Екоактивісти з пелюшок. Як українці, що піклуються про довкілля, привчають до цього дітей
Ці діти з перших років життя знають, як сортувати сміття, обходитися без поліетиленових пакетів, споживати менше пластику та користуватися полотняними торбинками — і чому це важливо. Бо ростуть у сім’ях, де заохочують екоспосіб життя.
Розповідаємо, як українські екоактивісти виховують своїх дітей та які лайфхаки використовують, щоб привчити наступне покоління до свідомого споживання та турботи про планету.
«Виростають людьми з іншим баченням»
Анастасія Цибуляк — екоактивістка з Києва. Вона заснувала найбільший в Україні онлайн-бутик сертифікованої органічної косметики та харчових продуктів та екофонд Glossary Foundation. До життя у стилі еко прийшла поступово — спершу замінила звичайну косметику та продукти на органічні, згодом почала сортувати сміття. Анастасія має двох доньок: шестирічну Маргариту та п’ятирічну Аллу. Їх також привчає піклуватися про довкілля. Далі — пряма мова героїні.
Я вірю, що наш майбутній спосіб життя визначається першими сімома роками. У дитинстві мама завжди культивувала здорове харчування — і воно стало частиною мого ДНК.
А втім, остаточно моє мислення змінилося після того, як студенткою я на два місяці поїхала до Лондона вивчати англійську. Це було 17 років тому. Відразу по приїзду пішла в маркет, щоб вивчити асортимент. Була приголомшена, коли побачила окремі полиці з органічними продуктами. Після спілкування з місцевими зрозуміла, що це не тренд, а спосіб життя, який ведуть люди вже десятки років. В Україні тоді ніхто й близько про таке не чув.
Повернувшись додому, я заглибилася в тему. Хотіла, щоб культура здорового і екологічного способу життя з'явилася і в нас. Пам'ятаю, як у 2018-му ми відкрили перший магазин з екологічними продуктами у центрі Києва. Тоді у нас не було стільки імпортерів, доводилося шукати постачальників органічних товарів самим. Часто це були люди, які намагалися точково ввозити продукти з-за кордону і продавати їх в Україні. Зараз ситуація змінилася, бо все більше людей починають замислюватися про екозвички. Їх важливо впроваджувати у своєму житті поступово — з сортування паперу, відмови від поліетиленових пакетиків, переходу на органічні продукти.
Для мене важливо виховувати дітей в екосередовищі з дитинства. Адже вони змалечку бачать лише такий спосіб життя і виростають людьми з іншим баченням.
Коли доньки трохи підросли, ми почали сортувати сміття. З паперу та коробок з-під продуктів майструємо з дівчатами аплікації. У такій ігровій формі вони привчаються до того, що деякі речі можна використовувати повторно. Пластик відносимо на сортувальну станцію, а органічні відходи — компостуємо.
Я не прихильниця того, щоб змушувати дітей, тому багато розмовляю з ними, пояснюю, чому важливо піклуватися про природу. Разом ходимо збирати на вулиці сміття. Пояснюю, що люди можуть смітити з різних причин: випадково, через незнання або ж, навпаки, навмисно. Але природа — це теж наш дім, тому смітити на вулиці не можна. Прошу їх прибирати разом зі мною і вони допомагають. Діти це люблять!
З народження вони носять речі, для виробництва яких не використовують багато ресурсу. Нещодавно, наприклад, купила доньці куртку, яка наповнена висушеними квітами замість гусячого пуху. Я проти того, щоб використовувати тваринні ресурси, тому шукаємо альтернативу. І я також пояснювала, з чого зроблена куртка. Вбрання дочці сподобалося, зацікавилася, розпитувала, чому квіти не пахнуть.
Для дітей важливий особистий приклад. Якщо вдома ви не практикуєте ці ідеї: не сортуєте сміття, не компостуєте відходів — або ж робите це лише час від часу, то й діти не проймуться.
