«Бігали з каменюкою на динозаврів». Історії айтішників, які почали кар'єру ще у 90-х
Перші айтішники незалежної України годинами стояли в черзі до кабінету інформатики в університеті, щоб хоч трохи покодити. Вони погодинно платили за доступ до інтернету, аби знайти іноземних замовників, а хтось узагалі писав код на папері, бо не мав на чому вчитися.
Цифрові технології у 90-ті роки вважалися справою диваків і відлюдників — всі відчували, що це заняття може бути перспективним, але тільки відчайдухи наважувалися опанувати нове «ремесло».
Проте минуло 30 років, і все змінилося кардинально. Нині експорт ІТ-послуг в Україні зростає мінімум на 20% щороку — в нас це найперспективніша галузь. Але якою була ситуація за часів, коли країна тільки отримала незалежність?
Про це та багато іншого ми поговорили з трьома героями, які ще з дев’яностих-двотисячних розробляли проєкти в компанії ELEKS (вона є одноліткою незалежності України: її створили у 1991 році), і працюють там донині.
Ігор Трескот, в айті — 20 років
Як скласти тест з програмування без комп’ютера
Першим комп’ютером, який Ігор Трескот побачив у своєму житті, був вітчизняний «Пошук-2». Він мав аж 614 кілобайт оперативної пам’яті та жодних жорстких дисків — це були 90-ті.
Технології Ігоря відразу зацікавили, тож після школи він вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет прикладної математики. Ночами відвідував ELEKS: львівська IT-компанія винаймала приміщення в університеті та пускала студентів посидіти за «справжніми комп’ютерами».
«Компанія винаймала кімнату в Політехніці, ми ходили туди трохи програмувати. Так я познайомився з майбутніми колегами: Петром Коноваловим, Романом Павлюком та іншими. Спілкувалися неформально — я був звичайним студентом, а вони вже створювали проєкти для іноземних замовників. Це здавалося космосом», — згадує Ігор.
У 95-му році, коли Ігор щойно вступив до вишу, його група була однією з перших, кому взагалі викладали інформатику. Проте індустрія розвивалася настільки стрімко, що вже у 2000-му, коли юнак випустився, попит на його спеціальність зашкалював.
Після університету Ігор влаштувався програмістом у Західну регіональну митницю. Писав невеличкі програми, адміністрував мережу й навчився працювати з базами даних. Водночас кілька друзів із університету влаштувалися на роботу в ELEKS — і швидко затягнули Ігоря в свою компанію. На співбесіді дали «домашнє завдання»: написати код. Єдиною проблемою було те, що комп'ютера в Ігоря не було.
«Ми зі студентами винаймали разом квартиру, і один із моїх співмешканців мав комп’ютер. Він працював удень, а вночі дозволяв посидіти нам. Я виконав завдання за дві ночі, завантажив його на дві величезні 2,25-дюймові дискети (бо раптом одна не зчитається) і поніс до компанії. Врешті-решт отримав пропозицію про співпрацю», — каже чоловік.
Мегабіт інтернету на всіх
Перший проєкт, над яким ще тоді, на початку 2000-х, розпочав працювати Ігор Трескот, триває в ELEKS й досі. Бостонський фінтех-стартап створював системи автоматизації для банків. Ігор долучився до проєкту як розробник баз даних.
«Тоді в ELEKS працювали 20-25 людей, і ми мали 1 мегабіт виділеного інтернету на всіх. У кабінеті стояла велика антена, яку всі обходили навшпиньки. Річ у тім, що вона була спрямована на інший передавач, і якщо хтось її зачіпав — інтернет зникав у всьому офісі», — згадує Ігор.
Інтернету мало вистачати на те, щоб підтримувати комунікацію з замовниками через Yahoo-messenger і надсилати їм релізи. Канал забивався миттєво, тож будь-які активності в інтернеті суворо лімітували. А деяких студентів-практикантів навіть штрафували за нецільове використання мережі.
Нині про ті часи Ігор говорить так: усе ґрунтувалося на шаленому ентузіазмі й цікавості. Було багато простору для фантазії та експериментів. Галузь тільки формувалася, тож кожен розробник фактично ставав її співавтором.
