Феномен аніме. Як зрозуміти японські мультфільми

Від столичної спеки 11-класник Гліб ховається у світах аніме. За півтора місяця він переглянув 144 серіали, а в них понад 2,5 тисячі епізодів. Ставить позначки на сайті, де дивиться. Та все ж затятим анімешником себе не вважає. Каже, що подобається власне контент, а не субкультура, що утворилася навколо аніме — з косплеями та колекціонуванням фігурок героїв. 

Для нього перегляд японської анімації — це втеча від тривоги за майбутній вступ до університету, сварок з друзями та батьками. Але чому тікати саме в аніме? Японські мультфільми вирізняються розмаїттям сюжетів, де кожен може знайти своє. З’ясуємо, хто і чому фанатіє від аніме. 

(Дуже) Коротка історія аніме

Аніме — це японські мультфільми, що з’явилися ще на початку ХХ століття, коли японські кінорежисери почали експериментувати з технікою анімації, яку тоді тільки винайшли і почали розвивати на Заході. Знадобилося багато часу, перш ніж Японія змогла розробити власний стиль анімації та адаптувати нову техніку під себе.

Основи сучасного аніме заклав вже після Другої світової війни Тедзука Осаму, відомий як «бог аніме та манґи». Наприклад, він розвинув техніку використання великих очей персонажів, щоб передавати емоції (ідею запозичив у Діснея). До 1980-х аніме стало вже великою індустрією, почалася так звана золота доба з безліччю нових серіалів та повнометражних фільмів, які сформували основи аніме-культури.

А з 1990-х років аніме завоювало світ: саме тоді вийшли в широкий прокат такі аніме-фільми, як «Привид у латах» та «Принцеса Мононоке» (цей фільм зібрав по світу 160 мільйонів доларів).

Мультфільми — не тільки для дітей

За роки аніме складнішало, бралося за серйозніші теми. З’являлися аніме-серіали для підлітків та дорослих. Є аніме суто 18+ — порнографічного характеру — хентай.

Майже всі сюжетні історії в аніме оригінальні, а не рімейки або сиквели та приквели вже наявних. Найчастіше аніме базується на манзі (японському коміксі), інколи на оригінальних сценаріях. Але популярність манґи така, що історії її появи навіть присвятили окремий серіал Bakuman.

Популярність аніме — не тільки в мультижанровості, але й у тому, що фантазія авторів в межах жанру нічим не обмежена. Але в аніме, як і в інших жанрах, є рамки, в яких розвивається сюжет. Наприклад, у фентезі популярний хід — коли герой із нашого світу переноситься у світ магії. Існує серіал, де герой потрапляє в інший світ і перетворюється на слиз (у цій іпостасі і проходить випробування).

Усюди в аніме наявний моральний релятивізм — це коли в досліджуваній темі не виокремлюють абсолютного добра чи зла, наділяючи всіх персонажів або негативними, або позитивними рисами. Така подача приваблює дорослу аудиторію, вчить розрізняти відтінки, а не ділити на чорно-біле.

Техніка та культурний код анімації

Фанати жанру говорять, що такий рівень анімації не знайти в будь-якому іншому анімованому творі. У чому ж секрет?

Аніме розвинулося в 70-х та 80-х роках минулого століття, коли були засновані найвідоміші аніме-студії, як Studio Ghibli та Sunrise. Оскільки більшість аніме серіалів транслювалися на телебаченні, серії повинні були виходити щотижня, а бюджет був обмежений. Тож творці мали помізкувати, як малювати, щоб зекономити гроші та час. Через це фон в більшості аніме — статичний, а може рухатися, наприклад, тільки рот персонажа, який говорить. Коли з’явилася комп’ютерна графіка, прийом статики почав потроху відходити.

Ще одна незвичність — гіпертрофовані емоції. Наприклад, якщо герой чимось вражений, він може знепритомніти. Або ж навколо персонажа виникає полум’я (як у діснеївського Аїда) — значить він вкрай розлючений. Крапля поруч із головою персонажа передає здивування. Попри перебільшені емоції, більшість аніме має реалістичний стиль малювання, де точно передаються пропорції тіла. Гіперболізованість дозволяє розширити спектр емоцій персонажів.

Щоб зекономити бюджет та сказати про персонажа якомога більше за допомогою тільки його зовнішності, в аніме розробили свою символіку. Колір волосся позначає характер персонажа: герої з рудим волоссям запальні, а з білим — меланхоліки. Важливим є розмір очей персонажа: що вони більші, то молодшим та відкритішим до світу є герой. Відрізаючи собі волосся, персонаж відмовляється від звичного життя. Однак це не чітко регламентована символіка — радше правила, що надаються до змін.

Деякі сюжетні елементи в аніме з’явилися завдяки автентичності японської культури. Перед поєдинком або під час нього навіть дрібний поріз на обличчі від супротивника обурює героя, адже в Японії вкрай важлива краса обличчя, а фраза «у вас красива шкіра» вважається найкращим компліментом.

Непідготовленого глядача може вразити сексуалізація персонажів в аніме (її можна пояснити іншим ставленням до тілесності, еротики, а ще тим, що цільовою аудиторією аніме-індустрії на її батьківщині є чоловіки від 18 до 35 років). Студії орієнтуються на свого глядача в Японії, і кінцевий продукт стає незвичним для західного глядача.

Аніме в західній культурі

На перший погляд, аніме може здатися закритим культурним жанром, та це не так. З виходом на світовий ринок аніме вплинуло на індустрію в Голлівуді та сучасні стримінг-сервіси. Бойовик «На межі майбутнього» з Томом Крузом та науково-фантастичний «Привид у броні» зі Скарлетт Йоганссон зняті за мотивами популярних манґ та аніме.

Стримінг-сервіс Netflix нарощує свій аніме-контент та все більше задіює західні наративи: цього року там вийшов аніме-серіал за мотивами фентезійної гри Dota, а на 23 серпня запланована прем’єра серіалу за мотивами всесвіту «Відьмака».

Інколи західна анімація стає квінтесенцією аніме та знайомих нам мультфільмів. Саме таким є мультсеріал «Аватар: Останній захисник». Цей серіал технічно не є аніме, однак режисери змогли органічно вплести культуру Азії, деякі технічні прийоми жанру та поставити доволі дорослі питання для серіалу, що був розрахований на дитячу аудиторію.

Авторка: Олександра Калініченко