Хороший серіал у непрості часи: рецензія на «Спіймати Кайдаша» від «Громадське.Культура»

Віка Слобода хоче до Кайдашів у Семигори

Якщо сама назва телесеріалу «Спіймати Кайдаша» асоціюється зі шкільною програмою і вже цим відбиває бажання його подивитись — не поспішайте з висновками. Сучасні Кайдаші вас точно здивують і заставлять заново глянути на давно відому класику.

Телесеріал «Спіймати Кайдаша» створений за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького, який сатирично описує життя однієї родини в українському селі. Драматургиня Наталя Ворожбит почала писати сценарій у 2015 році, а через три роки телесеріал отримав фінансування від Міністерство культури, молоді та спорту.

За жанром серіал є драмою з елементами комедії. Його герої — класичні Кайдаші, живуть у все тому ж селі Семигори, як і в Нечуя-Левицького, але в сучасності, у вже незалежній Україні. На фоні сімейних перипетій герої переживають економічну кризу, політичну кампанію і президентство Януковича, події Майдану та війну на Донбасі.

Кайдаші не можуть без драми. Вона у кожному персонажі, які змінюються протягом усього серіалу по декілька разів. Чого варті лише Омелько та Мелашка!

У «Кайдашах» прекрасне все: жарти, суржик, постійна зміна настроїв, коври на стінах, стиль одягу, максимально природна гра акторів. Серіал настільки затягує, що глядач ніби сам опиняється в Семигорах і переживає життя кожного героя окремо, бо історія — жива та справжня до найменших деталей.

Олександра Чернова побачила Мотрю своєї мрії

У шкільних постановках «Кайдашевої сім'ї» Нечуя-Левицького в своєму Слов'янську я завжди грала Мелашку. Ходила по сцені у віночку та червоних чобітках і тужливо співала українських пісень. Але десь глибоко в душі завжди мріяла про роль Мотрі: впертої, злючої, але дуже яскравої. Ох, як же ж вона рубилася зі свекрухою, аж летіли уламки зі сцени!

І от він, новий серіал «Спіймати Кайдаша». Спершу сприйняла скептично — ще одна художня самодіяльність, типу наших шкільних постановок. Ще й серіал. «Знаю я наші серіали, — думала я, — пародії на російські мелодрами на тисячу епізодів». Але вже після першої серії зрозуміла, що насправді це дуже хороша, делікатна та тонка робота. З повагою до оригіналу.

Про акторів. Виконавиця ролі моєї мрії, Мотрі Кайдаш, — актриса Антоніна Хижняк. Дуже природна акторська гра, чистий та душевний суржик, поведінка, продумана до маленьких деталей. Але що насправді несе неабияку цінність — глибина та трансформація образу, та зміна ставлення глядача до персонажа протягом усіх епізодів. Як каже сама Антоніна про свою роль: «Персонаж виписаний настільки ретельно, що він одразу ожив у моїй голові, всі пазли склалися докупи».

Загалом, кастинг на всі ролі був дуже вдалим, бо персонажі максимально гармонійні: Карпо — Тарас Цимбалюк, Омелько Кайдаш — Віктор Жданов, Маруся Кайдашиха — Ірина Мак, Лаврін — Григорій Бакланов, Мелашка — Дарина Федина. І навіть актори другого плану: бабусі (особливо баба Параска), мужики, з якими випивав Омелько, подружки в клубі, друзі Лавріна та Карпа, Танька-сусідка та Артем, син головихи, й сама головиха — справжні, як у житті.

Звісно, такий успіх треба пов'язувати із вдалою режисерською роботою, із добре прописаним сценарієм. Режисер серіалу — Олександр Тименко. Про нього рідко згадують, про що каже сценаристка Наталка Ворожбит: «Я вважаю, що це не дуже справедливо, якщо чесно. Саші просто немає у фейсбуці. І, виявляється, що такі речі можуть грати вирішальну роль. Коли посипився шквал схвальних відгуків, його просто ніхто не міг теґнути. Відповідно, всюди дифірамби сиплються на мій профіль. Насправді ж його внесок у те, якою вийшла фінальна робота — величезний. З іншого боку, «спочатку було слово», тому я не хочу цієї удаваної скромності».

