Дуда знову президент: що чекає на Польщу і що кажуть ті, хто за нього не голосував?
«Усе це свідчить про те, як сильно ви дбаєте про свою країну», — так після перемоги звернувся до прихильників Анджей Дуда. Усе вирішили кількасот тисяч голосів — і чинний президент Польщі залишиться на другий термін, випередивши конкурента Рафала Тшасковського на 2%. Контроль над країною щонайменше на найближчі три роки — до наступних парламентських виборів — матиме консервативна партія «Право та справедливість», що підтримує Дуду і головує у польському Сеймі. Надія на зміни для тих, хто не підтримував чинного президента, змінилась очікуванням.
Тшасковський — кандидат від опозиційної Громадянської платформи, який включився у перегони лише 15 травня, майже через пів року після неофіційного старту передвиборчої кампанії, до останнього запевняв прихильників у ймовірній перемозі. На це були підстави: після оприлюднення перших екзитполів ввечері 12 липня розрив між кандидатами становив лише 0,8%.
Велику підтримку Рафалу Тшасковсьому напередодні виборів висловлювали мешканці великих міст, особливо Варшави, мером якої він був з листопада 2018-го. Також — прихильники ліберальних кандидатів, які «випали» з виборчих перегонів після першого туру і ті, кому за останні роки не стала близькою консервативна політика Дуди та його риторика про «польську душу». Серед прихильників Тшасковського чимало представників національних меншин та мігрантів. Напередодні та у день президентських виборів hromadske поспілкувалося з ними про їхні електоральні настрої, а також про сподівання й очікування на найближчі роки у Польщі.
Інтрига до останнього
«Цікаво жити в країні, де за тиждень до виборів не знаєш, хто буде президентом», — каже Валентина Чубарова, російська правозахисниця та антропологиня. І жартує, що натомість добре знає, хто керуватиме її батьківщиною і за десять років. Валентина мешкає у Варшаві шість років, але поки не може голосувати. Втім, каже, що серед її знайомих — як мігрантів, так і представників національних меншин, є прихильники обох кандидатів.
Опитування перед другим туром демонстрували різницю між підтримкою Дуди та Тшасковського менше ніж 1%. Вона скоротилася лише між першим та другим туром: 28 червня у Дуди було на 2,5 млн голосів більше, аніж у його конкурента. Перевагою опозиційного кандидата стала можливість залучити на свій бік електорат чотирьох головних суперників, які вибули з перегонів (попри те, що погляди у деяких з них протилежні), — самовисуванця Шимона Головні, лідера аграрної партії Владислава Косиняка-Камиша, кандидата від лівих Роберта Бедроня та кандидата від крайньоправих — Кшиштофа Босака, який у першому турі отримав понад 6% підтримки.
«Востаннє така інтрига на виборах у Польщі була у 1995-му році, коли за крісло президента змагалися Лєх Валенса — перший президент незалежної Польщі після падіння комунізму та Александр Кваснєвський з посткомуністичної партії. Це для багатьох було своєрідною образою, що через кілька років після повалення комунізму балотується посткомуніст. Власне, нинішню кампанію порівнюють з тією, тому що кандидати йшли буквально відсоток до відсотка», — пояснює історикиня та журналістка Олена Бабакова, що мешкає у Варшаві.
Незначна різниця у рейтингу опонентів дала надію на те, що кожен голос може вплинути на результат. Як писала Gazeta Wyborcza, охочих проголосувати було так багато, що в деяких воєводствах використовували резервні бюлетені.
У більшій частині країни голосувати можна було лише прийшовши на дільницю. Лише в окремих Адміністративна одиниця у Польщі, самоврядна громада певної територіїґмінах, де епідеміологічна ситуація не стабілізувалась — можна було віддати голос поштою. До речі, через формат голосування у розпал пандемії були неабиякі суперечки. Вибори, призначені на 10 травня, провладна партія «Право і справедливість» вимагала провести вчасно — поштою. Опозиція наполягала на зміні дати голосування, адже підготувати бюлетені 30 мільйонам поляків було б проблематично.
«У квітні рейтинг Дуди сягнув близько 60%. ПіС до останнього відтягувала рішення, що робити з голосуванням 10 травня. Для них це було корисно — у квітні у всіх був стрес: є загроза, зростає потреба "сильної руки" — а саме так показав себе ПіС. Для опозиції найбільш сприятливим варіантом було б, якби був введений надзвичайний стан. Це означало б, що вибори перенеслися б на осінь — а саме тоді економісти прогнозували у Польщі найбільшу економічну рецесію. Врешті, обрали серединне рішення — ні нашим, ні вашим», — каже Бабакова.
Загалом коронавірус під час виборчих перегонів відійшов на другий план: політики більше не агітували людей залишатися вдома, влаштовували передвиборчі мітинги, на які, звісно, приходили без масок. Але Дуда спробував здобути для себе прихильність нового сегменту електорату — тих, хто виступає проти вакцинації. В останні дні перед другим туром він заговорив про їхню підтримку — хоча раніше навіть їздив до США, щоби домовитися з Трампом про придбання вакцини від коронавірусу.
