Що таке «Хорватський сценарій» відвоювання території і які його наслідки

Зупинити активну фазу конфлікту на кілька років, посилити армію, а потім за кілька днів відвоювати територію — так описують в Україні так званий «Хорватський сценарій».

У 1995-му році армія цієї Балканської країни після 3 років умовного перемир’я під час великомасштабної операції «Буря» за 84 години повернула територію Сербської Країни — на той час невизнаної сепаратистської держави, яку населяли етнічні серби.

Згадки про «Хорватський сценарій» в українському політикумі з’являються не перший рік в контексті збройного повернення Донбасу, як визначення успішної воєнної операції модернізованої за час затишшя армії.

Це формулювання знову поширюється в інформаційному просторі в умовах інформаційного вакууму щодо законопроекту «Про державну політику відновлення суверенітету України над тимчасово окупованими районами Донецької та Луганської області».

Громадське звернулося до експертки-міжнародниці, редакторки видання «UA: Ukraine Analityka» Ганни Шелест, яка зокрема спеціалізується і на Балканських конфліктах, щоб та пояснила, що ж насправді означає цей план.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Концепція деокупації: як Олександр Турчинов пропонує звільняти Донбас

1. У війні, що почалася в червні 1991 року та, активна фаза якої тривала до весни 1992-го, залишалося кілька територій, які Хорватія не контролювала. Їхня доля вирішувалася по-різному. Десь це був фактичний протекторат ООН. Та сценарій повернення Сербської Країни — варіант, який навряд чи можна застосувати для України. Ті, хто про нього говорять — просто не вивчали Балканську історію.

Сербська Країна була заселена сербською меншиною. Під час шестиденної війни у серпні 1995 року, разом з хорватськими військами воювали окремі підрозділи боснійської армії, і операція відбувалася на кордоні з Боснією і Герцеговиною.

Вважається, що операція планувалась за участі та при інструктажі американської військової компанії на чолі з відставними генералами. Водночас, хорватська армія не вдалася до воєнних дій в Східній Славонії, яка була населена етнічними сербами, бо ця територія межувала з Сербією та існував страх, що Сербська армія втрутиться на захист.

2. За різними даними, десь двісті тисяч сербських біженців були виселені зі своїх домівок. Більшість з них прийняла Сербія.

3. Операція виглядає успішною лише на папері — «три роки хорватська армія посилювалася і за шість днів повернула територію».

Питання — як саме повернули, вдаючись до яких злочинів, що мали наслідки. Щонайменше три хорватських генерали постали перед Міжнародним трибуналом і були видані Хорватією для розслідування військових злочинів після застосування так званого «Хорватського сценарію».

Реакцію європейських країн швидше показує те, що, коли Хорватія почала переговори щодо членства в ЄС, видача воєнних злочинців, зокрема й керманичів операції «Буря», стала однією з основних вимог для початку переговорів Загреба з Євросоюзом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ця штучна межа роз’єднує родини» — голова місії ООН з прав людини в Україні​

4. Після операції розпочалися нові мирні переговори та нова мирна угода, а також довелось залучати ООН не тільки як миротворців, а й як Тимчасову Адміністрацію у Східній Славонії (47% хорвати, 32% серби). А території, заселені хорватами, ще якийсь час лишалися непідконтрольними Хорватії. Лише на початку 2000-х можна було говорити про вирішення ситуації.

Хорватський солдат у Кніні знімає вказівний знак дубльований кирилицею «вулиця Святого Сави» Фото: wikipedia/Operation Storm

5. Міжнародні партнери підтримали Хорватію щойно та отримала незалежність. Та на час проведення операції «Буря», вже на території всіх Балкан, відбувались військових дій, а міжнародна спільнота намагалася загасити щонайменше 5-6 осередків вогню. На той час, у сусідній Боснії та Герцеговині тривали бойові дії та велися Дейтонські переговори з врегулювання цього конфлікту, за участі США та Британії.

Переговори щодо Хорватії велися не тільки стосовно Сербської країни, а й щодо повернення інших території — Західної та Східної Славонії. Вже починалися проблеми в Косово, а також в Македонії (між албанським і македонським населенням).

6. Європейська спільнота кинула всі зусилля на допомогу Хорватії, адже сприймала цю країну, як той «кордон» мирної Європи, звідки Балканський конфлікт міг просунутися далі. Велика кількість біженців з Балкан вже була на території інших країн. Однак, сама операція «Буря» була засуджена ЄС.

На фото ліворуч: генерал-лейтенант хорватської армії Марьян Марекович (ліворуч) вітається з генерал-лейтенантом армії Боснії і Герцеговини Атіфов Дудаковичем у Тржачка-Раштелі 6 серпня 1995 року після зняття облоги міста Біхача у північно-західній частині Боснії і Герцеговини.

На фото праворуч - полковник армії Сербської країни Чедо Булат (в центрі) підписав документ про здачу 21-го Кордунського корпусу генерал-лейтенанту хорватської армії Петару Стипетичу (ліворуч) у Гліні 8 серпня 1995 року. Фото: wikipedia/Operation Storm

7. Росія була залучена до різних процесів, і як постійний член Ради Безпеки ООН, і як союзник Белграда. Вона намагалася стати посередником, хай і враховувала власні інтереси: бодай трохи співпрацювала з міжнародною спільнотою, аби вирішити ситуацію, але не була прийнята хорватською стороною. У нашому випадку, Росія є стороною конфлікту, а не просто зацікавленою стороною.

8. Американці знали, що буде така операція. Декілька миротворців ООН постраждали та загинули під час цієї операції.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram