Чому Amnesty International зробила свято на вулиці російської пропаганди

Тоді (та й зараз) такі висновки міжнародної організації з центральним офісом у Лондоні мали б абсурдний вигляд. А сьогодні до ідентичних висновків Amnesty щодо війни в Україні дослухається увесь світ. Просто міняємо «британська армія» на ЗСУ, Черчилля — на українську владу, Лондон — на Київ/Миколаїв/Донбас. Усе, звіт готовий.

І от у світових медіа розлітаються новини «ЗСУ наражають цивільних на небезпеку». Саме такого висновку дійшли у міжнародній організації Amnesty International. А все через те, що українські військові розміщуються в цивільних об'єктах або поруч із ними. Це нібито порушує міжнародне гуманітарне право. Ну й у звіті Amnesty йдеться, що наша влада має «негайно забезпечити розміщення своїх сил якнайдалі від населених пунктів або евакуювати цивільне населення».

Хтось за такі закиди може послати Amnesty за напрямком «русского корабля». Я ж висловлюю глибоке занепокоєння таким звітом Amnesty.

Насправді ці міжнародні правозахисники зі своїми лекалами щодо оцінки війни трохи заганяються. Вони відірвані від реальності. Коли в Миколаєві прилетіло в казарми військових, їм було нормально (не зовсім, але все в межах міжнародного гуманітарного права). Коли військових розосередили містом, щоб зменшити втрати, — «ай-я-яй, порушення міжнародного права!»

За лекалами правозахисників ідеальна війна — це коли дві армії вийшли у чисте поле і б’ють одна одну. От тільки за таких умов у нас би вже давно не було армії. А вся країна стала б однією суцільною Бучею, Маріуполем, Ягідним.

Щоб зрозуміти абсурдність закидів Amnesty щодо України, варто провести ще одну аналогію. Приходить чоловік у формі додому, цілує дружину, обіймає дітей. І тут йому хтось із Amnesty: «Дядьку, ти порушуєш міжнародне право, наражаєш родину на небезпеку, бо зараз “руzкіє” дізнаються, що за такою адресою перебуває військовий, випустять сюди 100500 ракет, і через тебе загинуть дружина й діти». Абсурд же.

Але влада все ж має на таке реагувати. Тому в нас і відбувається обов'язкова евакуація з Донбасу. Від якої можна відписатися за бажанням.

Узагалі щодо цієї війни треба зрозуміти одну річ. У нас воюють не якісь там окремі міфічні ЗСУ. «руzкіє» хочуть знищити нас усіх. І тому кожен з нас має боротися проти агресора. Нема в нас окремо військових, а окремо цивільних. Ми всі — ЗСУ. Тільки у кожного своя зброя.

І доки в якійсь школі, садочку чи сільському клубі базуються військові, доти у місцевих є гарантія, що «руzкіє» не зберуть їх усіх до цих приміщень і не розстріляють із гармат.

А поки що бачимо свято на вулиці «руzкой» пропаганди. Бо завдяки звіту Amnesty International у них є черговий привід розказати про «укронацистів», через яких страждає населення України, і виправдати агресію путіна й усієї «роzії».

Найгірше, що це виправдання буде не лише в очах глядачів «РашаТБ», а й усього світу. Далеко не всі повірять у наративи «руzкой» пропаганди про звірства ЗСУ. А от у висновки поважної міжнародної організації з офісом у Лондоні громадянам країн ЄС та й усього світу повірити значно легше. І цим підривається довіра не просто до ЗСУ, а загалом до України та необхідності її подальшої підтримки в цій війні. Наслідок може бути прогнозований: більше втрачених територій, більше вбитих і закатованих українців.

Важко уявити, що правозахисники Amnesty International у якийсь спосіб співпрацюють з «руzкімі». Принаймні доказів такого ми не маємо. Але у своєму бажанні допомогти цивільним українцям, ніби відстояти наші права під час війни, Amnesty працює на протилежний ефект. І тут би побачити жорстку реакцію їхніх колег — українських правозахисників. Якщо жорстко відреагує влада, то це лише посилить негативний ефект звіту Amnesty International. А от наші правозахисники мали б пояснити реальність своїм колегам з Amnesty. Зокрема те, що це не ЗСУ та британська армія винні в загибелі цивільних українців та британців відповідно, а агресори — нацисти і рашисти.