Хочете харчуватися правильно, але вам легше знайти шоколадку, аніж салат? Звинувачуйте в усьому мозок (ну, майже)
Група дослідників із Вагенінгенського університету в Нідерландах скористалися теорією понад півстолітньої давнини, щоб довести: наш мозок легше запам’ятовує розташування шкідливої, висококалорійної їжі, аніж, відповідно, корисної та не такої калорійної. Про це йдеться в їхньому дослідженні у виданні Scientific Reports.
Біологи тривалий час цікавляться тим, що ж керує різними тваринами під час обрання стратегії харчування (тобто способу добування й споживання їжі). Одна з класичних теорій на цю тему має назву теорії оптимального фуражування (optimal foraging theory), і виникла вона ще у 1966 році.
Суть теорії проста: тварина прагне отримати максимум енергії від їжі, а залежить це від часу на її пошук і часу на її обробку. Приміром, якщо тварина витрачає небагато часу на пошук та обробку їжі, то в неї буде різноманітний раціон. А якщо, наприклад, вона витрачає більше часу на обробку, ніж на пошук їжі, то свідомо обмежуватиме свій раціон.
Чому так? Вочевидь, причина — в еволюційному пристосуванні нашого мозку та оцінці ним простору довкола. І якщо в стародавні часи, коли готової їжі було обмаль, уміння знаходити поживну здобич було цінним, нині ж воно може лише заважати підтримувати форму. Та не зовсім зрозуміло, чим ми передусім керуємося в цьому процесі — інстинктом чи мозком?
Рашель де Вріз і Поліна Моркечо-Кампос із Вагенінгенського університету в Нідерландах вирішили перевірити теорію оптимального фуражування в сучасних умовах. А точніше — підтвердити чи спростувати гіпотезу, що люди легше запам’ятовують розташування висококалорійної їжі, аніж низькокалорійної (часто це синоніми шкідливої та корисної їжі відповідно).
В експерименті науковиць узяли участь 512 добровольців. Їх поміщували у кімнату, де розташовувалися високо- (наприклад, чипси і шоколад) і низькокалорійні (наприклад, помідори і яблука) продукти. Учасників водили заздалегідь визначеним лабіринтоподібним маршрутом повз ці продукти: одну половину дозволяли лише нюхати, іншу можна було і нюхати, і їсти. Для чистоти експерименту порції шкідливої та корисної їжі врівноважили таким чином, щоб у них була однакова кількість калорій.
Про те, що розташування їжі треба запам’ятати, заздалегідь не знав жоден учасник. Їх просили це зробити вже після відвідування кімнати, коли всі продукти перебували під непрозорими ковпаками. З’ясувалося, що волонтери на 27-28% краще пам’ятали, де розташована висококалорійна їжа — і на це не впливали ані частота її вживання людиною, ані бажання з’їсти саме її.
Цікаво, до речі, що учасники, які визначали їжу лише за запахом, на 1% точніше визначили, де розташовані висококалорійні продукти. І це попри те, що наш нюх набагато слабший, ніж у більшості тварин — ділянки мозку, які відповідають за нюх і пам’ять, тісно між собою пов’язані.
Результати дослідження дозволяють пояснити, чому ми, приміром, частіше йдемо до полиць із солодким у супермаркетах. Але не поспішайте виправдовувати своє небажання їсти менш калорійні страви лише особливостями свого мозку: схоже, але менше за масштабами дослідження 2018 року показало, що просторова схильність нашого мозку до висококалорійної їжі не пов’язана з нашими харчовими звичками.
Можливо, достатньо просто перестати купувати шоколадки, аби мозку не хотілося підштовхнути нас перекусити ними, коли ми голодні?