Як живе і кого підтримує кримськотатарська діаспора в Туреччині

«Столицею» кримськотатарської діаспори в Туреччині вважається місто Ескішехір, розташоване в 4 годинах їзди від Стамбула. Майже чверть населення міста — кримські татари.

Точних даних про їхню кількість в країні ніхто з діаспори не може назвати. Говорять про щонайменше 2 млн людей — це ті, хто намагається все ще зберегти свої зв'язки і традиції. Якщо додати до них ще кримських татар у змішаних шлюбах — то це близько 15 млн людей.

Тутешні кримські татари — це переважно сім'ї, які покинули Крим понад століття тому. Багато хто, перш ніж опинитися в Туреччині, жили в Румунії, де досі є велика кримськотатрська спільнота.

Діаспоряни стверджують, що напливу біженців із Криму до Туреччини немає. Як і раніше, приїжджають вчитися, або на лікування.

З початку анексії Криму Росією, кримськотатарська діаспора в Туреччині активно допомагає своїм в Україні. Тут збирають гроші для сімей політв'язнів, гуманітарну допомогу, проводять мітинги під посольством Росії, поширюють інформацію про репресії в Криму. Цим займаються переважно люди, об’єднані в дернеки — Товариства культури і взаємодопомоги кримських татар. Всього в Туреччині їх близько півсотні.

СТАМБУЛЬСЬКИЙ ДЕРНЕК

Банер з портретом Ервіна Ібрагімова, викраденого в травні минулого року в Криму, висить на будівлі кримськотатарської громадської організації в старому районі Стамбула Фатіх. Стамбульський «дернек» був створений у 1952-му році одним із перших, щоб, як і зараз, допомагати своєму народу.

Всередині приміщення нагадує музей — всюди фотографії з життя кримських татар, портрети лідерів народу, зокрема й Мустафи Джемілєва. Нинішнього лідера кримських татар в Туреччині поважають, і не тільки серед діаспори. Тут його сприймають не просто як національного активіста, а як борця за права людини.

Голова спільноти Джелял Ічтен розповідає, що спочатку тут просто відбувалися молебні за померлими під час депортації, а потім, коли кримські татари вже поверталися до Криму, почали збирати для них гуманітарну допомогу — їжу та одяг.

Ще 30 років тому в країні було понад 400 кримськотатарських сіл, де культивували національні традиції — деякі зникли в Криму, але збереглися тут. Після процесу урбанізації, коли молодь захотіла селитися в містах, культура почала розчинятися.

Державних кримськотатарських шкіл в Туреччині немає, а мовна політика Кемала Ататюрка була спрямована на змушування етнічних меншин спілкуватися тільки турецькою. Відтоді кримськотатарська завжди була мовою, якою розмовляли в родині. Зараз, переважно в діаспорі, зберігся тільки один з діалектів.

У дернеках намагаються вирішити цю проблему — пропонують мовні курси, вчать традиційних танців, музики, влаштовують культурні фестивалі, лекції з історії народу, готують спільно національні страви.

У кабінеті Джелял-бея стоять кілька баночок з землею з Бахчисарая. А на столі, крім кримськотатарського та турецького, — український прапор. Голова «дернека» каже, що це символ добрих відносин з Україною. Крим однозначно повинен бути українським, вважає він, висловлюючи офіційну позицію діаспори.

«Я не люблю росіян, — каже Джелял-бей, — Наші перші вороги — це росіяни і комуністи. Я з дитинства виріс з цими думками. Зараз мені 61 рік, я не зможу думати інакше. Знову вони прийшли. Тільки ти повертаєшся з місць депортації, починаєш облаштовуватися, жити, як приходять росіяни, знову намагаються вирвати тобі коріння».

З дитинства Джелял-бей чув про сталінські репресії від своїх батьків. Сім'я покинула Крим понад століття тому — переїхала спочатку до Румунії, а потім вже в Туреччину.

Зараз сили діаспори спрямовані на те, щоб кримські татари все ж залишалися в Криму.

Голова кримськотатарської спільноти Джелял Ічтен Фото: сторінка İstanbul Kırım Derneği у facebook

ХТО ВОНИ — КРИМСЬКІ ТАТАРИ В ТУРЕЧЧИНІ?

Студенти. Аділ

Аділ вчиться в Туреччині вже чотири роки. Він отримав стипендію в приватному університеті Стамбула — вивчає політологію. Його сестра цьогоріч теж вступила до турецького вузу.

«Завжди було бажання поїхати, дізнатися щось нове, пожити», — каже Аділ, але додає, що після закінчення навчання обов'язково повернеться додому.

Дім зараз для нього — це Львів. Сім'я була вимушена тікати з Криму після анексії. У Сімферополі, де вони жили раніше, залишилася тільки 83-річна бабуся:

«Я нев'їзний до Криму. Це за громадську діяльність мого батька. У Криму в нього була своя організація — займався розвитком культури. Потім він брав активну участь у блокаді Криму. Пару разів дав інтерв'ю, після чого у бабусі почалися проблеми. Ми залишили квартиру, в якій був обшук, бабусю на допит викликали ФСБ і поліція. Зараз начебто заспокоїлися».

