Коли віртуальний світ досконаліший за реальність: історії про те, як кіберспорт змінив життя людей
Кіберспорт — це не спорт для кіборгів, а ціла індустрія професійних змагань з відеоігор, яка має мільйонні бюджети. Навіть Міжнародний олімпійський комітет уже розглядає можливість проведення відповідних турнірів. А Міністерство культури нещодавно заявило про підтримку створення Федерації кіберспорту України.
Кіберспорт, на відміну від класичного спорту, дозволяє змагатися на рівних практично будь-кому — незалежно від фізичних обмежень, статі, ґендеру тощо. А ще — допомагає стати на ноги (в буквальному сенсі слова) чи здобути вірних друзів. Щоправда, захоплення може перерости й у залежність, яку ВООЗ визнає хворобою — тоді кіберспорт стає небезпечним для здоров’я.
hromadske зібрало три історії про те, як кіберспорт змінив життя людей.
«У нас усіх є внутрішня міць»
27 липня 2019 року від легеневої інфекції помер Кріс Скот — один із засновників кіберспортивної команди «The Quad Gods». У пам’ять про нього команда розробила собі емблему — щит із літерами QG на тлі величезних крил. Скот обожнював давньогрецьку легенду про Ікара, а ще працював інструктором зі стрибків із парашутом.
За п’ять років до того, в червні 2014-го, Кріс здійснив черговий стрибок разом із нью-йоркцем Ґері Месіною. Менш ніж за пів сотні метрів від землі чоловіки потрапили в пилову бурю, яка пошкодила парашут. Від падіння Месіна загинув, а Скот дивом вижив — але його руки та ноги були паралізовані.
У 2017-му, під час лікування в нью-йоркському шпиталі Маунт-Сінай, Кріс Скот зустрівся з фізіотерапевтом Девідом Путріно. Останній тривалий час досліджував різні шляхи реабілітації людей, які пережили параліч, зокрема відеоігри. Путріно запропонував Скоту пограти з ним у баскетбольний симулятор NBA 2K через PlayStation 4. Грав Скот за допомогою спеціального джойстика QuadStick, яким можна керувати ротом.
Грати в нього виходило настільки добре, що за деякий час він став обігрувати Путріно. Тоді й виникла ідея створити кіберспортивну команду. Назвали її «The Quad Gods». «Quad» — скорочення від англійського «quadriplegic» (люди з квадриплегією — паралічем усіх кінцівок тіла). А чому «боги»?
«Ми маємо силу робити те, що нам потрібно. У нас усіх є внутрішня міць, яку деякі інші люди в собі не віднаходять», — пояснює один із членів «The Quad Gods» Річард Джейкобс. У 2015 році в нього вистрілили: куля пошкодила хребет, паралізувавши руки й ноги.
Фізіотерапевт Путріно пояснює: протягом своєї практики з’ясував, що відеоігри можуть бути дієвим шляхом відновлення рухомості людей. Паралізованим намагаються повернути принаймні мінімальну рухомість кінцівок: наприклад, їх масажують по кількасот разів на день. Якщо такі дії робити як просту вправу — це нудно, додає фізіотерапевт. А через відеоігри — веселіше й захопливіше.
Деякі компанії вже пропонують спеціальні версії ігрових консолей, якими можуть користуватися й люди з інвалідністю.
«Це дозволяє грати в гру й отримувати від цього задоволення, не думаючи про те, що ви взагалі можете грати», — додає Девід Путріно.
Нині восьмеро членів «The Quad Gods» посилено готуються, аби взяти участь у перших кіберспортивних змаганнях — на рівні з іншими командами. Путріно навіть говорить — хоч і напівжартома, — що вони мають потенціал виграти олімпійські змагання з кіберспорту (якщо такі колись відбудуться).
Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.
«Там моя інвалідність не має значення»
На похорони норвежця Матса Стеена восени 2014 року приїхало й кілька людей з інших країн — із Великої Британії, Нідерландів, Фінляндії й Данії. А ще десятки запалили свічки в пам’ять про хлопця по всій Європі.
Ані Стеен, ані його батьки особисто їх не знали. Утім незнайомці дуже добре знали хлопця — не як прикутого до візка двадцятип’ятирічного Матса, а як допитливого аристократа на ймення Ібелін. Матс познайомився з ними через онлайн-гру World of Warcraft.
