ENRU

Чому Голодомор був геноцидом: нова книжка Енн Епплбаум «Червоний голод» — інтерв’ю з авторкою

Сьогодні, 10 жовтня, у США офіційно виходить друком книжка Енн Епплбаум «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Red Famine. Stalin’s War on Ukraine).

Для України подібні англомовні книжки від відомих авторів є вкрай важливими: саме через них світ матиме змогу дізнатися і про українську історію, і про нинішні події.

Голодомор 1932-1933 років був однією з найтрагічніших подій європейської історії ХХ століття (4-5 мільйонів загиблих —принаймні такі цифри наводять історики, хоча жертв могло бути набагато більше). Утім, для міжнародної спільноти він і досі залишається не надто відомим.

Не можна сказати, що тема замовчується: є блискучі книжки Роберта Конквеста, Тимоті Снайдера, Андреа Граціозі тощо. Однак увага до Голодомору у світі явно менша за масштаб трагедії. Саме тому дуже важливим є будь-яке нове англомовне дослідження про Голодомор.

Енн Епплбаум — відома в усьому світі журналістка та дослідниця. У попередніх книжках вона досліджувала Гулаг («Гулаг. Історія»), початок Холодної війни («Залізна завіса. Руйнування Східної Європи») та Східну Європу («Між Сходом та Заходом: Подорожуючи кордонами Європи»). Епплбаум — лауреатка Пулітцерівської премії та колумністка The Washington Post. Вона активно коментує українські події для західної аудиторії.

Напередодні Громадське поспілкувалося з Енн про ключові теми дослідження. Чи був Голодомор геноцидом? Що спонукало Сталіна вести війну проти України? Чому історію Голодомору варто починати з 1917 року? Чи можна порівнювати Голодомор та Голокост?

Американська журналістка, письменниця, лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум Фото: Громадське

Про Голодомор як геноцид

Я справді вважаю, що Голодомор був геноцидом. Якщо зважити  як поняття геноциду вперше означив Рафаель Лемкін та інші науковці, не виникає жодних сумнівів: Голодомор цілковито підпадає під цю категорію. Це було спробою знищити певну групу людей та їхню культуру, стерти її, послабити як національний організм.

Складніше визнати Голодомор геноцидом із правової точки зору. На юридичне визначення геноциду, а також на те, як це поняття тлумачилося в міжнародному праві, сильно вплинув Радянський Союз.

СРСР брав участь у дискусіях про конвенцію щодо геноциду в 1940-х роках, він наголошував на визначенні поняття в дуже особливий спосіб — правове визначення геноциду мало стосуватися лише такого різновиду, який певною мірою нагадував би німецький  Голокост.

Тож визнати Голодомор як геноцид на міжнародному рівні складно. Українці самі мають ухвалити рішення, чи прагнути цього.

Історія цих подій, розуміння того, що відбулося, чому це відбулося, хто й чому вчинив це — усі ці питання справді важливі, і сьогодні вони мають дуже багато наслідків. Натомість питання про те, чи  визнає ООН Голодомор геноцидом, особисто мені видається  другорядним.

Важливо, чи ви розумієте, що саме відбулося. Для всього світу важливо розуміти ці процеси і те, як вони сталися.

Про Голодомор і Голокост

Я думаю, варто порівнювати Голокост і Голодомор, а також інші приклади масових убивств. Коли я писала про ГУЛАГ, присвятила цілий розділ порівнянню німецьких та радянських таборів.

Це не означає, що вони були однаковими, але з порівняння ви можете навчитися деяких речей. Ви можете дізнатися про мотиви людей, які вчиняли це. Якщо казати про абсолютно базовий рівень, вони були подібні один до одного, адже і Голокост, і  Голодомор були спробами держави масово вбивати людей. Убивати не за те, що вони зробили, не через те, що вони, скажімо, були військовополоненими — а саме за те, ким вони є.

Радянська держава намагалася знищити українських селян саме тому, що вони були українськими селянами. Це схоже на те, як  німецька держава прагнула знищити євреїв через те, що вони були євреями. На цьому рівні вони подібні одне до одного.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Але, звісно, було й багато відмінностей. Радянська держава не прагнула вбити всіх українців. Як ви знаєте, голод в Україні не був результатом хаосу. Він був організований групами, які приходили в села та забирали всю їжу. Відтак блокували дороги, щоби селяни в пошуках їжі не могли виїхати та дістатися міст або залишити територію України.

У цих бригадах були й українці. Тож не можна казати про спробу вбити всіх українців. Гітлер, принаймні в теорії — хоч на практиці також усе складніше — хотів убити всіх євреїв.

