«Крики такі, ніби розривають на шматки живцем». Через що проходили і проходять працівники ЗАЕС

«Думай, чим ти можеш бути корисним, щоб залишатися живим», —так, за словами одного з працівників Запорізької атомної електростанції, йому говорили російські кати під час допитів. Від численних побиттів, удушень та ударів електричним струмом чоловік кілька разів непритомнів.

Схожих свідчень, які нині документують, — десятки. Найбільша в Європі АЕС, яка вже півтора року в окупації, фактично перетворилась на ядерну в’язницю й катівню — ідеться в останньому звіті правозахисної організації Truth Hounds, яка документує воєнні злочини російської армії в Україні. За даними дослідження, співучасниками тортур були й представники російська державна корпорація з атомної енергії«росатому», який контролює окуповану ЗАЕС із березня 2022 року.

Про що розповідають свідки, чи погіршується нині безпекова ситуація на ЗАЕС і чи є перспектива ухвалення санкцій проти російського атомного гіганта — у матеріалі hromadske.

«Вивезли в ліс і наказали копати собі могилу»: розповіді свідків

Українські документатори Truth Hounds за пів року опитали 14 свідків, які пройшли через тортури, а потім вибралися з окупації.

«Ми встановили, що ці люди стикалися з великою кількістю злочинів. Кожен по-своєму, але мали справу з різними тактиками, які використовували російські сили безпеки — для того, щоб здолати опір або створити умови, за яких певний працівник уже не зможе відмовлятися від співпраці з “росатомом”», — розповів hromadske юридичний директор Truth Hounds, викладач НаУКМА, член правління Центру громадянських свобод Дмитро Коваль.

За словами опитаних, окупанти облаштували в Енергодарі цілу мережу катівень. До працівників ЗАЕС застосовували:

• жорстокі побиття;
• удушення;
• удари електричним струмом від військового польового телефону ТА-57 «тапік» та Прилад для вимірювання великих електричних опорівмегомметра;
• імітацію розстрілу;
• примус копати власні могили;
• погрози зґвалтуванням щодо них та їхніх рідних.

49-річного підрядника Запорізької АЕС Володимира Жайворонка утримували в полоні 53 дні. Він розповів, що його неодноразово били прикладами автоматів. А під час допиту вирвали ніготь.

Інший потерпілий, працівник відділу фізичного захисту ЗАЕС, який з міркувань безпеки залишився анонімним, розповів, що співробітники «почали зникати» одразу після того, як російські війська взяли станцію під контроль.

Коли чоловік відмовився підписувати щось на кшталт «зізнання», яке вимагали співробітники ФСБ, його вивезли в ліс, жорстоко побили й наказали копати собі могилу. Окупанти стріляли біля голови, погрожували прострелити коліно та засунули голову в поліетиленовий пакет із дизельним пальним. Підписати контракт із «росатомом» потерпілий так і не погодився. Зрештою, чоловіку з окупованого Енергодара вдалося втекти.

Іншого співробітника, який відповідав за ядерну безпеку ЗАЕС, катували кілька днів до непритомності. За його словами, він пережив жорстокі побиття, удушення й удари струмом. Також він чув, як один (імовірно) співробітник ФСБ казав іншому: «Дивись, не вбий його». Під час катувань питали й про схованки зі зброєю та проукраїнських співробітників. Усіх, кого підозрювали у найменшій причетності до українських Сил безпеки й оборони, катували найбільше.

Десятки людей окупанти утримували в переповнених маленьких камерах, розрахованих на двох-чотирьох осіб, часто без доступу до їжі, води та санітарних умов.

Ще один потерпілий, який перебував у такій камері, бачив, як людей виводили для катувань і повертали ледь живими. Одного разу крики з сусідньої камери були такі гучні, ніби катовану людину «розривають на шматки живцем». А побої були настільки жорстокими, що один із кийків, якими регулярно били в’язнів, просто зламався.

Участь «росатому»

Однією з цілей дослідження правозахисної організації було продемонструвати, що «росатом», якого не зачепили західні санкції, насправді є співучасником воєнних злочинів.

«Коли була інформація про зникнення, катування чи навіть убивство — йшлося переважно про ФСБ. Але ми демонструємо, що власне “росатом” теж є співучасником цих злочинів і має відповідати за них. Ми задокументували приклади, коли працівників забирали до катівень просто з кабінетів представників “росатому” на ЗАЕС. І очевидно, що вони не могли не знати про випадки катувань», — каже Дмитро Коваль.

