Коронавірус — удруге й навіть утретє? Коли антитіла не лише не рятують, а й «допомагають» заразитися ще раз

Спершу розглянемо концепцію імунної пам'яті. У нашому організмі існує кілька типів лімфоцитів — клітин імунної системи. Серед них є В-клітини, які виробляють антитіла і зв'язують вірус, і Т-клітини, які вбивають клітини, заражені вірусом. Таким чином, ми можемо розділити гуморальний імунітет (дія антитіл) і клітинний імунітет (атака заражених клітин).

Після завершення «битви» (період активної інфекції) більшість клітин-бійців знищуються. Але все-таки залишається невелика кількість клітин-ветеранів — «свідків» війни. Це так звані клітини імунної пам'яті. Вони сидять в затишші, а в разі появи вже знайомого їм ворога швидко мобілізуються й готові атакувати. У деяких випадках такі клітини здатні реагувати протягом десятиліть.

Імунна пам'ять за різних інфекцій різна. Іноді зміни самого вірусу (мутації) призводять до того, що імунна система не розпізнає його новий штам (як, наприклад, у випадку з вірусом грипу). Часом віруси самі вигадують механізми, щоб обдурити клітини імунної пам'яті й можуть навіть використовувати антитіла, щоб бути ефективнішими.

Ще існує таке поняття як імунна амнезія. Вона може виникати, наприклад, через вірус кору, який знищує всю пам'ять нашої імунної системи, і наш організм з усіх мікробів в результаті пам'ятає тільки кір. У цьому, до речі, і полягає основна небезпека післякорових ускладнень. Було підраховано, що до створення вакцини від кору близько половини випадків смерті від інфекційних захворювань відбувалися через післякорові інфекції.

А як щодо коронавірусу? З чотирма його штамами ми добре знайомі — це часта причина ГРВІ в сезон застуд. Для вчених не секрет, що повторні інфекції — це одна з особливостей сезонних коронавірусів. Дані про те, що повторне інфікування коронавірусами не лише можливе, але може бути навіть сильнішим за первинну інфекцію, відомі вже не перше десятиліття.

Найповніше дослідження було проведено в Кенії й опубліковано у 2018 році. Воно показує, що коронавіруси доволі успішні за повторного зараження — третина пацієнтів були знову інфіковані в наступному сезоні застуд, а дехто з них — після трьох місяців від першої інфекції.

Цим і дивніша панічна реакція на «новини» про повторне зараження. Зрозуміло, що SARS-CoV-2 небезпечніший за своїх сезонних побратимів не тільки через наслідки, а й хоча б тим, що ми з ним менше знайомі. Однак можна сказати, що повторне зараження — це радше очікувана закономірність.

То що ж відбувається з антитілами? Було очевидно, що антитіла на сезонні коронавіруси згасають протягом трьох-чотирьох місяців.

У випадку з SARS і MERS, збудниками двох минулих епідемій, антитіла починали зникати протягом двох-трьох років після інфекції.

Щодо нового коронавірусу SARS-CoV-2, то антитіла зникають швидше у пацієнтів, які перенесли інфекцію легко або без симптомів.

Це дає певну надію тим, хто переніс коронавірус у важкій формі. Однак кенійське дослідження показало, що в деяких випадках сезонних інфекцій коронавірусів друге й третє інфікування призводить до більшої кількості вірусу в організмі навіть за умови збереження або збільшення кількості антитіл. Можливий механізм — під час повторного зараження вірус використовує антитіла, щоб заразити клітину ще успішніше. Цей характерний для коронавірусів феномен обговорюється від початку епідемії та давно ставить під сумнів ефективність деяких вакцин.

А як же клітинний імунітет? Ця галузь досліджень доволі молода. Детальні механізми Т-клітинної пам'яті були описані відносно нещодавно. Було доведено, що Т-клітини пам'яті, навчені розпізнавати вже знайому інфекцію і вбивати заражені клітини, перебувають у стані «сну» та на вигляд нічим не відрізняються від звичайних. Однак у разі повторного зараження прокидаються та реагують навіть після декількох років, а можливо, і десятиліть. У нещодавньому дослідженні Оксфордського університету було вказано, що у пацієнтів, які перехворіли на COVID-19, з'являються такі клітини-ветерани, готові знову атакувати заражені клітини.

Тому, можливо, нам слід звернути більшу увагу на клітинну відповідь, аніж на тривалість роботи антитіл.

Це значущі відомості для розробників вакцин.