Економічні мігранти. Незнайомка

До Туреччини приїжджають і з економічних причин. Про таких мігрантів в асоціації згадують неохоче, ймовірно, щоб не заохочувати людей. Хоча в самому дернеку працює кілька жінок з Криму.

З однією з них ми коротко знайомимося в їдальні. Жінка середніх років відмовляється називати своє ім'я з міркувань безпеки, оскільки вся її сім'я мешкає в Сімферополі. Вона вже 2 з половиною роки приїжджає сюди кожну зиму. Переважно працює на кухні.

«Будівництво у мене в Криму, треба оплачувати моїм двом дітям навчання. Більше нікуди їхати на заробітки. Виїжджати ми не хочемо, — категорично каже вона. — Тата ось в Самарканді залишили. Потім приїхали в Крим, все покинули. Це вже остання зупинка».

Тут працювала і мама Ервіна Ібрагімова. Скільки таких людей в Туреччині, невідомо. Принаймні, в дернеках кажуть, що не ведуть статистики.

Власник чебуречної. Ердал

У Ердала Ташделена, власника невеликої чебуречної неподалік стамбульського дернеку в районі Фатіх, у Криму родичів не залишилося. Проте є велика румунська сім’я. Його батьки переїхали звідти в 1935-му році в Стамбул. Незважаючи на часті переїзди, кримськотатарську культуру і мову родина не втратила.

«Чебуреки нам з соскою давали, — сміється Ердал, розповідаючи про те, чому вирішив зайнятися саме таким бізнесом, — Протягом багатьох років тут було багато чебуречних, а ось останнім часом їх поменшало. Будь-яку іншу національну їжу зустрінете сотнями. Тому вирішив сфокусуватися на чебуреках і пропагувати кримськотатарську їжу тут».

На стіні його маленького кафе висять старовинні фотографії перших чебуречних у Стамбулі.

Про Крим Ердал дізнається з новин, а також від своїх сезонних працівників з Криму.

В районі є і парк Криму, і школа, названа ім'ям Ісмаїла Гаспринського, кримськотатарського просвітителя і політика. Але кримських татар тут живе вже значно менше, ніж раніше — вони переїжджають, щоб здавати своє житло. Цей район — один з туристичних центрів Стамбула.

Власник чебуречної у стамбульському районі Фатіх Ердал Ташделен (праворуч)

СТОСУНКИ З ОФІЦІЙНОЮ АНКАРОЮ

До кримських татар в Туреччині сьогодні ставляться як до братнього, тюркського народу. Основні політичні соратники — турецькі націоналісти. Кримські татари є і серед політиків національного і місцевого значення. Є і вчені, і знаменитості, бізнесмени.

Кримськотатарські дернеки мають такий же статус, як і у Червоного хреста, а уряд Туреччини виділяє їм фінансування з бюджету країни.

На початку 90-х Туреччина і Україна домовилися про культурну співпрацю. Тоді Туреччина викупила тисячу квартир для тих, хто повертався з місць депортації. Відтоді під егідою такої співпраці і відбувається допомога кримським татарам в Україні.

Через кримськотатарські дернеки фінансується Меджліс, Курултай, Всесвітній конгрес кримських татар.

Діаспора також надсилала свої гроші на розвиток кримськотатарських шкіл у Криму, охорону здоров'я, будівництво мечетей. Завдяки цій співпраці, кримськотатарські студенти отримують стипендії в турецьких вузах.

Фінансування надходить до дернека в Анкарі, який об'єднав більше половини кримськотатарських спільнот Туреччини. Є й непідзвітні столиці, незалежні. Наприклад, спільнота в Ялові.

Проблема статусу Криму і репресії об'єднали діаспору і змусили діяти спільно також у протистоянні російській пропаганді, яка шириться в Туреччині. Наприклад, щоб переконати людей у співпраці Туреччини з анексованим Кримом, Росія організувала туди поїздку «турецьких бізнесменів», а проросійські експерти переконували з екранів, що Росія і Туреччина важливі один для одного, як ніколи.

Ще одна хитрість — створення псевдо кримськотатарських організацій.

Одна з них — «Федерація кримськотатарських дернеків в Туреччині». Вона існує тільки віртуально — не має офісу та підтримки серед спільноти. Коли її представники їздять в анексований Крим, російські ЗМІ показують це як співпрацю Туреччини і Криму. У відповідь на це турецькі кримськотатарські дернеки підписали спільну декларацію про визнання тільки тих кримськотатарських лідерів, які були обрані в демократичних умовах і до окупації. А також заявили, що тільки вони представляють офіційну точку зору кримськотатарської діаспори.

