Герої hromadske

Роман Ратушний 

Назавжди 24 роки. Громадський активіст і військовий-доброволець. Відчайдух і борець за свободу. Молода легенда. Усі, хто знав Романа Ратушного, пишалися тим, що жили з ним в один час.

Київський активіст відомий тим, що захищав «Протасів яр» від забудовників, за що отримував погрози, а з перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем до лав ЗСУ.

Роман створив підрозділ ТрО «Протасів Яр». Спершу боронив Київ, а далі — уже як розвідник 93 бригади «Холодний Яр» — звільняв Тростянець, воював на Сумщині. Загинув у Харківській області 9 червня 2022 року в бою під Ізюмом.

Роману було не байдуже, що відбувається за межами його дому. Ще в 16 років, бувши першокурсником фінансово-правового коледжу, брав активну участь у Революції гідності й був серед студентів, яких розігнав «Беркут» у ніч проти 30 листопада 2013-го. За кілька років він як потерпілий виграв справу в Європейському суді з прав людини та отримав компенсацію.

«Випалюйте в собі всю російську субкультуру, — писав Роман. — Випалюйте в собі всі спогади з дитинства, пов’язані з російським і радянським. Випалюйте в собі стосунки з родичами чи друзями по той бік, з усіма, хто є носієм російської субкультури. Інакше це все випалить вас».

Євгенія Закревська

Громадська активістка, успішна адвокатка, представниця родин «Небесної Сотні». А з початку повномасштабного російського вторгнення — старший стрілець у Силах територіальної оборони ЗСУ.

Під час Майдану саме Закревська ініціювала порушення кримінальної справи щодо розгону протестувальників і стала співзасновницею «Адвокатської дорадчої групи», яка представляє інтереси потерпілих у «справах Майдану».

Коли у 2019 році зупинилося розслідування злочинів, скоєних проти майданівців, Євгенія оголосила голодування, щоб домогтися продовження розслідування. Громадськість підтримала вимоги Закревської, після чого Верховна Рада ухвалила рішення, яке дозволило продовжити розслідування «справ Майдану».

Євгенія займалася захистом інтересів Олега Сенцова та Олександра Кольченка у справі про їхнє викрадення в Криму, захистом інтересів Романа Ратушного у справі про незаконну забудову «Протасового Яру», а також захистом інтересів Катерини Гандзюк у справі про її вбивство.

Олександр Бойчук

47 років. Український військовий, старший мічман, головний старшина 9 дивізіону надводних кораблів Військово-морських сил України, учасник бойових дій в Іраку. Легенда ВМС.

У березні 2014-го, коли у Криму з’явилися «зелені чоловічки», привів свій корабель — єдиний мінний тральщик в Україні «Генічеськ» — у бойову готовність. Попри накази командирів-зрадників Олександр не пустив на борт росіян і відмовився причалити до берега.

8 з 11 моряків екіпажу Олександра Бойчука не зрадили присягу та продовжили службу в Україні.

Протягом першого місяця повномасштабної війни Олександр Бойчук із бойовими товаришами потрапив в оточення у Маріуполі.

Лише через півтора року вдалося з’ясувати, що Бойчук перебуває в полоні на окупованій території. Нещодавно факт полону підтвердили російська сторона і Червоний Хрест. Це означає, що Олександра Бойчука нарешті зможуть внести у списки для обміну полоненими.

Його дружина Оксана Бойчук — також військовослужбовиця. Вона допомагає родинам інших військових, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.

Марія Берлінська

35 років. Ветеранка, громадська діячка, засновниця та керівниця Центру підтримки аеророзвідки, правозахисного проєкту «Невидимий батальйон» та проєкту Victory Drones.

Ще під час Революції гідності Марія показала, що для боротьби не важлива стать, і сама водила хлопців в атаку на «Беркут». У 2014-му пішла воювати. Провадила боротьбу за права жінок у лавах ЗСУ, завдяки чому вдалося розширити список бойових посад для них.

