«Це наче така собі торгівля людським життям». За скільки можна вибратися з гарячої точки
Наша редакція працює цілодобово, аби ви були в курсі того, що насправді відбувається в країні. Якщо для вас важливе те, що ми робимо, і ви вже підтримали Збройні Сили України, можете підтримати наше інформаційне військо.
Двоє молодиків із Кривого Рогу заробляли на переселенцях. В інтернеті розміщували оголошення про те, що вивозять людей за кордон, брали передплату — 500-1000 гривень, — а потім просто блокували у месенджерах клієнтів і зникали. Нині поліція їх уже затримала.
Варто зазначити, що людей доброї волі, котрі безкоштовно дають прихисток над головою, справді вивозять з гарячих точок, збирають кошти на армію та роздають гуманітарну допомогу — в тисячі разів більше, ніж тих, хто прагне зробити на цьому бізнес. Але й такі, на жаль, трапляються.
hromadske поговорило з людьми, на яких хотіли нажитися.
«Вимагали 350 євро і не випускали з автобуса»
Юлю з родиною війна застала в Охтирці. Разом із чоловіком, дітьми та сусідкою вони одразу після перших вибухів виїхали до батьків знайомої за кілька кілометрів від міста. Проте лишатися там було небезпечно, тож згодом родина вирішила їхати на захід України, а дітей відправити самих до знайомої в Італію. Дітей посадили у транспорт, а коли вони доїхали до місця призначення — водії не випускали їх з автобуса й вимагали 350 євро за проїзд. Далі — пряма мова.
Ми виїжджали зі свого дому досить швидко. Думали відвезти дітей до батьків сусідки і повернутися назад по речі, але не вдалося — міст уже підірвали. Всі речі й кошти лишися вдома, у нас були лише ті гроші, які мали в кишенях.
Через постійні обстріли наступні сімнадцять днів ми жили в погребі батьків нашої сусідки. Моя знайома, яка живе в Італії, вмовляла нас виїжджати, надіслала гроші на дорогу до Львова, і ми домовилися, що дітей потім відправимо до неї за кордон.
З Сумщини ми виїжджали вже під «градами». Було страшно, але ми змогли. У Львові знайшли волонтера, який поселив нас безкоштовно, а згодом почали шукати автобуси Червоного Хреста, щоб відправити дітей до Італії. Ми готові були чекати, бо коштів на платний автобус у нас не було. Але нашому волонтеру зателефонували і сказали, що є автобус, який вирушатиме за півтори години. Ми швидко зібрали дітей (19-річну доньку та двох хлопців 12 і 8 років) і поїхали з ними на вокзал. Знайшли автобуси та чоловіків, які мали їх везти.
Я розпитувала в них, що треба для дітей, які документи. Вони сказали — лише доручення на старшу доньку, що вона може вивозити братів. Ми довго були в автобусі, я дізнавалася, як дітей будуть везти, бо ж вони самі, тож наші знайомі мають знати, де їх зустріти.
Про оплату за перевезення ніхто з водіїв не казав. За деякий час, коли автобус вже був у дорозі, я отримала від доньки смс-повідомлення, що в них вимагають оплату за проїзд. Коли я додзвонилася, донька сказала, що водії хочуть за проїзд 350 євро і не випускають з автобуса. Знайомі, які приїхали зустріти наших дітей, теж не чекали на таке. Жінка лишилася з дітьми, а її чоловік поїхав знімати гроші. Відпустили дітей лише після оплати.
Ми намагалися зв'язатися з водіями після цієї ситуації — вони сказали, що будуть говорити, коли повернуться в Україну. А потім сказали, що ми не з цього світу, якщо не знаємо, що за проїзд треба платити. Але ж ми не розраховували на це, бо не мали грошей. В автобусі нам ніхто особисто про кошти не казав.
Волонтер, у якого ми поселилися, віддав моїй знайомій кошти за проїзд дітей, а водії автобуса припинили виходити на зв'язок.
