«Кажуть, що нам немає місця в нашій країні». Як живеться представникам ЛГБТ у Вірменії
У квітні цього року я вперше виступила з трибуни парламенту Вірменії як трансгендерна жінка. Це спричинило неоднозначну реакцію серед присутніх і знайомих мені людей. У Вірменії ЗМІ найчастіше висвітлюють пов'язані з ЛГБТ питання у негативному або скандальному ключі, формуючи тим самим шкідливі і помилкові стереотипи про ЛГБТ-спільноту.
І у багатьох складається враження, що гомосексуальність є якоюсь «західною» цінністю, що нав'язується суспільству.
У Вірменії представники ЛГБТ-спільноти страждають від дискримінації. Їхні права порушуються практично в усіх сферах. Вірменська апостольська церква засуджує гомосексуальність, вважаючи її аморальною, і виступає проти дотримання прав ЛГБТ. Крім того, що статус церкви охороняється Конституцією, вона також має величезний вплив на суспільство і політику.
У вірменській національній самосвідомості неможливо одночасно бути вірменином і представником ЛГБТ-спільноти. Політичні діячі публічно розпалюють дискримінацію і ворожнечу за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ). І хоча Конституція теоретично захищає всіх громадян Вірменії від дискримінації, ефективних механізмів правового захисту в нашому випадку там немає. Як немає і законодавства про заборону дискримінації, зокрема за ознаками СОГІ.
І все ж, маленькими, але правильними кроками ми змінюємо цю історію. Я сподіваюся, що завдяки нашим активістам, які борються за права ЛГБТ у Вірменії, ситуація зміниться на краще.
Після мого виступу висловився і прем'єр-міністр Нікол Пашинян. На його думку, це була «добре організована провокація проти революції і уряду». Подібні висловлювання з боку уповноваженої владою особи можуть вважатися порушенням прав людини, про що пізніше заявили представники і представниці Європейського парламенту.
Однак серед депутатів і депутаток існує інша думка, у них є розуміння того, що трансфобна риторика з боку влади шкодить міжнародній репутації Вірменії. Глава парламентської фракції «Освічена Вірменія» Едмон Марукяна говорив, що «через широке висвітлення теми прав трансгендерів у місцевій пресі Вірменія може зіштовхнутися із серйозними проблемами на міжнародних майданчиках».
Представництво Європейського союзу разом із послами країн ЄС тоді закликало вірменське керівництво засудити слова ненависті щодо мене. На їхнє прохання прес-секретар МЗС Анна Нагдалян відповіла, що «міжнародні партнери повинні проявити максимальну повагу і чутливість до вірменського суспільства і залишитися осторонь від вектора громадських дебатів, навіть якщо вони не згодні з їхньою тональністю».
Виходить, трансфобний дискурс, який з'явився в суспільстві після мого виступу в парламенті, прес-секретар МЗС не вважає небезпечним для трансгендерних людей, а бачить це як «громадські дебати»? За логікою представників вірменської влади, права трансгендерних громадян мають меншу цінність, ніж «моральні цінності» решти вірменської громади. І все ж, Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) підготувала проект резолюції про порушення прав ЛГБТ-громадян у Вірменії.
Сьогодні у Вірменії транс-люди, особливо транс-жінки, маргіналізовані і вразливі, вони потерпають від насильства та зловживань, як з боку пересічних громадян, так і поліцейських. Транс-люди зіштовхуються із дискримінацією у сфері охорони здоров'я, а ті, хто працює в секс-індустрії, піддаються переслідуванням і свавільним арештам з боку поліції.
Після мого виступу в медіа почалося активне обговорення, суспільство розділилося. Незабаром біля будівлі Національних зборів відбувался акція протесту. Депутати і депутатки, а також і релігійні діячі заявили, що «така пропаганда призведе до втрати національних цінностей». А представник Вірменської апостольської церкви закликав внести поняття ЛГБТ-ідентичність у Кримінальний кодекс.
Таке ставлення триває досі. Влада, як правило, не реагує на дискримінацію і насильство за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а іноді навіть схвалює подібні прояви.
Постраждалі в результаті злочинів на ґрунті ненависті за ознаками СОГІ вкрай рідко заявляють про це в поліцію, зокрема побоюючись публічного розголосу, особливо того, що про їхню приналежність до ЛГБТ-спільноти дізнаються рідні; а також через недовіру до поліції і страх ще більших зловживань з боку правоохоронців.
На жаль, мало хто з відомих людей відреагував на цю ситуацію, але ті, хто зробив це, відразу ж висловили своє невдоволення і показали свою трансфобію. Відомі актори і актриси у своїх відео зверненнях говорили, що Вірменія повинна жити без нас і що ми, транс- і ЛГБТ-люди, душевнохворі сатаністи, і що нам немає місця у Вірменії.
Ось так, з одного боку, наша країна прагне до процвітання, а нова влада проголошує зміни і боротьбу зі старими порядками. А з іншого, в такому елементарному питанні як прийняття ЛГБТ-спільноти, Вірменія залишається в дрімучому минулому.