Чим Путін схожий на Сталіна й чи можлива демократія в Росії: лекція Енн Епплбаум

«Сталінська нав’язлива ідея про те, що Україна становить значну небезпеку, відлунюється в головах російського керівництва», — так Енн Епплбаум, лауреатка Пулітцерівської премії, авторка декількох книжок про історію країн Східної Європи пояснює сучасну політику Путіна.

Американсько-польська письменниця Енн Епплбаум провела публічну лекцію в Києві, де розповіла про свою книжку «Червоний голод: війна Сталіна проти України», історичні паралелі між Сталіним і Путіним, демократію в Росії та інформаційну революцію.

Громадське відвідало лекцію і публікує найцікавіші моменти:

Про Голодомор і політику СРСР щодо України

Для Сталіна втратити Україну було просто неприйнятним. За власним досвідом він знав, що заворушення в Україні можуть знову призвести до революції, яка досягне Москви. Сталін прагнув знищити український національний рух і переконатися, що революції ніколи не повторяться.

Спогади про те, що Україна відмовлялася підтримувати радянську політику й систему, майже призвели до розпаду Радянського Союзу. Україна завжди була значною загрозою для Росії і цей страх ніколи не зникав.

Найкращий шлях віддати шану жертвам Голодомору — не будівництво меморіалів і музеїв, а розбудова країни, в якій подібні трагедії будуть просто неможливі. Україну, де дотримуються законів, де урядовим інституціям довіряють, бо вони справді служать народові. Де суспільство знає свої права, голосує та бере участь у політиці. Україну, де нема місця ненависті до сусідів чи один до одного.

Про Сталіна та Путіна

Сталінська нав’язлива ідея про те, що Україна становить небезпеку, відлунюється в головах російського керівництва. Чому молоді люди на Майдані у 2014-му, які тримали українські та європейські прапори, стали таким викликом для Путіна? Адже прямо це ніяк не його не стосувалося. Що ж його вразило аж настільки, що він вирішив застосувати армію? Відповідь у тому, що Путін, хоч він і не зовсім схожий на Сталіна, але так само бачить Україну як виняткову «проблему». Він вірить, що події в Києві матимуть вплив на Москву. Революція Гідності була саме такою, якої боявся Путін. Він наляканий європейськими прапорами, молодими людьми, буквою закону та ідеєю демократії.

Україна для Путіна — це не просто ще якась країна чи сусід, як Литва чи Польща. Вона є життєво важливою для Москви.

Про майбутнє України

Я історик, а ви просите мене зробити прогноз на наступні 10 років, так? Уперше за свою новітню історію, настав такий геополітичний момент, який дозволив Україні стати справді незалежною та суверенною. Я завжди кажу, що українці дуже вправні у створенні громадянських інституцій у відповідь на вторгнення Росії, дезінформаційні кампанії тощо. А от будувати урядові структури виходить гірше. Якщо Україна скористається цим моментом, коли настрій у державі позитивний, коли світ вас підтримує, то через 25 років ви будете набагато сильнішою країною.

Не тримайте зла на Захід через те, що вони не знають вашої історії. Запитайте себе, чи багато ви знаєте про історію Венесуели чи Уругваю, і чи це важливо у вашому повсякденному житті? Якщо Україна процвітатиме й набиратиме ваги серед інших держав, людям буде важливою буде і ваша історія.

Україна для мене — дуже важлива частина мозаїки в Європі. Я вірю, що незалежна, стабільна й процвітаюча Україна, інтегрована в Європу та дружня з Росією, є джерелом стабільності всієї Європи.

Про демократію в Росії

Я не вважаю, що це неможливо. Країни змінюються. Ви можете змінити хід думок нації. Гадаю, можливо переконати росіян у тому, що існує кращий шлях. Але наразі у владі група людей, які вбачають у ліберальній демократії Заходу найбільшу ідеологічну загрозу, ворога. Вони дуже тяжко працюють над тим, аби не лише зашкодити своїй країні стати демократичною, але й підірвати демократію в інших державах. Нині я не відчуваю, що перспективи позитивні для демократичної Росії в найближчому майбутньому. Та жодна країна не запрограмована на те, щоб бути недемократичною.

Про довіру до медіа

Це питання глибше, ніж ми його бачимо, і стосується того, як соціальні медіа і зміни у фінансуванні ЗМІ ослабили владу традиційних джерел інформації та їхні бізнес-моделі. Телебачення і газети сьогодні досить слабкі й змагаються із сотнями сайтів, блогів тощо. Це справжня інформаційна революція, якої ми не мали з часу винайдення друкованої преси.

ЧИТАЙТЕ: Чому Голодомор був геноцидом: нова книжка Енн Епплбаум «Червоний голод» — інтерв’ю з авторкою.

20 листопада Києво-Могилянська академія присудила пулітцерівській лауреатці Епплбаум ступінь почесного доктора.