Ще Дуда їздив до Сілезії, де зустрічався з шахтарями, коли там саме був спалах коронавірусу. Це — особливість польської передвиборчої кампанії: агітація відбувається не лише у великих містах, а й в регіонах. Насамперед це важливо для Дуди, адже значна частка його електорату — це мешканці сіл та невеликих містечок. Туди лідер найчастіше прямує на своєму впізнаваному «Дуда-бусі».
Як і Дуда, Тшасковський теж їздив по регіонах, а, перебуваючи в Ольштині, навіть звернувся до українців — українською, пообіцявши, що вони «не будуть розділеними, бо усі є громадянами нашої вітчизни». А втім, такий «жест» уваги до національних меншин — радше виняток: на цьому питанні особливо не акцентував жоден з кандидатів.
Президенти минулого та майбутнього
«Хочете дізнатися, як голосують російськомовні меншини? Усі, кого я знаю, за Тшасковського. Це тому, що він — менше зло. Для нацменшин у нього немає програми підтримки. Нас не влаштовує, що рішення у цій країні ухвалює лише одна людина, і це не Дуда», — каже мешканка Варшави Світлана Некрасова, натякаючи, що уся влада в країні зосереджена в руках провладної партії «Право та справедливість» та її лідера — Ярослава Качинського. У Facebook в день голосування Світлана викладає фото з дільниці та закликає усіх приходити на вибори.
Каже, у першому турі підтримувала Роберта Бедроня — голову делегації Європарламенту щодо зв’язків з Білоруссю. Частина білорусів у Польщі симпатизувала Бедроню — зокрема і за його заклики посилити санкції проти режиму президента Олександра Лукашенка на тлі «зачисток» опозиційних кандидатів на виборах 9 серпня.
Томаш Суліма, заступник голови міської ради міста Більськ-Підляський, де зосереджена значна частина білоруської національної меншини, каже, що ще одним фаворитом був безпартійний кандидат та журналіст Шимон Головня, якого називають «польським Зеленським».
«Крім Головні, ще голосували за Тшасковського, але також підтримували й Дуду, насамперед через такі його соціальні проєкти, як додаткова пенсія. Кандидата від нинішньої влади у 2010-му підтримувало близько 80% білорусів, на нинішніх виборах — близько 20%», — каже Суліма. За його словами, найбільше у риториці Дуди білорусів відлякує акцент на польській національній пам’яті та болісних для інших народів історичних питаннях.
Мирослава Керик, громадянка Польщі українського походження, яка балотувалась на виборах до Сейму восени 2019-го від опозиційної коаліції, каже, що не бачить поліпшень і у польсько-українських відносинах щодо історичних питань.
«Усіх іноземців поляки вже сприймають гірше, ніж попередньо, не лише українців — у ставленні відчувається націоналізм, і це на шкоду меншинам, які тут живуть, та на шкоду добросусідським відносинам. ПіС зробили ставку на кампанію ненависті: і євреї, і ЛГБТ, і німці», — каже Мирослава Керик.
Як відзначають експерти, нинішня президентська боротьба поляризувала польське суспільство. Насамперед тому, що Дуда та партія його підтримки «Право та справедливість» зробили ставку на націоналістичні гасла про «польську душу», якої нібито бракує опозиційному кандидату. Тшасковський перед виборами багато говорив про необхідність налагодити взаємини з європейськими партнерами, проте замало — про історію й національну ідентичність. Але вік та історична пам’ять насправді не ті визначальні особливості, що впливають на рішення, за кого голосувати.
«Середньостатистичні чоловіки обирають набагато більш консервативних кандидатів, жінки — більш ліберальних. Тут гарний кейс Кшиштофа Босака, кандидата від ультраправих, який у першому турі набрав понад 6% голосів. За Босака проголосував кожен десятий чоловік, але тільки кожна 25-та жінка. Друге, що впливає, — у якому населеному пункті ви проживаєте. Що він більший, то ви ліберальніші», — каже Олена Бабакова.
Війна з інакшістю
«Люди не дуже дивляться на питання зовнішньої політики — його майже не було у виборчій кампанії. Більшості подобається, що Дуда та ПіС зробили багато, щоби поліпшити життя пересічному громадянину, включно з програмою 500+ (програма соціальних виплат на суму 500 злотих батькам на кожну дитину щомісячно — ред.), яка добре запрацювала. І якщо подивитися на рівень життя пересічного поляка, то останніми роками відчулося покращення», — каже польський журналіст Пьотр Андрусечко.
Він поляк українського походження, багато років живе в Києві. Ми спілкуємося з ним біля Консульського відділу посольства Польщі в Україні, де він голосує. Каже, ніколи не пропускає вибори, як і сотні тисяч поляків, які регулярно голосують за кордоном: для виборів ця кількість значуща, особливо, коли різниця між кандидатами незначна. Андрусечко каже, що найбільше його тривожить, те, що Польща почала віддалятися від європейських цінностей, яких усі прагнули раніше.
