Боснія та Герцеговина не змогла розмінувати територію через 15 років після війни — забракло грошей

Україна, втім, не перша держава, яка має таку проблему. У 1995-му в Боснії та Герцеговині завершилася війна. Ця країна в 11 разів менша за Україну, там було заміновано понад 4000 км². Нині ж лишилося близько тисячі, однак здебільшого — це ліси чи гори, де не живуть люди.

Казати про безпрецедентний успіх Боснії не можна, адже виконати план з повного розмінування до 2019 року їй так і не вдасться. Проте досвід балканської країни багато в чому може послугувати корисним прикладом Україні.

Що заважає завершити процес вчасно? Які складнощі? Як люди, в чиїх будинках є міни, де є міни, дають із цим раду? Про це — в розмові Громадського з піар-менеджеркою Центру з розмінування Боснії та Герцеговини Свєтланою Тріфковіч, а також з головою департаменту зі знешкодження боєприпасів у Федеральній агенції цивільного захисту Сеадом Враною.

Як улаштована система

Свєтлана Тріфковіч, піар-менеджерка Центру з розмінування Боснії та Герцеговини (BHMAC)

Центр розмінування Боснії і Герцеговини — це державна організація. Наше головне завдання — координація діяльності з розмінування. Ми не наймаємо розмінувальників, але відповідаємо за планування та організацію процесу. Безпосередню роботу виконують команди від акредитованих організацій. Нині ми маємо 26 різних організацій, агенцію з цивільного захисту, армію та кілька комерційних і громадських установ.

Центр оглядає територію ймовірного замінування, збирає інформацію, проводить негайне маркування територій, де, можливо, є міни. Ми створюємо проекти для розмінування, які потім передаємо відповідальним організаціям. Усе контролюється нами, ми маємо інспекторів, які йдуть на поле й стежать, щоб усе відбувалося згідно з правилами та різними документами й стандартами. Коли все зроблено, ми проводимо контроль і випускаємо сертифікати, що територію очистили й тепер вона може використовуватися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Ми — жертви, вони — злочинці»: про війну на Балканах, що досі триває

Сеад Врана, голова департаменту зі знешкодження боєприпасів у Федеральній агенції цивільного захисту

Агенція з цивільного захисту — це урядова організація, відповідальна не тільки за розмінування, але й за іншу роботу, що стосується захисту населення від мін. Це, наприклад, пошук мін, порятунок людей у міських районах, пошук мін у воді, хімічний, біологічний та ядерний захист.

Наприклад, нині будують автомагістраль. Наша відповідальність — переконатися, що ці ділянки не заміновані, а якщо так — розмінувати їх. Або якщо ви працюватимете в себе в саду й знайдете нерозірвану міну. Набираєте номер 121, й одна із найближчих наших команд приїде, щоб усунути це.

Прогрес за 23 роки після війни

Свєтлана Тріфковіч, піар-менеджерка Центру з розмінування Боснії та Герцеговини (BHMAC)

З 4200 квадратних кілометрів ми маємо 1053 таких територій. Не всі вони потребують розмінування.

Усі житлові території очистили. Тобто люди живуть у своїх домівках, але їхня земля чи, скажімо, ліс навколо досі заміновані. За їхніми будинками ви досі можете знайти попереджувальні знаки. Жити там насправді не дуже безпечно. І вони кажуть: «Ой, з нами нічого не трапиться». Збирають там дрова, випасають худобу тощо. Якщо ви віддаєте людям будинок, їм все одно потрібно за щось жити. І вони виживають за рахунок цієї землі чи лісу.

Нам потрібно розчищати й прилеглі території, адже людям потрібен дохід, щось, із чого можна було б жити. І це головна проблема сьогодні. Ми працюємо з цими сільськогосподарськими землями та лісами, які можуть бути використані й у туристичних цілях. Це наші нинішні пріоритети.

Більшість людей, які могли повернутися, не зробили цього. Але є й ті, хто не мали куди йти. Вони повернулися туди, знаючи про небезпеку. Багато людей зважали на знаки. Та, звісно, були такі, хто жив за рахунок лісу чи землі, тож вони ризикували життям, щоб забезпечити сім'ю. Вони рубали дрова в лісі, копали землю — вони не мали іншого вибору, хоча й знали про міни. Нещодавно був інцидент біля Сараєво: один пастух зайшов на таку ділянку, проігнорувавши знак й отримав поранення. Таке досі трапляється

Насправді, ми маємо велику проблему з маркуванням таких ділянок, зі знаками про міни. Є багато людей, які просто продають їх як металобрухт. Або використовують як накриття абощо. Так вони ризикують самі й наражають на небезпеку інших. Разом з іншими організаціями нам доводиться перевіряти, чи всі знаки на місці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Поле бою — Балкани: чи можлива нова криза в регіоні та до чого тут Росія

Чому не вдасться розмінувати всю країну до 2019-го

Сеад Врана, голова департаменту зі знешкодження боєприпасів у Федеральній агенції цивільного захисту

На початку роботи всі міни були дуже близько до поселень. Щоб провести одну операцію, не потрібно було їхати далеко. Крім того, виділяли достатнє фінансування. Більше операторів працювало в полі. Йдеться про кінець 20 століття.

Нині картина інакша. Фінансування менше. Це одна з основних проблем. І ризикові зони значно далі від поселень, території складніші, робота складніша, все ризикованіше, дорожче, й тому повільніше.

Одна річ розміновувати поле, де можна залучити собак і машини, інша — розмінувати ліс у горах. Там треба спершу обрізати кущі та дерева, й лише потім розміновувати. Сьогодні менше розмінувальників. Багато працівників вже пішли у відставку. А нові люди не надто охоче йдуть на цю роботу. Якщо скласти разом усі причини, ви сформуєте різницю між тоді й тепер, і збагнете, чому процес настільки сповільнився.

Свєтлана Тріфковіч, піар-менеджерка Центру з розмінування Боснії та Герцеговини (BHMAC)

На жаль, проблема досі в грошах. Більш ніж 50% фінансування надають іноземні донори. Нам не вистачає. Країні варто було б виділяти на це більше коштів. Ми розробляємо нову стратегію, адже нам треба дотримуватися Оттавської угоди, згідно з якою ми зобов'язані розмінувати все до 2019 року. Але цього не станеться. Головна причина — нам не вистачило коштів. Тож треба відтягнути дедлайн на 5 років, і, ймовірно, за цей час ми зможемо розмінувати всі території.