Бути на крок попереду
Ігор вивчав мови програмування одну за одною. Писав на Мови програмуванняC++, Delphi, PL/SQL, але насамперед спеціалізувався саме на базах даних.
«Не бувало такого, що я програмую однією мовою, а більше нічим не цікавлюся. Надсилають задачу, яку треба виконати — значить, ти сідаєш, читаєш книжку, пишеш нові скрипти й розбираєшся, як це працює. Треба вивчити JavaScript? Без проблем. JavaScript, SQL — мови програмуванняSQL? Добре!» — розповідає Ігор.
Порівняно з іншими професіями, працювати розробникам доводилося дуже багато: звичайний робочий день тривав по 12-14 годин на добу. Але й винагорода була вищою — і що далі, то більше це відчувалося.
«На початку 2000-х уже стало зрозуміло, що галузь росте. Нові компанії виникали мало не щодня. Аби лишатися на ринку, доводилося постійно брати нові проєкти й експериментували з різними технологіями, щоб завжди бути на крок попереду», — каже чоловік.
Разом із компанією розвивалася і кар’єра Ігоря Трескота. За 20 років в ELEKS він доріс до позиції Customer Success Director і наразі пов’язує своє майбутнє з компанією.
«Авжеж, мене періодично хантять компанії різних рівнів, але мої колеги в ELEKS уже давно стали моїми друзями. Для мене важливо не підвести їх. Та й нудно тут не буває: завжди є можливість спробувати свіжі напрямки та опанувати щось нове», — говорить він.
Оксана Дубова, працює в IT дев'ятнадцять років
Як бути жінкою-програмісткою у двотисячних
Коли 25 років тому Оксана Дубова вирішила навчатися на спеціальності «Прикладна математика й інформатика» в Львівський національний університетЛНУ, багатьом це видавалося дивним. Напрямок був непопулярним, дівчат у програмуванні майже не було, та й ставилися до них набагато скептичніше, ніж до хлопців.
«Ходили жарти про те, що, мовляв, жінка-програміст — це як морська свинка: і не жінка, і не програміст. Нас сприймали як фріків та уявляли ботанками у светрі, джинсах і окулярах», — згадує Оксана.
В IT вона потрапила випадково. Всю юність мріяла бути фармацевткою або педіатринею, проте вступити до медичного було майже нереально: конкурси — шалені, а навчання — дуже дороге. Маючи хист до цифр (та й трохи від безвиході), Оксана вступила на факультет прикладної математики. Вчитися було складно: сиділа над формулами до п’ятої ранку, на перших парах дрімала від втоми. Друзі, які вчилися в медичних закладах, співчутливо знизували плечима.
«ПК тоді були розкішшю, тож удома в студентів комп’ютерів майже не було. В аудиторіях стояли комп’ютери з DOS, і тільки в деяких — із Windows. Щоб повчитися програмувати, ввечері після пар ми по дві години стояли в живій черзі», — згадує Оксана Дубова.
Шлях до програмування
Програмуванню у виші навчали так: викладач писав код на дошці, а студенти переписували його в зошит. Утім, навіть самим педагогам, багатьом з яких було 60+, цей предмет здавався чимось незвіданим. Щоб трохи підтягнути знання, Оксана вчилася кодити з книг. Практикуватися ходила ночами до компанії ELEKS. Це було популярне «місце тусовки» серед львівських айтішників.
«Ледь не всі мої однокурсники ходили до ELEKS вночі, щоб посидіти за комп’ютером: поспілкуватися в «асьці» чи попрограмувати, — згадує Оксана. — Так довкола компанії сформувалася спільнота молодих спеціалістів».
Тож коли Оксана завершила університет — довго над місцем роботи не роздумувала. Та й великого вибору IT-фахівці не мали: у Львові тоді було лише три великих компанії, в кожній із яких працювало близько 50 людей.
«Мене взяли до ELEKS тестувальницею проєкту для шведської компанії. Дедлайни горіли, менеджер і Спеціаліст, який відповідає за якість розробки програмного забезпеченняQA йшли у відпустку, а проєкт слід було завершити. Мені сказали: якщо виживеш — продовжимо співпрацю, — згадує фахівчиня. — Ми щодня працювали з 9 ранку до 1-2 ночі, але проєкт здали. Це стало для мене квитком в IT-світ».