На зближення Туреччини і РФ в діаспорі дивляться як на вимушені заходи. Кажуть, що це відображення помилок США і Європи в стосунках з Туреччиною, яка страждає від дедалі частіших терактів, а також воює в Сирії і прийняла у себе найбільшу кількість сирійських біженців.

СТОСУНКИ З КРИМСЬКИМИ ТАТАРАМИ В УКРАЇНІ

Яловський дернек спільно з Турецьким агентством з міжнародного співробітництва та розвитку реалізовував в Білогірську (Крим) проект з утилізації сміття. У самій Ялові проходить міжнародний фестиваль тюркських народів.

Хоча дернек активно допомагає кримським татарам в Україні, його голова Еюп Іштебен каже, що його не удостоюють належної уваги лідери кримських татар — Рефат Чубаров і Мустафа Джемілєв.

«Є такі дернеки, в яких жодного разу не була їхня нога. Люди тут цінують, щоб ними цікавилися. А цього не відбувалося раніше і зараз. Це неправильно сидіти в Україні і просити — дайте нам грошей, надішліть нам допомогу. Якщо людина хоче якусь підтримку мати від народу, він повинен прийти до цього народу», — вважає заступник голови дернека в Ялові.

«На всій політичній українській арені є тільки Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. Нам потрібно більше людей», — вважає 27-річний Бурак Атмака, член координаційного комітету Курултаю кримськотатарської молоді.

Йому не зрозуміло, чому через три роки після анексії, в Україні так і не виникло серйозних молодіжних кримськотатарських організацій.

«З початку окупації минуло вже 3 роки! Мені здається, вони не розуміють важливість цього», — каже Бурак. На його думку, кримським татарам потрібно не про фольклор думати, а ростити своїх фахівців — у міжнародних відносинах, історії, політиці. Створювати міжнародні проекти. Сам він відправився на навчання до Польщі, де також буде налагоджувати співпрацю з місцевою кримськотатарською спільнотою.

Після анексії лідери діаспори регулярно відвідують Україну. Кажуть, хочуть бути в курсі подій, щоб допомагати ефективніше. Однак, від них можна почути про нерозуміння з кримськими татарами, які живуть в Україні, про різницю менталітетів. За часів Радянського Союзу діаспора в Туреччині опинилася по інший бік залізної завіси. Це відіграло свою роль.

«Люди, які живуть на пострадянському просторі, мають інше мислення. Ми живемо в Туреччині, ми націоналісти. Тюркістські ідеї дуже важливі тут, і ми перенесли їх до кримськотатарської ідеології. Ми дуже патріотичні щодо нашої Танга (герба — ред.), прапора або гімну! Але іноді ми не думаємо однаково. Вони повинні розуміти діаспору», — каже Бурак.

Громадська організація діаспори в Анкарі офіційно називається «Асоціація культури та солідарності кримських турків». Багато місцевих кримських татар пантюркісти. Але з анексією Криму з'явилася тенденція все ж говорити про себе, як про кримських татар.

«Багато тут відчувають зв'язок з Кримом, але це не означає, що вони хочуть повернутися», — вважає Мюкремін Шахін, член виконавчого комітету Платформи кримськотатарських організацій Туреччини. Ми говоримо з ним та іншими лідерами діаспори в офісі головного дернека в Анкарі.

«Для тих, хто покинув Крим кілька поколінь тому, вже занадто велика різниця в економічному розвитку країн, а також мовний бар'єр і пострадянський менталітет», — додає він.

СТОСУНКИ З ОФІЦІЙНИМ КИЄВОМ

Незважаючи на готовність допомагати, діаспора хоче від українського уряду якихось гарантій. Тут нагадують, що кримські татари в Україні такі ж громадяни, тому українська держава має про них піклуватися.

Досвід минулої взаємодії також показав, що в Україні політики уникали говорити про проблеми кримських татар. Однією з головних помилок українського уряду в діаспорі  вважають відсутність рішення щодо закону про корінні народи.

«У ті роки, коли тільки створювався український парламент, якщо б тоді вони ухвалили закон про корінні народи, то окупація Криму не відбулась би, або не відбулася настільки просто. Кримські татари змогли б відстояти своє право на Крим», — вважає голова стамбульского дернеку Джелял Ічтен.

«Нинішній український уряд не виконує повністю свої обов'язки, але не тільки стосовно кримськотатарського питання, а в цілому. Та якщо порівняти його з минулим урядом, то зараз краще», — каже Мюкремін Шахін з Анкари.

Головне питання, яке виникає в діаспорі, — чи є в України подальший план дій щодо Криму, і яке місце в ньому займають кримські татари. Важливим доказом лояльності України буде рішення уряду про встановлення Кримськотатарської автономії в Криму — пояснюють нам.

«Це дуже важливий стратегічний крок, щоб зробити Крим знову українським, в довгій перспективі. І це рішення зробить кримських татар по всьому світу союзником України», — вважає Мюкремін-бей. Він упевнений, що це рішення дасть додатковий козир Україні в міжнародних дипломатичних відносинах.