Криза та протести у «близькосхідній Швейцарії»: як Ліван оговтується після вибуху
Третій тиждень Ліван оговтується від вибуху у бейрутському порту, який забрав життя понад 200 людей, скалічив та позбавив домівок десятки тисяч. Терпець ліванців остаточно увірвався — вони вийшли на протести. Останньою краплею стала чергова безвідповідальність чиновників, яких не дуже турбували майже три тисячі тонн нітрату амонію, які шість років лежали в одному з ангарів порту.
Але не лише: масові протести спалахнули на тлі багаторічної економічної кризи (на додачу Лівану тепер ще й треба покривати багатомільярдні збитки від вибуху), пікових показників інфікування коронавірусом, панування іранської радикальної партії «Хезболла», яка фактично контролює кожне політичне рішення і кожен аспект життя Лівану. 10 серпня уряд країни пішов у відставку в повному складі. Чи є вихід із криз — політичної й економічної, у яких застрягла країна?
Криза поглиблюється
«Ми зіткнулися із землетрусом, що уразив усю нашу країну — з усіма можливими гуманітарними, соціальними, економічними та національними наслідками. Наша найперша задача — їхнє усунення, паралельно з оперативним розслідуванням. [...] Тепер ми стаємо пліч-о-пліч з людьми, аби вести з ними разом боротьбу за зміни», — заявив прем’єр-міністр Лівану Хассан Діаб, він звинуватив в усьому «хронічну корупцію», якою насичене політичне життя країни, та оголосив про відставку свого уряду.
Це сталося на тлі масових протестів, які охопили Ліван за кілька днів після вибуху в порту. Масові акції спалахують там уже вдруге за останній рік та вдруге спричиняють відставку уряду.
Вибух у порту став тригером до боротьби за зміни. Але насправді усе почалося раніше. За останні кілька років країна прийняла 1,5 млн біженців з охопленої війною Сирії, пережила кризу з електрикою через занедбану енергетичну інфраструктуру, разючу девальвацію національної валюти. Середній клас різко скорочується, а рівень бідності із 45% у 2019-му може вирости до рекордних 75% до кінця цього року, свідчать прогнози Світового Банку.
Країна має серйозні системні проблеми у галузі охорони здоров’я, у якої тепер новий виклик — рекордні показники інфікованих коронавірусом щодня і брак лікарень для їхнього розміщення. Тепер на додачу — збитки від вибуху, які влада оцінила у 3-5 млрд доларів, покрити які своїми силами для Лівану неможливо.
Усі перераховані вище проблеми єднає одне джерело — корумпована політична еліта, яка роками створювала видимість реформ, але насправді діяла виключно у власних інтересах. Так було, звісно, не завжди: до громадянської війни у 1975-1990-х Ліван був досить успішною країною, фінансовим центром арабського світу (хоча в країні насправді є представники понад 15 конфесій), який називали «близькосхідною Швейцарією».
Але потім щось пішло не так: навіть традиційна мультикультурність та мультиконфесійність Лівану, яку примирили постійним представництвом у парламенті країни депутатів від різних конфесій, тепер обернулась не на його користь. У 1943-му, коли Ліван став незалежним від Франції, лідери країни оголосили про неписаний принцип: відповідно до нього президентом країни повинен бути християнин-мароніт, прем'єр-міністром — мусульманин-суніт, а спікером парламенту — мусульманин-шиїт. Це працювало, коли представників різних конфесій було порівну, але тепер, коли демографія Лівану сильно змінилася, чи має це працювати? Ліванці, які виходять на антиурядові протести вважають, що вже ні.
«Проблема Лівану у тому, що у нас є Конституція, але вона не виконується. Згідно з основним законом парламент має бути незалежним від конфесій, а держава — прогресивною. Ця конституція не виконувалася, відколи Сирія узяла над Ліваном контроль після втручання у 1992-му році. Нині ж у нас парламент поділений відповідно до конфесій — приблизно 50/50% християн і мусульман, плюс ще фіксований відсоток маронітам, православним, католикам, сунітам, шиїтам, друзам — у нас усього 17 конфесій в країні. А тепер ми маємо іншу, іранську диктатуру, яка через "Хезболлу" має владу в Лівані», — пояснює у коментарі hromadske Тоні Хабіб, виконавчий директор ліванського центру досліджень LCRS — POLITICA.
Усе в руках «Хезболли»
Система конфесійного розподілу певним чином вигідна «Хезболлі» — шиїтській воєнізованій організації, підтримуваній Іраном та Сирією. У США та ЄС вона визнана терористичним угрупованням і, що важливо, — має військову потужність значно соліднішу, ніж у ліванської армії.