Після року роботи тестувальницею Оксана захотіла стати розробницею. Більш-менш дівчина знала тільки С++, проте програмувати треба було на Мова програмуванняObject Pascal із Delphi середовищем. Тож вчилася на ходу — здебільшого за книжками.
«Упродовж першого року в мене було п’ять коротких проєктів: мережеві програми та вебсайти. Потім почала працювати над великим фінтех-сервісом для американського банку. Цей проєкт триває вже 22 роки, але я залучена до нього й досі — він постійно розвивається, з’являються нові завдання й виклики», — говорить Оксана.
На посаді розробниці Оксана отримувала 150-200 доларів винагороди. На початку 2000-х це були непогані гроші: вистачало на оренду квартири та пристойне життя.
Як змінювалася галузь
Протягом 30 років компанія ELEKS виросла в кілька десятків разів. Замість 50 програмістів у команді вже понад 1 800 людей. Жінкам в IT вже ніхто не дивується — вони працюють і в розробці, і керують проєктами. Торік лише упродовж двох тижнів Оксану намагалися «завербувати» відразу Facebook та Google.
«Вони вийшли на мене через LinkedIn. Рішення було непростим: якщо вже змінювати роботу, то хіба на Google. Але пропозиція була з релокацією до Варшави, а переїжджати я не хотіла. Саме це мене зупинило, і я відмовилася, — говорить вона. — До ELEKS я відчуваю велику теплоту і прив’язаність. Це ніби мій рідний проєкт».
Зараз Оксана працює на позиції Старший розробникSenior Software Developer і є тімлідом. Вивчає Хмарна платформа й інфраструктура корпорації MicrosoftAzure — бо світ рухається до хмарних середовищ. Усі ці 19 років їй доводилося безперервно вчитися — сфера IT динамічна, тож навіть Досвідчений розробник«сіньйору» періодично доводиться відчувати себе Програміст-початківець«джуном», коли він вивчає нову технологію. Стрімкий розвиток сфери IT перевершив усі сподівання Оксани.
«Наприклад, у двотисячних про штучний інтелект говорили як про щось дивовижне. А нині в українських університетах вже є така спеціальність, і майже кожна IT-компанія використовує його в своїх проєктах. І ця зміна відбулася лише за одне покоління!» — дивується вона.
Оксана переконана: ми всі є свідками того, як IT змінює людство. Дивитися на це зсередини — надзвичайно цікаво. А програмування Оксана вважає найцікавішим заняттям з усіх, що наразі існують.
Петро Коновалов, у компанії — від початку її створення
Від ігор до програмування
Як і більшість початківців-розробників 90-х, про власний комп’ютер Петро Коновалов не міг і мріяти. Та юнакові пощастило: його друг мав власний ПК. Ще школярем Петро писав код у зошиті, приходив у гості, набирав на клавіатурі написане й перевіряв, чи працює програма. А потім знову від руки на листочку виправляв помилки.
Технологіями він зацікавився ще в середніх класах. Все почалося з ігор — вони тоді були прості й написані на Операційна система, що домінувала на ринку комп'ютерів до 1995 рокуDOS. А вже у львівському фізико-математичному ліцеї Петро познайомився з такими ж закоханими в ігри однокласниками. Тільки хлопцям хотілося піти далі та зрозуміти, як це зроблено.
«Спершу ми просто грали, а потім захотіли зламати ігри, бо набридло весь час проходити одні й ті ж рівні. Тому почали трошки кодити, хакати — і втягнулися», — згадує він.
Абревіатури «IT» ще не існувало, ба навіть словосполученням «інформаційні технології» майже ніхто не оперував — це все з’явилося вже у двотисячних. У дев’яностих же були лише дивакуваті люди, що пишуть якийсь код. А нащо цей код потрібен — мало кому було зрозуміло.
Перший проєкт за $333
Після ліцею Петро вступив до Львівської політехніки на прикладну математику. І він, і його друзі швидко зрозуміли, що у виші робити нема чого: хотілося не засвоювати суху теорію, а писати справжні програми. Тож вони шукали людей, з якими можна було би разом створювати й розвивати проєкти. У такий спосіб вони, зокрема, познайомилися з Олексієм Скрипником — майбутнім засновником ELEKS. Той уже мав мінібізнес: разом із трьома колегами займався програмним забезпеченням для енергетичних компаній.