«Вивезти дідуся коштувало б 45 тисяч гривень»
Мер'ям має 75-річного незрячого дідуся. Взимку він перехворів на ковід і отримав ускладнення — перестав ходити. Крім того, за словами дівчини, через погіршення роботи головного мозку дідусь не завжди розуміє, що відбувається навколо. Вони разом із родиною живуть у Харкові. Коли російські військові почали активно обстрілювати місто, дівчина стала шукати варіанти, як вивезти дідуся, однак це виявилося надто дорого. Далі — її мова.
У нас нема власної автівки, тож ми могли розглядати або поїзд — але з людиною, яка не ходить і не розуміє, що відбувається, це важко зробити, — або приватні перевезення. Винаймати звичайну машину — не дуже підхожий варіант, бо дідусю треба лежати. Таку дорогу він може не винести. Я шукала варіант професійного перевезення, реанімобіль. На той момент у Харкові таких було два, але один віддали ЗСУ, а інший згорів. Я знайшла машину в Чернівцях, проте вони відмовилися їхати в Харків через загрозу обстрілів, могли зустріти нас лише в Умані. Вивезти дідуся коштувало б мені 45 тисяч гривень. Тобто мені самій потрібно було якось довезти дідуся до Умані, а вже звідти вони б відвезли його на захід України. Але таких грошей у мене не було, довелося відкинути цей варіант. Крім того, дідусь відмовлявся залишати місто. Тож ми лишилися в Харкові.
«Нам сказали, що витягнути рідних з Маріуполя можна за $5 тисяч»
Чоловік Ольги намагався витягнути з Маріуполя доньку та колишню дружину — власного транспорту вони не мали і виїхати самостійно не могли. Чоловік дізнався, що існують платні перевезення: людина цілеспрямовано їде в місто, щоб забрати рідних, однак ціна цього може коливатися від 600 доларів до 5 тисяч доларів.
У наших сусідів у Маріуполі лишилися мама і бабуся. Їхній будинок згорів. Сусід шукав спосіб витягнути їх з міста, і через якихось людей таки знайшов. Витягнути рідних коштувало йому тисячу доларів. Ці люди дійсно приїхали по його рідних, дістали їх з підвалу і вивезли з міста. Сусід потім забрав їх в Бердянськ.
Ми з чоловіком хотіли в такий же спосіб витягнути з Маріуполя його колишню дружину з донькою. Але чоловік, який допоміг нашим сусідам, відмовився — сказав, що більше таким не займається: його дуже сильно побили невідомі і попередили, щоб він цього не робив. Він сказав, що життя йому дорожче.
Проте він дав номер телефону інших людей. Ті нам сказали, що витягнути рідних з Маріуполя можна за 5 тисяч доларів. У нас не було таких грошей, але чоловік зміг сторгуватися до трьох тисяч, вирішили позичати в родичів і знайомих. Вони мали їхати в Маріуполь о десятій ранку наступного дня. Але мій чоловік випадково побачив у Facebook допис жінки, яка розповідала, що змогла за гроші вивезти своїх рідних з Маріуполя. Він написав їй — і виявилося, що вона знайшла людину, яка вивозить з міста за 600 доларів. Виходить наче така собі торгівля людським життям.
Мій чоловік вирішив домовитися ще раз із тим перевізником, який міг вивезти за 600 доларів. Він попросив заставу — 100 доларів, спитав точну адресу і особливі прикмети. Навіть приїхав туди, знайшов їх за адресою, показав фотографію, попросив сказати кодове слово (те, як мій чоловік лагідно кличе свою доньку), але вони відмовилися з ним їхати. Причину не пояснили — мабуть, злякалися невідомої людини або дороги. Ми впевнені, що він точно був у них, бо зміг описати двері в їхній під’їзд, інші деталі. Грошей він з нас не взяв, але заставу не повернув. А втім, ми хоча б дізналися, що вони живі.
На зв’язок ми з ними вийти не можемо. Вони й дотепер лишаються в Маріуполі.