«Хезболла» як політична партія представлена у ліванському парламенті і навіть має у ньому більшість. Подальший розвиток сценарію у Лівані відомий — президент має оголосити дату перемовин про формування нового уряду. Але ніхто не гарантує, що коли той прийде до влади, зможе впоратися з цілим шаром проблем, головна з них — це якраз тиск «Хезболли».
«Останній уряд був сформований після вибуху демонстрацій у Лівані та відставки прем'єра Саада Харірі. Він прийшов до влади, позиціонуючи себе як уряд технократів. Але насправді він був на 100% під владою "Хезболли". Рішення кожного з міністрів не було незалежним. Якщо він не отримував "зеленого світла" від "Хезболли", то не міг працювати. Це поширювалося і на прем'єра, тому коли він подав у відставку, пояснив: я не зміг нічого зробити, тому що мені не дали. Хто? Зрозуміло, “Хезболла”, яка контролює і уряд, і президента, і має більшість в парламенті», — каже Хабіб.
У світі багато говорили про причетність «Хезболли» до трагедії 15-річної давнини — вбивства експрем’єра Лівану Рафіка Харірі та ще понад 20 людей разом з ним взимку 2005-го. Тоді поруч із кортежем прем’єра, вибухнуло інше авто — бомбу привели в дію за допомогою мобільного телефону, який належав одному з підозрюваних. Суд визначив, що він пов’язаний з «Хезболлою» і його, як і ще трьох підозрюваних, судили заочно. Але 18 серпня 2020-го спеціальний трибунал у Гаазі оголосив, що слідство не знайшло доказів причетності лідерів «Хезболли» та Сирії до вбивства Харірі. Після смерті глави уряду в Лівані почалися наймасштабніші на той час протести, які закінчили сирійське панування в країні.
Але з рішенням суду погоджуються не всі: Марван Хамаде, який дивом вижив під час вибуху прем’єрського кортежу, на камеру агентства Associated Press зазначив: «Має бути чіткий меседж для всіх: що ця організація і в Лівані, і будь-де на Близькому Сході використовує політичні вбивства, щоби брати цілі країни під свій контроль».
Тепер же у вибуху в Лівані 4 серпня знову побачили вірогідний слід «Хезболли»: ймовірно, організація хотіла відвернути увагу від суду у справі Харірі. Суд був призначений на 7 серпня, однак його перенесли «з поваги до незліченних жертв руйнівного вибуху» в Бейруті. Після таких звинувачень лідер «Хезболли» шейх Хасан Насралла, заявив, що організація не зберігала в ангарах бейрутського порту боєприпаси — спершу одна з версій свідчила про те, що займання сталося саме так. Розслідування вибуху триває.
Хисткі компроміси
«Я думаю, що вихід із кризи існує. Першим кроком має бути усунення президента (Мішеля Ауна, — ред.), бо президент, який не має права ухвалювати рішення на благо народу і своєї країни, не має права далі існувати. Другий крок — сформувати незалежний уряд, який буде мати ясну програму — економічну і політичну. Треба підготувати новий виборчий закон, на основі якого мають відбутися парламентські вибори. Економічна криза в Лівані не лише від неправильних економічних рішень. Її основа -— політична криза, недовіра до уряду Лівану, системи, яка не дає країні існувати», — вважає Хабіб.
Поки що міністри, які фактично пішли у відставку, не залишили робочих місць і працюють як виконувачі обов’язків — до нових виборів. Люди виходять на вулиці із гаслом Арабської революції «Народ хоче повалити режим», однак усе ще є великий ризик, що новий уряд, який прийде на зміну уряду Діаба, буде лише зміною облич, якої недостатньо для того, щоби розв’язати давні системні проблеми, накопичені у Лівані роками. На цьому тепер акцентують і міжнародні партнери, які готові надавати країні допомогу — без неї Ліван сам не в змозі подолати наслідки вибуху. США та Франція, наприклад, вже оголосили, що готові зробити це лише після проведення в країні основних реформ.
«У чомусь ця трагічна подія була лише симптомом набагато глибших проблем у Лівані, хвороб, які надто довго тривали, і за які майже кожна влада несе свою відповідальність. Я говорю про десятиліття недбалого управління, корупції та неодноразові невдачі ліванських лідерів у здійсненні змістовних, стійких реформ», — заявив заступник Держсекретаря США Девід Гейл під час свого візиту до Лівану після вибуху.
Фінансова допомога міжнародних організацій (якої все одно не вистачає) і готовність багатьох країн надати її теж (про це заявила і Україна) йде цілеспрямовано потерпілим, а не уряду, який потім її розподіляє на власний розсуд, пояснює Тоні Хабіб. Він зазначає, що у Бейруті протести поки що стихли, бо вся увага мешканців столиці зараз — насамперед на відбудові своїх домівок.