Тож кілька студентів об’єдналися, почали більше дізнаватися про розробку й шукати перших замовників. Робота була екстремальною: спершу через телефон підключалися до FidoNet — міжнародна користувацька некомерційна комп'ютерна мережа, щось на кшталт безкоштовного інтернету«фідошки» та читали гайди з програмування, змінюючи одне одного щоп’ятнадцять хвилин. Трохи пізніше отримали один спільний, на всіх комп’ютер на кафедрі Політеху.
«Тоді вийшов Windows-95 та перша Delfi. Все дуже глючило, але це не заважало нам писати програми, — згадує Петро. — Нашим першим замовленням була розробка системи розпізнавання руху пацієнтів для доктора Козявкіна — відомого лікаря-невролога. Далі почали працювати над створенням власної медичної системи “Авалон”».
Згодом саме ця система переросте в окрему компанію — «Доктор ELEKS», яку Петро Коновалов очолює й досі. Тепер це комплексне рішення для медичних клінік, яке дозволяє автоматизувати процес лікування. Але на той час були просто потрібні гроші, щоб мати змогу працювати над власним проєктом, тож паралельно шукали замовників за кордоном.
Працювало це так: щоб за допомогою телефонної лінії виходити в інтернет, слід було придбати спеціальну картку. Далі — зайти на англомовні форуми, де буде можна пропонувати свої послуги. Петро каже, що їхній перший замовник був із Багамських островів — йому треба було написати календар на Delphi. За програму, яку писали втрьох, вони отримали 333 долари. Роботу надіслали ZIP-файлом.
«На той час це були шалені гроші, — згадує Петро. — Стратегічним завданням тоді було досягти стабільної винагороди: 50 доларів для кожного із команди. Отриманих 333 доларів стало на те, щоб заплатити винагороду шістьом членам команди за цілий місяць, і працювати далі».
Як змінювалася компанія
Аутсорсинг в ELEKS ріс дуже швидко. У компанії швидко з’явилися близько десятка власних комп’ютерів і офіс. Вже за 10 років команда орендувала цілий поверх.
«Робота повалила. Я був і програмістом, і фінансовим директором, вів перемовини та проводив співбесіди, — згадує Петро Коновалов. — Мало не що пів року ми набирали людей, писали усе поспіль на різних технологіях: драйвери під Windows, додатки, бази даних; створювали проєкти для державних структур в ЄС — чого тільки не було».
Спільнота програмістів у 2000-х була доволі тісною — людей, що цікавилися інформаційними технологіями, було небагато, тож це стало таким собі «гуртком за інтересами».
«У Львові всі, хто цікавився розробкою, знали одне одного. Конкуренції не було: ми були маленькими мишками перед океаном цукру. Та й ринку кадрів не існувало: хто хотів — той учився і приходив програмувати. Ми обирали людей просто за тим, чи мали талант до програмування, — розповідає Петро. — Зараз спілкування у IT спільноті, можливо, вже не таке тепле, проте, з іншого боку, набагато більш наповнене інформаційно».
Бізнес, який починався з декількох студентів, перетворився на величезну мережу. Наразі команда ELEKS налічує понад 1800 спеціалістів в Україні та за кордоном. Змінилося все: від структури, управління й бізнес-моделі до ринків та організації роботи. Порівнюючи тодішні й нинішні процеси, Петро Коновалов говорить так: «Тоді ми ніби бігали з каменюкою на динозаврів».
«Спершу все було на листочках, на колінці, в Файловий менеджер для DOSNorton Commander і на дискетах. Ми з нуля вигадували всі процеси у сфері, якої ще не було. Нині ж усе автоматизовано, тому це не можна навіть порівнювати. Люди, які зараз приходять в ІТ, вже й не зрозуміють більшості слів, якими ми послуговувалися під час зародження IT-індустрії», — говорить він.
Партнерський матеріал створений на правах реклами. Над проєктом працювали журналістка Тетяна Гонченко, креативна продюсерка Віка Слобода, редакторка Вікторія Бега та дизайнерка Тетяна Присяжнюк.