До побачення, Радо. Підсумки роботи VIII скликання у цифрах і фактах

Парламент як офіс

Після дострокових виборів 2014-го в парламент вперше зайшло не 450 народних депутатів, а на 27 менше. Без урахування округів, які залишилися на окупованій території Криму, Донецької та Луганської областей.

Посвідчення народних депутатів VIII скликання отримали 469 осіб. Найменше часу в парламентській залі провели члени майбутнього уряду — Арсеній Яценюк та ще вісім народних обранців менше, ніж через тиждень, обміняли роботу в парламенті на міністерські портфелі.

Через півтора роки цим же шляхом пішов Володимир Гройсман, який, ставши прем’єром, забрав на парний бік вулиці Грушевського ще шістьох народних депутатів.

Закон як робота

Народні депутати за неповних п’ять років розглянули більше 13,5 тисяч законопроектів. Для цього знадобилося 22 204 голосувань. Законом ставав тільки кожен тринадцятий.

Окремі законопроекти народні депутати ухвалювали місяцями. Один із останніх резонансних документів — закон про мову. Його почали розглядати 12 березня, а фінальне голосування було 25 квітня. За цей час розглянули понад тисячу поправок.

В доробку парламенту VIII скликання 951 закон — це ухвалені і підписані президентом.

Кнопкодавство як метод

Верховна Рада VIII скликання не змогла позбутися прокляття попередніх парламентів — «кнопкодавства». За підрахунками руху «Чесно» народні депутати понад 2 тисячі раз тиснули кнопку за свого сусіда.

Рекордсмен — депутат-мажоритарник Антон Яценко. Він 127 разів кнопкодавив. При цьому за перші два роки таких порушень було тільки п’ять, а починаючи з весни 2017 заступника голови депутатської групи «Відродження» прорвало.

Інші представники почесної трійки — Андрій Шинькович з БПП (116 зафіксованих випадків кнопкодавства) та Андрій Іванчук з «Народного Фронту» (83 випадки зафіксованого кнопкодавства)

Кулаки як аргумент

Рада, каденція якої добігає кінця, була доволі миролюбна. Наймасовіша бійка трапилася після голосування за перейменування Української православної церкви Московського партіархату. Тоді Нестор Шуфрич, який вимагав переголосувати це питання, вертаючись на робоче місце зірвав із трибуни плакат, на якому було написано «Агента Путіна Медведчука — під суд». На нього накинулися депутати з «Народного фронту» Юрій Береза та Ігор Гузь і після цього зав’язалася масова штовханина.

А от головним забіякою Ради VIII скликання був самовисуванець Володимир Парасюк. Він бився з колегами як у парламентській залі (з представником «Опозиційного блоку» Дмитром Колесніковим), так і за її межами (з одним із лідерів «Опозиційного блоку» Олександром Вілкулом після ефіру на 112 каналі).

Конституційний суд як інструмент

За час своєї каденції народні депутати не тільки ухвалювали закони, але й оскаржували їх у Конституційному суді. Одне з найвідоміших подань, під яким підписалися 59 народних депутатів — стаття про незаконне збагачення. Вона передбачала покарання для чиновників, якщо їхні активи та витрати перевищували офіційні доходи.

Відповідальність за незаконне збагачення була однією з вимог міжнародних партнерів України — МВФ і ЄС. 26 лютого КС визнав відповідну статтю неконституційною.

Ще одним рішенням Конституційного суду було визнання неконституційною норми в законі «Про пенсійне забезпечення» щодо встановлення мінімально необхідного віку для нарахування пенсії за вислугу років. Відповідне рішення суд виніс за поданням 45 народних депутатів.

Конституційний суд досі розглядає закон «Про очищення влади». Його ухвалили з п'ятої спроби у вересні 2014 року. А чинності він набув у жовтні. Закон передбачає, що особи, які обіймають державні посади, що підпадають під люстраційну перевірку, мають не пізніше, ніж на десятий день з початку проведення перевірки, подати своєму керівникові власноруч написану заяву про згоду на проведення перевірки.

У січні 2015 року депутати ВР оскаржили в КС відповідний закон.