«Привчаю дітей давати друге життя пляшкам та коробкам»
Олена Зельська живе у Сєвєродонецьку. Вже 29 років вона працює в центрі еколого-натуралістичної творчості, де дітей шкільного віку навчають піклуватися про природу. Гуртом саджають дерева, прибирають територію школи, роблять ікебани, займаються флористикою та виготовляють аплікації з пластику. Свого часу донька Олени, а потім і її внука теж були вихованцями центру. І він вплинув на їхнє сприйняття світу.
За першою освітою я ландшафтна дизайнерка, а за другою — вчена-агрономка. Однак після навчання я потрапила на службу до армії — була прапорщицею запасу 6 років. Лише після армії почала працювати керівницею гуртка, а згодом очолила центр.
Ми навчаємо школярів екології: як піклуватися про довкілля, як формувати в себе екозвички. Всі навчальні заклади міста — а їх у нас 23 — працюють із нашим центром. Всього у ньому 25 гуртків і близько 400 вихованців із різних шкіл. Проводимо різні конкурси, влаштовуємо майстер-класи з виготовлення букетів та ікебан. А ще разом годуємо птахів та саджаємо дерева.
Ми пояснюємо, скільки часу переробляється сміття, як воно розкладається та чому важливо якомога менше його продукувати. У центрі міста стоять контейнери для сортування, тож можна відразу застосувати отримані знання на практиці. Пластик намагаюся всіляко використовувати в центрі: з пляшок, коробок, стаканів створюємо різні аплікації, композиції.
Скажу з досвіду: дітям треба не тільки розказувати, а робити все разом із ними. Коли створюємо маленькі композиції і використовуємо старий стакан, пояснюю: замість викинути його — використовуємо, щоб допомогти природі.
Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Постійно нагадую дітям, як важливо берегти довкілля. У нашому центрі керівниками гуртків працюють колишні вихованці, а ті, хто випустився, згодом приводять уже своїх дітей на навчання. Маю підстави стверджувати, що наступне покоління росте більш екосвідомим.
«Старша донька копіює мою поведінку»
Ірина Білик — засновниця та директорка компанії з екотрансформації «Bilka — зелені думки в дії», яка допомагає бізнесу переходити на екологічні правила. Ірина — авторка дитячої книги «Куди подіти сміття». Із сім'єю мешкає у Харкові й виховує двох дітей. Старша донька навчається у третьому класі і за прикладом мами намагається поширювати екопогляди серед однокласників.
Тема екології мене цікавила завжди. Студенткою часто їздила за різними програмами обміну за кордон. Там спостерігала, як люди свідомо підходять до теми сміття та екології. Якось після чергової поїздки за кордон ми з чоловіком вирішили перейти на шопери, відмовилися від поліетиленових пакетів та почали сортувати сміття.
У 2018-му я побувала на лекції Беа Джонсон, засновниці руху Zero waste. Вона розповідала, що важливо виходити зі свого мікросвіту і ділитися досвідом. Повернувшись до Харкова, я почала писати пости на своїй сторінці у Facebook і розповідати, як живу без пакетів, роблю екошопінг і сортую сміття.
Згодом ми з чоловіком розпочали виробництво тканинних торбинок та багаторазових бахіл. Останні зараз продають в аптечних мережах. Я почала проводити навчальні тренінги для бізнесу, шкіл та садочків, як встановлювати контейнери для відходів. Тоді ж зрозуміла: не вистачає дитячої літератури, в якій було б зібрано все про сортування, написаної водночас цікаво і легко.
Спільно з видавництвом «Ранок» я почала писати книгу, вона вийшла у травні цього року. Тепер проводжу навчання і за нею. Мені подобається читати лекції у школах, адже від дітей відчуваєш класну енергетику. Вони уважно слухають, запитують, цікавляться, що можуть почати робити вже зараз.