«Я бачу дещо авторитарні моменти у політиці ПіС. Питання незалежності судів, знищення незалежного суспільного телерадіомовлення: тому що по суті, і телебачення, і радіо суспільне тепер стали державними. Пам’ятаю, як перший раз приїхав до України наприкінці 1990-х. Я тоді слідкував за президентськими виборами 1999-го року. Я вперше зіткнувся з таким поняттям як “адмінресурс”, і мені навіть складно було пояснити його в Польщі. Та на жаль, я бачу, що тепер він використовується».
Чинна польська влада за кілька днів до другого туру пообіцяла розслідувати втручання Німеччини у вибори. Мовляв, Берлін підтримував Тшасковського і намагався вплинути на результати виборів через публікації в польських виданнях, підпорядкованих німецькому концерну Axel Springer.
Державні медіа в Польщі навпаки — підпорядковані партії влади. Про те, якою брудною була кампанія проти опонента, що велася в них, свідчить доповідь ОБСЄ: понад 82% постів на сторінці державного мовника TVP у Facebook були ненависницькими.
Ще одна «європейська» тема — ставлення до ЛГБТ-спільноти. Дуда на передвиборчих мітингах запам’ятався гомофобними заявами на кшталт: «Нас намагаються переконати, що це люди. Але це усього лиш ідеологія». Також він пропонував внести поправки до Конституції, які б заборонили одностатевим парам всиновлювати дітей. Від ПіС та державного телебачення така риторика лунала регулярно, хоча й не так агресивно, пояснює польський ЛГБТ-активіст Барт Сташевський.
«Певне несприйняття ми відчували від католицької церкви, точніше від їхньої преси, яка минулого року говорила, що ми — "райдужна хвороба", проклинала нас та закликала з нами боротися. Така ж риторика роками просувалася партією ПіС. Також польське державне телебачення використовувалося як зброя проти ЛГБТ-спільноти. Але загалом, я вважаю, що польське суспільство — не гомофобне», — каже Сташевський.
Рафал Тшасковський натомість відомий тим, що будучи мером Варшави підписав «Хартію ЛГБТ+» на захист сексуальних меншин. Але у передвиборчій кампанії він не акцентував увагу на цьому питанні.
«Тшасковський якраз не такий радикальний прихильник меншин, як каже Дуда, і як, ймовірно, хотілося б мені. Мені б якраз хотілося, щоби він радикально представляв ліберальні європейські цінності, але він розуміє, у якій країні балотується. Тому він помірний ліберал. А з нього намагаються зробити борця за права ЛГБТ, що смішно», — каже Валентина Чубарова.
Нова Польща і її сусіди
«Я розумію, що країна, у якій так говорять про меншини, країна, де мова ненависті вже стає нормою — і на телебаченні, і в житті, стає менш безпечною, аніж та, у яку я приїжджала. З перемогою Дуди нічого суперстрашного тут не відбудеться — ані нацистської Німеччини, ні путінської Росії. Але атмосфера менш приємна, менше свободи слова, більше напруги у повітрі, ксенофобія», — говорить Чубарова.
Попри те, що історично в окремих регіонах Польщі зосереджені представники української, білоруської та інших національних меншин, Рада Європи останніми роками фіксує зростання рівня нетерпимості щодо них з боку етнічних поляків. Томаш Суліма зазначає, що через це принциповим на виборах для нацменшин було голосування за Польщу, яка б була державою польського народу, а не лише етносу.
Напередодні виборів у багатьох були побоювання, що у разі перемоги Тшасковського на Польщу чекали б непрості часи, коли політичні преференції президента не збігалися б із рішеннями Сейму — в ньому до 2023 року більшість у ПіС. Однак насправді повноваження президента в Польщі обмежені, тож рішучих змін не варто було б очікувати одразу. Що важливо для сусідів Польщі — закордонна політика не мала б особливо змінитися теж.
«Якщо казати саме про східну політику, то саме між ПіС та Громадянською платформою набагато більше подібностей. Ключові відмінності сьогодні є у царині європейської та євроатлантичної політики, бо тут ПіС пропонує робити значно більшу ставку на США, а Громадянська платформа говорить про міцне партнерство і з Вашингтоном, і з Брюсселем, і наголошує на важливості співпраці у Веймарському трикутнику, тобто з Парижем і Берліном», — пояснює Олена Бабакова.
І Платформа, і ПіС підтримують суверенітет та територіальну цілісність України, засуджують анексію Криму, виступають за збереження санкцій проти путінського режиму, допоки Мінські домовленості не будуть виконані, а Крим не повернуть Україні. Єдина відмінність: ПіС у цій політиці щодо Росії більше спирається на американський вплив, зокрема й у Європі. Але це теж може змінитися раніше, ніж у Польщі стануться парламентські вибори: у листопаді США обирають нового президента.
Олена Бабакова зазначає: є ймовірність, що вибори не завершаться остаточно 12 липня. Усе через те, що сплановане на 10 травня голосування не перенесли, а формально визнали таким, що не відбулося. А це означає, що другий тур проводиться «у не дуже правовому полі», і його результати можна буде оскаржити у суді — польському чи європейському.
За підтримки «Медіамережі»