«Французький вісник»: як Вес Андерсон утілив три свої мрії в новому фільмі та зняв казку-пародію
За теорією авторського кіно, що виникла у 1950-х роках у Франції, режисер фільму — це ключова фігура, і його задуму підпорядковується все у стрічці.
Вес Андерсон — саме такий автор. Його фільми, як і того ж Квентіна Тарантіно, мають такий яскравий і впізнаваний стиль, що про імена творців здогадуєшся вже з перших кадрів. Новий фільм Андерсона «„Французький вісник“ від „Ліберті, Канзас Івнінґ Сан“» навіть виводить цей стиль на новий рівень. Як це вдалося режисерові?
В інтерв’ю для британського виданняSight and Sound Андерсон розповів, що хотів створити фільм-антологію, тобто такий, який би був збіркою короткометражних фільмів. Також він прагнув зняти кіно про газету, та ще одне, яке б пародіювало французькі стрічки, й інше, з місцем дії у Франції. А потім вирішив: чому б не об’єднати цей задум в один фільм? Так і виник «Французький вісник», який став, мабуть, першою спробою використати вигаданий газетний текст як першоджерело для стрічки — про це свідчить візуальна мова історії. Чому б і ні? Адже книжки постійно екранізують.
Цей випуск газети, точніше фільм, складається з некролога, тревелгіда та трьох коротких історій, об’єднаних групою ексцентричних журналістів, що їх розповідають. Раніше режисер структурував свої фільми на розділи, тут він зробив крок уперед і візуалізував саме один із випусків газети «Французький вісник» від «Ліберті, Канзас Івнінґ Сан». Кожен розділ — це короткометражний фільм, у якому розкривається сама історія. Її супроводжує закадровий голос журналіста, який її писав. Розділи супроводжуються короткими інтермедіями, завдяки яким ми опиняємося в редакції газети, аби почути відгук редактора на щойно прочитану або ж щойно переглянуту історію.
У багатьох фільмах Андерсон розкриває значення сім’ї та неідеальності найближчих людей, які вчаться приймати один одного і ставати кращими. У «Французькому віснику» цей мотив хоч на другому плані, та все одно саме він пролягає червоною ниткою через весь фільм. Зокрема, це виявляється у взаємодії журналістів та їхнього головного редактора, який наче батько для них усіх. Він готовий підтримувати будь-які авантюри журналістів, лишень якщо вони дотримуватимуться одного його правила «Не ридати!»
Події відбуваються у вигаданому містечку Енну-сюр-Блазе. За найкращими традиціями Веса Андерсона складається відчуття штучності, ніби спостерігаєш за виставою, що відбувається в яскравому ляльковому будиночку. Всі декорації продумані до деталей. І, як завжди, присутня фанатична Геометричне поняття. Коли кадр уявно розділити навпіл, то його сторони ніби віддзеркалюють одна однусиметрія кадрів, яка вже стала однією з візитівок режисера.
Як і у фільмі «Готель Гранд-Будапешт», режисер грається зі співвідношенням сторін кадрів. Зазвичай автори зупиняються на одному форматі, наприклад, 16:9. Тоді глядач бачить зображення в межах прямокутника. Але Вес Андерсон змінює цю форму кадрів, аби вона допомагала йому розповідати історію. Наприклад, у його попередньому фільму «Готель Гранд-Будапешт» зміна форматів сигналізувала про різні часові рамки. Квадрат — минуле, прямокутник — сучасність тощо.
«Французький вісник» знятий у співвідношенні сторін 1.37:1 (майже квадратному), оскільки саме такий вигляд мала більшість французьких фільмів, що надихали режисера. Та щойно події стають динамічнішими, з погонями та революціями, екран ширшає, даючи змогу глядачеві ще більше зануритися в історію.
Ще один незвичний елемент наративу — колір. У цьому фільмі чорно-біла палітра символізує події минулого, а колір — сучасність. Та не все так просто. Спочатку Вес Андерсон встановлює свої правила гри, аби тільки потім їх порушити. Щойно для подій в минулому набуває значення колір, він одразу з’являється на декілька секунд, ніби спалах, аби потім знову стати чорно-білим.
За віртуозною формою стрічки та її візуальною насолодою зміст доволі часто відходить на другий план. Однак це не означає, що він не є важливим. Тут є і вже згадані журналісти, які горять своєю роботою. Є історія про сучасне мистецтво та його роль для суспільства. Показано, як воно створюється та стає відомим на весь світ. Є підлітки, які грають дорослих та влаштовують революції, однак і самого життя ще не знають. А ще — карколомна історія викрадення та перегонів, у якій криється спроба людини знайти своє місце у світі. І коли мине перше враження від яскравої обгортки, самі історії ще довго витатимуть у ваших думках.
«Французький вісник» — та робота, де Вес Андерсон дав собі волю втілити свої мрії та створити щось нове та незвичайне. Як каже редактор одному з журналістів у фільмі: «Просто напиши так, аби виглядало, що це ти зробив навмисне». Саме так і зробив це режисер. І йому вдалося.