Усе це свідчить про відмінності у світогляді між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною. Але якщо ви зробите крок назад та подивитеся ширше, і Голокост, і Голодомор — приклади масових убивств, організованих державою, націлених на певну національну групу, щоби знищити її в ім’я якоїсь широкої, утопічної політичної цілі.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Про два голоди

Мій аргумент полягає у тому, що було два голоди, а не один. Це також аргумент Андреа Граціозі, на якого я посилаюся у своїй книжці.

Ми можемо казати про загальний голод між 1931 та 1933 роками, який торкнувся дуже багатьох людей, зокрема і в Росії. Також була особлива історія голоду в Казахстані, хоч вона й відрізняється від української.

Однак окрім цього загального голоду, можна говорити безпосередньо про український голод. У певний момент Сталін вирішив використати кризу, щоби позбутися проблеми, з якою він стикався в Україні. Проблемою були українські селяни, які чинили опір більшовизму. А також український національний рух, що загрожував більшовизму, Москві та Радянському Союзу.

Важливо пам’ятати, що голод був лише однією зі складових. Другою складовою були масові арешти українських інтелектуалів, митців, культурних діячів. Крім того, дуже багатьох членів української комуністичної партії заарештували з 1932 по 1934 роки, у той самий час і тими самими людьми. 

ОГПУ зосереджувалася як на організації голоду, так і на організації масових арештів. Це робилося задля досягнення однієї мети — позбутися проблеми в Україні, виклику з України.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Про голод як війну проти України

Сталін спричинив загальний голод та кризу в усьому Радянському Союзі: голод став результатом колективізації, руйнування сільськогосподарської системи, результатом того, що людей викидали з їхніх господарств. Можна сказати, це була війна проти селян.

Але восени 1932 року Сталін ухвалив низку рішень, зосереджених безпосередньо на Україні. І це, я думаю, була війна проти України. Його мета полягала не в тому, щоби знищити всіх українців, а в тому, щоби послабити Україну як політичний організм.

Він мав переконатися, що немає ніякої суверенної України, що немає ніякого українського національного руху, що українці не мають достатньо сильної ідентичності, щоби кинути виклик Радянському Союзу.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Працюючи над історією 1932 та 1933 років, я дуже швидко зрозуміла, що мені потрібно йти далі в минуле. Ось чому книжка починається з 1917 року. Я починаю її з української революції 1917 року та пояснюю, чому революція та  громадянська війна, що почалася після неї, були такими важливими для формування ставлення до України десятиліттям пізніше.

Дії Сталіна в 1930-х роках криються в його спогадах та оцінках Громадянської війни, коли більшовиків викинули з України повсталі селяни.

Він відчував небезпеку. Він відчував, що селянське повстання могло покласти край усій більшовицькій революції, боявся чергового селянського бунту,  боявся українського націоналізму — усі ці речі були викликом для влади Радянського Союзу.

Інакше кажучи, він думав, що Україна може кинути виклик усій більшовицькій революції, може її послабити, може її зруйнувати. Саме тому він ухвалив ті рішення. І для їх пояснення, повторюся, я поверталася аж до 1917-го, 1918-го, 1919 років. Важливо пояснити, що відбулося раніше, чому про ці події Сталін продовжував думати в 1930-х.

Є докази, які підтверджують мої аргументи. В архівах є документи, приміром, стенограма розмови між двома представниками ОГПУ, які обговорюють колективізацію й загрози, що перед нею постають. Вони прямо обговорюють 1918-й та 1919 роки і кажуть, що не хочуть повторення і повинні цьому запобігти. Тож відсилання до минулого абсолютно чіткі.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Про людські історії

Я використовувала дослідження Роберта Конквеста, Тимоті Снайдера, Андреа Граціозі, інших авторів, зокрема й українських. Однак є відмінності: Роберт Конквест писав, коли архіви ще не відкрили.

Тимоті Снайдер загалом намагався дати значно ширшу картину історії регіону 1930-х та 1940-х років. Праця Андреа Граціозі була передусім зосереджена на менших історичних монографіях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Про Бабин Яр, Голокост, Голодомор, Волинь — інтерв'ю з істориком Тимоті Снайдером

Я намагалася подати результати архівної роботи, яку вже зробили, використовуючи всі ті спогади та усі ті знахідки усної історії, які нині доступні.

Тому я використала чимало цих книжок, колекцій свідчень, що були зібрані Україною протягом кількох останніх десятиліть, і спробувала подати історію, яка розповіла би про Голодомор не лише з точки зору історичних або політичних питань, але також з точки зору людей, які його пережили.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Чому письменники з усього світу їдуть в Україну?

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Дуже важливо, щоб історію Голодомору розповідали люди, які його пережили, а не тільки я чи інші історики. Для справжнього розуміння того, чим був Голод і що він означав, потрібно почути справжні голоси людей, які пройшли це.

