контори» (так сленгом називають СБУ). І вони почали переорієнтовувати організацію на розв'язання «бізнесових питань». За словами цього активіста, спочатку з цієї діяльності вони нібито давали Стерненкові частину прибутку, а пізніше намагалися вижити його з організації.
Сам Стерненко в коментарі hromadske назвав закиди про співпрацю з СБУ відвертою брехнею. Каже, що як тоді, так і зараз передає державним органам різну інформацію, «якою вони повинні займатися»:
«Наприклад, тій же Державній прикордонній службі, що має забороняти в’їзд іноземцям, які відвідували тимчасово окуповані території, — я ж від цього не стаю агентом Держприкордонслужби, правильно? Це просто смішно. Я чув уже, що я і агент ЦРУ, і агент ФСБ, і агент СБУ. Якщо хтось хоче вірити в конспірологію, то будь ласка, я не можу комусь заборонити в таке вірити».
Також нинішній голова Служби безпеки Іван Баканов заперечував інформацію про те, що активіст працював на спецслужбу.
Представник іншої організації правого спрямування згадує, як частина членів ПС або група осіб, які ними відрекомендовувалися, почала займатися відвертим свавіллям, зокрема здирництвом.
«Сергій про них знав. Але казав, що не може нічого з ними зробити. Загалом він розумів, якщо проти цих хлопців піде, вони йому прострілять ноги», — каже співрозмовник hromadske.
Автори запитали в Сергія Стерненка, чи справді в тодішньому одеському «Правому секторі» були подібні зловживання, і якщо так, то чи знав він про них та чи брав у них участь. Але коментувати це Стерненко відмовився.
Отже, як розповідають активісти, у 2014-му «Правий сектор» в Одесі став привабливим для охочих нажитися на гучному імені організації. І до молодих хлопців приєдналися «дядьки», що розуміли, як використовувати ім’я ПС для збагачення. І це торкнулося не лише «Правого сектору».
«Відбувалася деградація всіх радикальних організацій в Одесі. Це як армія, що не воює. Вона спивається, займається мародерством. Керівники організацій почали розуміти, що в них є хлопці з досвідом, із якоюсь зброєю, їх усі бояться. І під цим почалося масове заробітчанство», — розповідає hromadske представник іншого схожого угруповання.
Патріотичні організації Одеси почали перетворюватися на «патріотичний криміналітет», як висловлюється один з активістів «Правого сектору» тих часів.
Схему «роботи» описує учасник однієї з патріотичних організацій:
«Є бізнесмен "А" та його конкурент, бізнесмен "Б", який має російський або сепарський шлейф. І ось бізнесмен "А" вирішує позбутися конкурента. Він звертається до патріотичної організації, замовляє бізнесмена "Б". І вона під виглядом боротьби із сепаратизмом робить наїзд на бізнесмена "Б"».
«Як діяли ці організації? От є лідер, у нього 30 хлопців, які можуть виконувати силове завдання. З’являються люди, які кажуть: «Нам потрібна силова акція». Здебільшого це розв'язання господарських питань, охорона будівництв або напади на них», — пояснює Павло Ленець, у минулому лідер одеського «Демальянсу».
Як розповідають одеські активісти, за такі акції можна було заробити від кількох тисяч на дрібних замовленнях до 50 тисяч доларів за «двіж» на будівництві.
Водночас серед силових організацій, які працювали на замовлення, був ще й поділ на «правильних» та «неправильних». «Правильні» займалися такою діяльністю, щоб зібрати гроші на розвиток організації. «Неправильні» — для особистого збагачення. Одеський «Правий сектор» співрозмовники hromadske відносять до «неправильних».
«Правосєки між собою жартували: "Героям айфони!" Це до того, що "діти" (так у ПС називали тих, кому не було 20 років — ред.) жодних грошей не отримували, вони на акції їздили на маршрутках, одне в одного позичали гроші. Водночас у Сергія з’являлися нові телефони та планшет», — каже представник іншої силової організації.
Про «монетизацію активізму» щодо Стерненка говорять і співрозмовники hromadske з-поміж тодішніх активістів ПС. Проте основну роль у «патріотичному криміналітеті» «Правого сектору» таки відводять іншим особам.
А Руслан Форостяк узагалі вважає, що у 2014 році «Правий сектор» не мав таких можливостей, щоб займатися «рішаловом».
«Їх не дуже серйозно сприймали, щоб вони якусь там важливу роль у цьому "рішалові" грали», — каже він у розмові з hromadske.
Проте саме «комерційна» діяльність призвела до розколу у «Правому секторі». У квітні 2015-го на Facebook-сторінці повідомили про внутрішню люстрацію. Виключили 6-х осіб, головним серед яких називали Вадима Лабаса. Останній нібито намагався втягнути членів «Правого сектору» в кримінальні схеми.
«Був внутрішній конфлікт між групою старших осіб, з одного боку, і Сергієм Стерненком та його оточенням — з іншого. Так склалося, що ми в цьому конфлікті перемогли», — пояснює Дем’ян Ганул.
Ще один представник тодішньої команди Стерненка називає Лабаса позаштатним співробітником СБУ, який нібито «танцював» кримінальну тусовку «Правого сектору». Водночас додає, що після виключення Лабаса та інших осіб, які нібито займалися «заробітчанством», у Стерненка з’явилися гроші.
«До цього Сергія волонтерською допомогою забезпечували, усім світом одягали. А тут раптом у нього з'являються гроші, новий айфон», — каже колишній член ПС.
Через кілька днів після «внутрішньої люстрації» стається історія з викраденням Сергія Щербича. За підозрою в цьому злочині 8 вересня 2015-го заарештовують Стерненка та Руслана Демчука. Це стається в один день із затриманням іншого місцевого активіста, Євгена Рєзвушкіна, який має негативну репутацію серед одеських патріотичних активістів.
Тогочасний лідер одеського «Демальянсу» Олексій Чорний в ефірі «ДумскаяТВ» так пояснив, чому не буде виходити на акції протесту й тиснути на владу, щоб активістів випустили: «Їх використовують для конкретних бізнесових або політичних інтересів».
Схожу заяву через день після затримання Стерненка та Демчука зробив і керівник одеської поліції Гіоргі Лорткіпанідзе:«Я приїхав в Одесу не для того, щоб дивитися, як відбуваються рейдерські захоплення та свавілля, як викрадають машини».
У самому «Правому секторі» це затримання назвали політичними переслідуваннями. Організація оголосила збір коштів на заставу Стерненкові та Демчуку. Усю суму, як розповіли hromadske тодішні члени ПС, на прохання одеського художника Олександра Ройтбурда надав Геннадій Корбан. На той момент Корбан був лідером партії «Укроп» та соратником олігарха Ігоря Коломойського.
* * *
Це лише перша частина історії Стерненка, яку підготувало hromadske. Згодом ми розкажемо про роль, яку в житті Сергія відіграв колишній член партії «Родіна», а потім один із наближених до Стерненка членів ПС Едуард «Галстук» Панченко. Також про ймовірні зв'язки Стерненка з СБУ та відмову його можливих кураторів брати участь у «дегероїзації» активіста. А ще — про кримінальні справи, у яких фігурує Стерненко: що пов’язує справу Щербича зі справою «покривання наркотиків», чому справу Щербича в часи попередньої влади хотіли забрати із суду, але так цього й не зробили.
Розповімо також про спосіб життя Стерненка, щодо якого виникають запитання з огляду на закиди про монетизацію активізму. І про політичні перспективи влогера — хто і в якому політичному проєкті хоче його бачити.