Я дуже раджу подивитися цей серіал, це 12 серій «чистого кайфу», як пишуть у моєму фейсбуці навіть вибалувані хорошим кіно люди.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Олена Зашко весь час злилася через наївність Мелашки

«Все як у житті!» — такою була моя перша реакція на серіал. А все через тематику — сільське життя. Таких сіл в Україні — тисячі, і саме через те, що скрізь одні й ті ж проблеми, цей серіал може «зайти» багатьом.

Я виросла в селищі й багато із серіальних сцен сама переживала у житті — танці під «Капли абсента» і Верку Сердючку, туфлі під спортивний костюм, гуляння на сільському весіллі. Востаннє я була на такому два роки тому. І там усе так само, як показано в серіалі — типова кафешка з кульками, ресторанне меню, доповнене домашнім м’ясом, викрадення туфлі і п’яні родичі.

Те саме й по типажах. У скількох селах я б не бувала й не жила, скрізь є однакові персонажі. У Семигорах є баба Параска, дуже віруюча місцева знахарка, активістка, яка все про всіх знає. Така Параска є й на моїй вулиці вдома — вона збирає гроші на похорони, найпершою йде до церкви, знає спеціальну молитву від кожної болячки і передає новини та чутки від хати до хати. Є жінка, яка сама виховує дитину. І всі навколо щоразу перешіптуються про те, хто батько дитини. Є продавчиня в магазині, яка збирає всі плітки навколо і «на олівець» записує горілку для пияк. І, звісно, є родина, де в одній хаті живуть зять із тещею, де є мала дитина, де постійно не вистачає грошей, а батько родини дуже любить випити.

Дуже акуратно, між рядків, автори піднімають купу проблем, типових для села. Тут більшість п’є, бо нема ніяких інших розваг. Тут рано виходять заміж, бо так роблять усі. Тут займаються сексом без презерватива і вагітніють в 16-17 років. Дивлюся я на Мелашку, яка завагітніла в 16, і думаю: «Яка там самореалізація? Яка кар’єра?». І якраз про це її діалог із мамою:

— Я хотіла поступити в училище культури.

— А поступила заміж.

Величезна і наскрізна тема — фемінізм, роль жінки та її місце. За замовчуванням, жінка — вірна, роботяща, така, аби сиділа вдома, догоджала чоловікові в усьому, встигала варити обіди й доглядати за дітьми, і бажано, аби мовчала і в усьому погоджувалася з чоловіками. Як тільки щось із цієї ланки випадає — все, дружина погана. Прекрасний діалог старого Кайдаша з міліціонером щодо фемінізму:

— Ми не можемо шукати людину, яка не скоїла злочин.

— Яку людину? Вона жінка! Хіба вона щось соображає? 

— Якщо ви не в курсі, чоловіки й жінки в нашій країні мають рівні права.

От так і виходить, що списано з життя. І через це я дуже вірю тому, що мені показують.

Сергій Захарченко вилікувався від шкільної психотравми

Шкільна програма української літератури переважно травмувала мою школярську свідомість, аж поки за одним із стовпів укрліту не зняли серіал.

Автори «Спіймати Кайдаша» зуміли знайти у комедійній повісті Нечуя-Левицького справжню драму сімейних стосунків та помістити її в умови сучасного українського села. В результаті — не костюмоване відтворення XIX століття, а актуальна історія. Автори дрібними деталями вхоплюють дух часу «нульових» (музика в клубі, новини з телевізора, ігри на Nokia 2600) та життя провінції. Але й місце знаменитим сценам з оригіналу також залишилося.

В серіалі немає однозначних персонажів. У кожного своя логіка і мотивація вчинків, кожна дія зрозуміла і добре пояснена в сюжеті. Тому однаково співпереживаєш і Мотрі з Карпом, і Лавріну з Мелашкою, і старим Кайдашам, і сусідці Таньці.

Автори серіалу створили рідкісний приклад діалогу в рамках української культури, коли затертий до дір літературний твір оновлюється у форматі серіалу, який оголює сучасні проблеми. Глядач отримує можливість пройти курс терапії, знайшовши у персонажах свої страхи та упередження.