Тепер, маючи загальне уявлення про концепцію імунної пам'яті, проаналізуймо, що ж сталося в Гонконзі, Нідерландах, Бельгії та ще багато де. 23 серпня з'явилася новина про той самий «перший доведений» випадок повторного зараження. 33-річний чоловік переніс COVID-19 у кінці березня. Протягом трьох днів у нього були симптоми середньої тяжкості: температура, кашель і головний біль. У серпні, після повернення з Іспанії, в аеропорту йому зробили ПЛР-тест, результат виявився позитивним. Аналіз послідовності РНК вказує на те, що це не той перший вірус, який спав і прокинувся через чотири з половиною місяці, а новий — з мутаціями.

Чи означає це, що ми будемо хворіти вдруге, утретє і вмільйонне та епідемія ніколи не закінчиться?

Поки ні. Ми не знаємо на сьогодні майже нічого про клінічні прояви після другого зараження. Виявлення РНК без жодних симптомів не дорівнює тому, що «людина захворіла вдруге».

Чи означає це, що антитіла від першого зараження не захищають від повторної інфекції? Нейтралізувальний ефект антитіл не досліджували. Окрім того, немає інформації про наявність антитіл після першого зараження, досить невелика їх кількість після другого зараження.

Чи здивовані ми тим, що вірус мутував? Ні, віруси безперервно мутують, це їхній спосіб життя. Мутація — еволюція вірусу, яка здебільшого відображає його адаптацію до нового хазяїна. Отже, це цілком нормальний процес і точно не привід для паніки.

Описані в статті мутації вже всім відомі, зокрема й розробникам вакцин. Головна з них — D614G — найбільш вивчена мутація. Завдяки цій мутації, судячи з усього, вірус збільшив можливість інфікування, але вона не впливає на результат захворювання.

Нині виникають спекуляції про те, що, мовляв, таким чином вірус реагує на маски та соціальне дистанціювання, що теж дає привід для гучних заголовків та глузувань антимасочників. А по суті, це лишень адаптація вірусу до господаря, цілком очікувана й зрозуміла.

Впадає в око, що стаття про гонконзький випадок була ухвалена вже 25 серпня. Для рецензії журналу Clinical Infectious Diseases знадобилося всього два дні, тоді як зазвичай період затвердження статті, вибору рецензентів, самого огляду й виправлення недоліків у цьому журналі триває протягом кількох місяців (навіть для статей про COVID-19). Очевидно, що мисливцями за сенсаціями та рейтингом в період епідемії стають навіть наукові журнали.

А 27 серпня Університет Невади видав пресреліз про те, що його дослідники виявили ще один випадок повторного зараження. У цьому разі воно призвело до серйозніших симптомів: 25-річному пацієнтові після повторного зараження потрібен був додатковий кисень. Випадок стався ще в червні, але опублікували його відразу вслід за гонконзькою «сенсацією».

Ще одне важливе дослідження, опубліковане минулого тижня, розповідає про два випадки повторної інфекції у безсимптомних носіїв. Два медпрацівники з Індії отримали позитивний результат на ПЛР-аналіз спочатку в травні, а потім у серпні/вересні. Секвенування (аналіз послідовності РНК) показало, що джерелом зараження стали різні варіанти SARS-CoV-2.

Які ми можемо зробити висновки на сьогодні? У питанні повторного зараження все ще більше запитань, ніж відповідей. Але це не привід для паніки, так само як і не привід для послаблення заходів соціального дистанціювання. Повторні випадки зараження — це здебільшого очікувана річ, з огляду на саму природу коронавірусів.

Навіть висока концентрація антитіл не є проблемою для коронавірусів, оскільки іноді вони можуть використовувати антитіла для повторного зараження.

Головний науковий висновок зараз полягає в тому, що Т-клітинна відповідь є дуже важливою для забезпечення імунної пам'яті та тривалого захисту. Необхідно розуміти, що в нас залишається ще багато прогалин в знаннях, але деякі дані вже дозволяють ставити під сумнів ефективність вакцинації й користь досягнення колективного імунітету.

Вчені працюють без спочину, аби розібратися в механізмах імунної відповіді проти коронавірусу. А тому наше спільне завдання — дати їм трохи часу і за можливості дотримуватися дистанціювання. Головне, щоб самі дослідники прагнули пізнати природу вірусу, а не стати «найпершими» в черговий коронавірусній сенсації.

Авторка: Асель Мусабекова, PhD, молекулярна біологиня, вірусологиня, популяризаторка науки