На жаль, я пишу через багато десятиліть після подій, людей, які насправді про це пам’ятають, лишилося надто мало. Але свідчень та зафіксованих спогадів дуже багато, усе це я намагалася широко використати в книжці.

Можна написати історію про політичні рішення, які призвели до  Голодомору. Але я відчувала, що важливою частиною історії є також люди, що пережили голод, і те, як вони через це пройшли.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Про Голодомор і сьогодення

Важливо знати про Голодомор як про певне тло подій, які відбуваються нині. Звісно, я не хочу сказати, що речі, які відбуваються сьогодні, є такими самими, як ті, що відбувалися тоді. Якби я це стверджувала, я би спрощувала нинішню ситуацію. Можна багато казати про те, як Голодомор сформував Україну, як він сформував почуття України до Росії. Упевнена, ви це знаєте й розумієте дуже добре.

Але одна річ, яка видається мені дуже важливою, — це розуміння того, що Сталін бачив Україну не як дрібну проблему, а як проблему екзистенційну. Сталін вірив, що загроза з України може зруйнувати всю більшовицьку революцію. Україна була для нього небезпечною.

Мені здається, що Путін, маючи КГБ-істське минуле та КГБ-істський спосіб розуміння світу, має подібний погляд на Україну. Україна не є для нього іноземною ворожою країною. Україна є для нього внутрішньою проблемою.

Коли він побачив, як українці вийшли на Майдан у 2013-2014 році з європейськими прапорами, антикорупційними гаслами й закликами до верховенства права, він побачив загрозу для самого себе. Це була загроза Росії, але не Росії як країні, а Росії як путінському режиму.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Україна відколюється від імперії, і євреї це роблять разом із нею» — українсько-єврейський дисидент Йосиф Зісельс

Його олігархічна та автократична диктатура відчуває загрозу з боку подібних подій і подібних гасел з України. Звідси його реакція на них, яка в багатьох аспектах була катастрофічною: вторгнення в Крим та на схід України були жахливими також і для самої Росії. Вони мали для Росії погані наслідки: призвели до бойкоту РФ, до санкцій, до дій у відповідь.

Але причина реакції на українські події полягає в тому, що він успадкував цей страх України з минулого. Успадкував це відчуття, що Україна — це проблема. І не якась там дрібна проблема, а екзистенційна проблема для Росії. Відчуття, що Україна може кинути виклик Росії, послабити російський режим. Думаю, деякі з елементів такого мислення залишаються сьогодні незмінними в російської еліти.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Про сприйняття Голодомору у світі

В Україні ви знаєте більшу частину цієї історії. Ви її знаєте зі школи, але багато з вас знають її від батьків, дідів, бабусь, чули історії, що  їх розповідають у ваших родинах. Але люди на Заході цих історій не знають.

Це може видаватися дивним, але для багатьох людей на Заході український Голодомор є абсолютно новою темою. Вони не чули про нього раніше, й нічого не знають нині. І тому цінність цих історій, історій звичайних людей, цінність можливості розповісти про це західній аудиторії є величезною, її складно навіть виміряти.

Читати книжку про Сталіна, про рішення політбюро — це одне. Але читати історію, як люди насправді жили під час цих подій, як помирали, як виживали, як намагалися врятувати себе та свої родини — гадаю, це абсолютно інший підхід.

Цікаво, що коли я почала працювати над книжкою, президентом України був Янукович. Україна аж ніяк не була важливою міжнародною темою. Для деяких із моїх видавців українська тема видавалася надто незрозумілою, і я мала переконати, що писати про Голодомор — це важливо.

Звісно, відтоді про українську історію дізналися значно більше. Передусім завдяки діям самих українців. Бо увагу до української історії привернули саме демонстрації на Майдані, мова, яку використовували молоді люди, бажання демократії, неймовірна здатність українців організувати громадські дії так, що це раптом привернуло увагу всього світу. Певною мірою, книжка використовує цю можливість.

Сама Україна створила новий імідж, новий інтерес усього світу — інтерес до країни, до її історії. Це добре для книжки — хоч, повторюся, я цього не планувала. Я думаю, книжка дасть людям можливість зрозуміти контекст того, що відбувається в сучасній Україні.

Тож, певною мірою, я вдячна самим українцям за те, що вони здійснили таку неймовірну роботу. Сподіваюся, моя книжка зробить свій внесок у це.

Архівні фотографії 1933 року, зроблені австрійським інженером Александром Вінерберґером (Alexander Wienerberger), у той час він жив і працював у Харкові. Оригінали світлин зберігаються в Архіві Віденської дієцезії у колекції кардинала Теодора Інницира Скани надані Громадському Енн Епплбаум

Підписуйтесь на наш канал у Telegram