За словами юриста, представники «росатому» здебільшого не тільки не реагували на тортури українських працівників, а й часто навіть сприяли тому, щоб ці катування відбулися. А після них ще й телефонували, аби переконати у співпраці.

Як розповіли очевидці, хоча співробітники «росатому» й не беруть безпосередньої участі в катуваннях, але про них повністю обізнані. Без їхнього відома тортури «були б неможливі».

Закатованих до смерті може бути більше: ситуація в Енергодарі

Міський голова Енергодара Дмитро Орлов каже, що за півтора року окупації через катівні пройшли уже приблизно тисяча співробітників ЗАЕС. І щонайменше один чоловік — Андрій Гончарук, який працював водолазом на станції — закатований до смерті.

«Когось вони звільняють, когось тримають досить довго, кілька місяців, і ситуація з цим жахлива. За непідтвердженими даними, загиблих уже понад десять. Є люди, про яких досить довго немає жодних звісток», — каже hromadske Дмитро Орлов.

Жодної інформації немає зокрема про двох співробітників — інженера з охорони праці цеху теплової автоматики та вимірювань Сергія Потинга та начальника зміни турбінного відділення експлуатаційного підрозділу Сергія Спартесного. Їх утримують у відділку окупаційної «поліції» вже кілька місяців.

«До них не пускають ні знайомих, ні родичів», — додає міський голова.

За його інформацією, нині у катівнях, які окупанти облаштували по місту і на прилеглих територіях у промзоні, перебувають близько сотні людей. З них кілька десятків — працівники ЗАЕС.

В Енергодарі, за словами Дмитра Орлова, залишилося приблизно 20% населення. Ситуація в місті загалом і на ЗАЕС зокрема — напружена.

«Там більше окупантів, аніж працівників станції. До окупації на ЗАЕС працювало до 11 тисяч людей, зараз залишається приблизно дві тисячі. Окупанти відчувають кадровий голод, уже навіть збирають працівників за оголошеннями», — додає Орлов.

Безпекова ситуація погіршується

Окупаційні війська тримають Запорізьку АЕС під контролем виключно для шантажу, тому що виробляти електроенергію вона не може. Про це hromadske розповів представник колишнього керівництва ЗАЕС, який сам був очевидцем дій російських військових після окупації. А втім, із міркувань безпеки він побажав залишитись анонімним.

«Безпекова ситуація дедалі погіршується. Про це треба говорити. Рівень води у ставку-охолоджувачі падає з кожною добою. Окрім того, відбувається деградація обладнання. Без ремонту воно може залишатися протягом року, але в будь-якому разі потребує діагностики. Зараз стан обладнання невідомий. Та якщо його не ремонтувати, це може в будь-який момент проявитися, і техніка вийде з ладу», — каже чоловік.

За його словами, станом на тепер з окупації вдалося виїхати понад 3,5 тисячі атомників. Водночас на майданчик ЗАЕС продовжують виходити приблизно 800 співробітників, які відмовились підписувати контракти з «росатомом». І близько двох тисяч тих, хто перебуває в місті «у режимі очікування». Водночас 2600 працівників (з власної волі чи ні) перейшли на бік окупантів.

Чи чекати санкцій

Правозахисники сподіваються, що їхній звіт щодо катувань працівників ЗАЕС сприятиме ухваленню санкцій проти «росатому»; що згодом компанія виплатить компенсації всім жертвам, а причетні без винятку понесуть особисту кримінальну відповідальність. Але робота лише починається.

«У нас досить великі плани з адвокації, пов’язаної з санкціями проти “росатому”. Ми продовжимо спілкуватися з міжнародними організаціями, передусім ООН та її структурами, а також з МАГАТЕ, щоб донести до них цю інформацію. Є також перспективи для можливих судових процесів проти “росатому” за кордоном. Адже деякі працівники, що пройшли через тортури, продовжують перебувати на території інших країн», — каже юридичний директор Truth Hounds Дмитро Коваль.

А втім, добитися системних санкцій проти російського атомного гіганта — завдання не з легких. Зараз ідеться про поступові кроки в цьому напрямку.