Ми разом виготовляємо контейнери, розфарбовуємо їх та підписуємо. А також влаштовуємо квести з сортування, щоб вони розуміли, що і куди можна викидати.
На мою думку, діти є двигунами змін. Дорослі зазвичай кажуть: «Система не працює, навіщо це, від одного мене нічого не зміниться». У них песимістичні настрої, а в дітей — навпаки. Їм байдуже, що там у світі, та вони чітко розуміють: від цього пакетика може померти черепашка, важливо її врятувати.
Своїх дітей також привчаю до екологічного способу життя. У догляді за меншою дитиною ми не використовуємо підгузків. З трьох тижнів практикуємо Один із найдавніших методів гігієни. Полягає в тому, що немовлята попереджають, коли хочуть випорожнитись, а завдання батьків — допомогти дитині це зробитивисаджування, малому це подобається.
Старша донька бачить, як ми сортуємо відходи, як обираємо продукти в магазини і копіює нашу поведінку. Ми не купуємо солодощі, наприклад, вафлі, бо для них використовують найбільше упаковки. Донька до цього привчена, для неї це норма.
Завжди намагаюся пояснювати, чому ми не можемо щось купити. Якось йшли повз продавця повітряних кульок, попросила купити їй одну. Я сказала: «Можемо її придбати, але пам'ятаєш, я показувала, як цього року загинуло дуже багато птахів через небесні ліхтарики?». (Птахи можуть загинути, заплутавшись у дротовій конструкції ліхтарика як у польоті, так і на землі — ред.) Вона бачила картинку, а діти запам’ятовують такі яскраві (у негативному значенні) речі. Зрештою, сама погодилася, що краще придбати щось інше.
Разом ми передивилися усі мультики на екотему, які змогли відшукати. Все, що читаємо з нею, ми опісля обговорюємо. У своєму класі вона сама починає просувати тему сортування, розповідає про перероблення. Нещодавно готувала для класу презентацію, в якій розповідала, як переробляється папір.
На мою думку, вкрай важливо не просто заборонити щось, бо будь-яка заборона викликає спротив, а пояснити, чому так.
Декілька рекомендацій, якими користуються екоактивістки під час виховання дітей:
- пам'ятати, що дитина бере приклад і спостерігає за вами, тому варто самому вести екоспосіб життя, якщо хочете привчити до нього дитину;
- пояснювати, а не просто забороняти;
- читати разом книжки про сортування, дивитися мультики або фільми. Діти запам'ятовують яскраві картинки;
- залучати до різних активностей, як-от збирання сміття чи виготовлення аплікацій з пляшок та коробок;
- розмовляти та показувати наслідки масового використання пластику.
Тож найголовніше — це правильний приклад. Так, працівники Coca-Cola HBC долучаються до екоініціатив, залучаючи також і дітей. Наприклад, з 2005 року компанія проводить «Зелений День», під час якого виходить на прибирання.
Цього року акція пройшла у форматі тижневого екочеленджу — вже вдруге, коли учасники акції не збирались разом через карантинні обмеження, а виконували завдання самостійно. У межах цьогорічного челенджу співробітники Coca-Cola та члени їхніх родин самостійно вийшли на прибирання з нагоди WorldCleanUpDay. Разом учасники зібрали 2,8 тонни сміття на 85 локаціях по всій Україні.
Окрім того, працівники, які взяли участь у челенджі, ходили до магазинів із власною торбинкою, а до кав’ярні — зі своєю чашкою, економили електроенергію та воду, сортували відходи вдома та почистили гаджети від непотрібних файлів, які стають джерелом CO₂
За останні 16 років працівники Coca-Cola разом з родинами виходили на прибирання 17 разів та загалом зібрали близько 90 тонн сміття.
Партнерський матеріал опублікований на правах реклами. Над проєктом працювали: журналістка Ксенія Савоскіна, редакторка Ярослава Тимощук, дизайнерка Тетяна Костік та креативна продюсерка Тата Кривенко.