У віці чотирьох років у Матса Стеена діагностували м’язову дистрофію Дюшена. Це рідкісне генетичне захворювання, яке поступово призводить до повної втрати здатності рухатися і, зрештою, до смерті. Лікарі прогнозували, що Матс навряд чи доживе до 20 роківа, але йому вдалося дожити до 25-ти.
Батьки хлопця — Роберт і Труд Стеени — непокоїлися, що їхній син не зможе жити повноцінним життям, адже буде прикутий до інвалідного візка. Матс, як і його однолітки, відвідував заняття у звичайній школі — але не міг разом із ними, приміром, грати у футбол.
Коли Матсу було 11, батьки дали йому пароль від домашнього комп’ютера. Відтоді він відкрив для себе світ онлайн-ігор. У World of Warcraft він був лордом Ібеліном Редмуром та інколи — Джеромом Вокером.
У 2009 році з Ібеліном познайомилася Румор — це нік Лізети Руверз, яка живе в Нідерландах. Вона була присутня на похоронах Матса в 2014-му.
«Матс був гарним другом, інколи навіть дуже близьким другом. Ми переписувалися про все, але він не розповідав мені про свій стан. Думала, його життя таке ж, як і в мене», — розповідає Лізета.
Підтримували вони зв’язок не лише через гру, а й поштою: батьки Матса й Лізети не схвалювали їхнє захоплення й наполягали, що ті мають лягати спати до 10-11 вечора. Лише пізніше батько Матса Роберт зрозумів, що світ онлайн-ігор прокидається саме вночі.
Матс входив до «Starlight» — це закрита онлайн-спільнота у World of Warcraft, в яку входить три десятки осіб. Після смерті хлопця Роберт Стеер вийшов на решту учасників «Starlight» — і повідомив їм сумну звістку.
П’ятеро геймерів відгукнулися й приїхали, аби попрощатися з Матсом: Лізета, а також Кай Саймон із Осло — лідер «Starlight», Ен із Великої Британії, Ріке з Данії та Джаніна з Фінляндії.
У 2013-му, за рік до смерті, Метс Стеен завів особистий влог «Роздуми про життя», де розповів про своє життя у віртуальному світі.
«Там моя інвалідність не має значення, я позбутий своїх пут і можу бути де захочу. Там я почуваюсь нормальним», — написав Метс в одному з постів.
«Результат гри не залежить від того, народився ти чоловіком чи жінкою»
Для Метса Стеена й Кріса Скота онлайн-ігри стали тим місцем, де зовнішність та фізичні можливості не грали жодної ролі. Втім це не завжди так. Кіберспорт — це одна з тих галузей, де ґендерний розрив досі є помітним.
Так, минулого року серед 100 учасників світового чемпіонату з популярної онлайн-гри Fortnite не було жодної дівчини. А в одному з найбільш популярних кіберзмагань — Overwatch League — у тому ж 2019-му брала участь лише одна дівчина.
У топ-500 найбільш оплачуваних кіберспортсменів світу — теж лише одна дівчина. Її звати Саша Гостін, вона з Канади, і зараз їй 26. Для неї кіберспорт, як і для багатьох, почався з простого захоплення відеоіграми в шкільні роки.
Уперше про Гостін, більше відому під ігровим псевдо «Скарлет», заговорили в 2012 році, коли вона перемогла в аматорському турнірі в Лас-Вегасі. Після цього геймерська кар’єра Скарлет стрімко пішла вгору.
У 2014-му американський журнал The New Yorker назвав її «найбільш успішною кіберспортсменкою»: тоді дівчині на змаганні з гри StarCraft II вдалося обійти південнокорейських гравців, яких вважають одними з найкращих геймерів у світі. А в 2018-му Саша Гостін увійшла до Книги рекордів Гінеса як «найбільш оплачувана учасниця кіберспортивних змагань».
Гостін — трансгендерка. Через це під час стримів на платформі Twitch Скарлет неодноразово цькували.
«Справді, я трансгендерка. Я ніколи не намагалася привернути до себе увагу чимось, окрім своєї гри, тож не думаю, що це (трансгендерність — ред.) має велике значення. Наскільки мені відомо, результат гри не залежить від того, народився ти чоловіком чи жінкою», — написала дівчина у своєму блозі.
Аби подолати ґендерний розрив і стереотипи в кіберспорті, деякі організатори влаштовують змагання лише для жінок. Одні з них — Girl Gamer Festival, його проводять із 2017 року. За словами організатора заходу Фернандо Перейри, мета Girl Games Festival — створення «майданчика, який пропонує жінкам можливості розвиватися й вдосконалювати свої навички в кіберспорті».