Марію називають «матір'ю аеророзвідки». Навчаючись на курсах керування безпілотниками 2014-го, Берлінська виявила, що в держави нема ні фахівців, ні безпілотників. Тому створила Центр підтримки аеророзвідки, який займався підготовкою операторів дронів.

Після повномасштабного вторгнення попит на курси зріс, тому виник проєкт Victory Drones. Це — екосистема, де поєднується імпорт дронів для фронту, курси підготовки, навчання та постійне вдосконалення.

Victory Drones — найбільше ком’юніті аеророзвідників в Україні. Через навчальну програму Берлінської пройшли десятки тисяч військовослужбовців. Також за сприяння Берлінської в Україні скасували гарантійні листи, мито й ПДВ на дрони, а митна служба перестала вважати їх товарами подвійного призначення.

Максим Громов

27 років. Військовослужбовець, учасник Революції гідності. Після Майдану 17-річним пішов на фронт. Щоб узяли, вигадав історію, що втік з окупованого Криму і втратив паспорт. Обманув, що йому 19 і зветься Жека.

Жеку-Максима взяли у батальйон «Крим», де він почав вивчати саперську справу. У серпні 2014-го попросився на Савур-Могилу, де велися найзапекліші бої. Там за три доби пройшов таке бойове хрещення, що не снилося й бувалим офіцерам.

Воював за Дебальцеве, Вуглегірськ, Піски. Під Санжарівкою на Донеччині підірвав півтора танка, витягнув і обеззброїв російський екіпаж. За це отримав позивний Мародер.

Окрім спеціальності сапера здобув фах розвідника. У 18 став командиром розвідувального взводу.

Після чотирьох років перебування на фронті Максим підірвався на міні. У госпіталі йому ампутували ногу. Після лікування та реабілітації повернувся на фронт і командував розвідувальним взводом на протезі.

Демобілізувався наприкінці 2020 року. Але 24 лютого 2022-го знову повернувся в лави ЗСУ.

Муміне Салієва

Кримська правозахисниця, активістка, дружина політв’язня Сейрана Салієва. Вона стала одним із голосів кримських татар в ОБСЄ.

Мама чотирьох дітей, яких після ув’язнення чоловіка вимушена виховувати сама. Їхній найменшій дочці у день арешту було лише 5 місяців. Історії кримських дітей зі схожими долями згодом вилились у фотопроєкті Муміне «Народжені після арешту».

Нині між Сейраном Салієвим та його родиною, що мешкає в Бахчисараї, — півтори тисячі кілометрів і термін у 16 років ув’язнення. 6 із них він уже провів у російській колонії за сфабрикованими звинуваченнями в тероризмі.

У 2019-му в Бахчисараї затримували й саму Муміне, інкримінуючи «демонстрацію забороненої символіки». А втім, після складення протоколу відпустили.

Муміне заснувала і розвинула проєкт «Кримське дитинство», що опікується дітьми політичних в’язнів. Нині таких, за її даними, понад 200.

Олена Розвадовська

31 рік. Правозахисниця, співзасновниця та голова правління благодійного фонду «Голоси дітей». У 2017 році отримала Національну правозахисну премію, яка присуджується платформою «Правозахисний порядок денний» за особистий внесок у захист прав людини в Україні. Мета діяльності Олени Розвадовської — допомогти дітям долати правові та психологічні проблеми, спричинені війною.

Проблемами дітей Олена переймається з 2011 року, відколи стала прессекретаркою уповноваженого президента з прав дитини. Від 2014 року особлива увага Олени — до дітей із зони бойових дій. У 2015-му вона залишила Офіс омбудсмена і переїхала працювати на Донбас. Реалізовувала перший в Україні міжнародний проєкт щодо мінної безпеки дітей.

У 2019 році створила благодійний фонд «Голоси дітей». Його слоган: «Жодна дитина не повинна залишатися віч-на-віч із травмою війни». Фонд надавав дітям і їхнім батькам індивідуальну й групову психологічну допомогу, проводив арттерапевтичні заняття на прифронтових територіях, організовував роботу мобільних психологів для вихованців донецьких і луганських інтернатів. Для того, щоб світ почув голоси дітей війни, волонтери фонду записували відеоісторії маленьких мешканців прифронтових регіонів Донецької та Луганської областей.

А після початку повномасштабного вторгнення завдяки пожертвам людей з усього світу (навіть з Японії та Австралії, а найбільше — з Німеччини, Великобританії та США) фонд поширив свою роботу на всю територію України — зараз його осередки працюють у Києві, Львові, Трускавці, Івано-Франківську, Чернівцях, Береговому, Кривому Розі, Харкові.

Фонд перестав обмежуватися тільки наданням психологічної допомоги. На перший план вийшла безпека дітей, створення умов для їхнього навчання і дозвілля, допомога з евакуацією та облаштуванням житла, юридичний захист наймолодших громадян.

Олександр Кольченко

33 роки. Народився в українському Сімферополі. Був екоактивістом, часто відстоював права профспілкових організацій, брав участь у громадських правозахисних акціях. Був учасником кримського Євромайдану.

У травні 2014 року, коли йому було 24, Олександра затримали російські спецслужби. Його та українського режисера Олега Сенцова судили за сфабрикованою справою про підготовку терактів у Криму.

2015 року суд у Ростові-на-Дону виніс вирок: Олександра засудили до 10 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Майже 5 років він провів у виправній колонії №6 у російському Копейську (Челябінська область).

7 вересня 2019 року Олександр повернувся в Україну в межах великого обміну полонених.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Кольченко проходив бойову підготовку в Києві, а потім підписав контракт із ЗСУ.

Віктор Пилипенко

37 років. До початку Євромайдану жив і працював у Дубаї, та коли почалася Революція гідності, відмовився від контракту й повернувся до Києва, де вступив до лав 40 сотні самооборони Євромайдану.

З вересня 2014-го до літа 2016 року воював добровольцем у батальйоні спецпризначення «Донбас», де був гранатометником і стрільцем-санітаром. Ці рік і 10 місяців його служби припали на той час, коли батальйон воював за Широкине, що на Донеччині.

Після демобілізації займався правозахистом, працював проєктним менеджером і перекладачем. У 2018 році зробив камінг-аут і став одним із перших військових, які відкрито заявили про свою гомосексуальну орієнтацію. Послідовно відстоює інтереси ЛГБТ-військових.

Уранці 24 лютого 2022 року Віктор попрощався з батьками й пішов до Бородянського військкомату. Його мобілізували як піхотинця до 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Коли в підрозділі з'явилися поранені й загиблі, Віктор став бойовим медиком. Відтоді він пройшов із «чорними запорожцями» бої на Київщині, під Бахмутом і Вугледаром.

Марія Вдовиченко

19 років. Врятувалася з Маріуполя й однією з перших розповіла світу, що таке російський фільтраційний табір з його допитами, побиттями до непритомності, розстрілами.

У березні 2022-го російська бомба зруйнувала квартиру і життя родини Вдовиченків. Два тижні Марія разом із молодшою сестрою, батьками та котом провели в підвалі. У голоді, в темряві, під постійними бомбардуваннями. У мами Марії двічі зупинялося серце, її реанімував батько. Від відчаю 17-річна дівчина молилася про швидку смерть для себе та рідних.

Коли їм вдалося вирватися з міста, у фільтраційному таборі росіяни так побили батька, що він майже втратив зір. Практично навпомацки через 27 блокпостів він вивіз родину в безпечне місце. Пізніше осліп і помер.

Після смерті батька Марії довелося швидко подорослішати. Президентка школи, яка грала на бандурі, розмовляла англійською та готувалася вступати в університет внутрішніх справ, влаштувалася на ферму, де годувала тварин і вичищала гній.

Зараз Марія з родиною за кордоном. Вона шукає можливості лікувати сестру, у якої від стресів трапляються епілептичні напади, і майже нерухому маму.