Спеціальний представник США з питань України — хто він?

Колишнього представника Сполучених Штатів при НАТО  Курта Волкера призначили посланником США щодо врегулювання російсько-українського конфлікту.

Практика мати спецпредставників у різних країнах звична для американців, але у випадку України така посада створена вперше.

Колишня помічниця Держсекретаря США Вікторія Нуланд, яка на останньому етапі своєї роботи також вела перемовини з російським політиком Владиславом Сурковим, що в Росії займається Україною і Донбасом, представляла Держдепартамент США і відповідала за цілий регіон – Європу й Євразію. ЇЇ місце поки що залишається вакантним.

Волкер буде опікуватися саме російсько-українським конфліктом, зокрема Донбасом, та доповідатиме голові Держдепу.

Про спецпосланника Держесекретар США Тіллерсон повідомив за кілька годин до зустрічі між президентами США і Росії – Трампом та Путіним – напередодні свого візиту в Україну, до якого також приєднався Волкер і залишиться на декілька днів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Один стиль, різні інтереси: як тлумачити зустріч Трампа і Путіна?

Попри те, що в деяких американських виданнях звучить коментар, ніби Путін ініціював появу такої людини, Громадське знало про намір США обрати уповноваженого півтора місяці тому, зокрема як і додаткову гарантію від Вашингтона, що домовленості щодо Донбасу є серйозними. Москва ж радше не заперечувала, аніж ініціювала.«Завдяки багатому досвіду Курт має унікальну спроможність спрямувати цей конфлікт до вирішення, — зазначив Тіллерсон у заяві, — Сполучені штати цілковито віддані цілям Мінських угод і, я маю впевненість, що Курт продовжить наші зусилля, щоби таки досягнути миру в Україні».

Вже після зустрічі Трампа та Путіна російський міністр закордонних справ Лавров сказав, що «президенти домовилися про паралельний канал комунікації щодо впровадження Мінських угод».

Загалом йдеться не про долучення до сформованого Мінського формату, а існування постійно залученої в процес людини з боку США, яка комунікує між Києвом, Москвою, європейцями, а також можливими учасниками процесу.

Курта Волкера добре знають у так званій «трансатлантичній спільноті». Йдеться про дипломатів, аналітиків, політиків, які займаються НАТО, ЄС, питаннями безпеки у Центральній і Східній Європі, в той чи інший час обіймали державні посади і сьогодні мають хороші зв’язки з американським істеблішментом.

Попри приналежність до різних установ, більшість це коло вважають «яструбиним»: в ньому переважно — ідеологи посилення НАТО і палкі критики Росії.

Громадське  поспілкувалося з 6 такими експертами, які особисто знайомі з новим спецпосланником з питань України. Усі вони одностайні у своєму схваленні, назвавши його представником «республіканського мейнстриму». Ось, що нам сказали деякі з них.

 Джеймс Дентон, співдиректор «Transatlantic Renewal Project», «Інституту світових відносин» у Вашингтоні, колишній очільник «Freedom House»

«Посол Волкер – чудовий вибір, адже знається на питанні, його поважає і йому довіряє і президент, і Держсекретар США, і відповідні представники Республіканської та Демократичної партій у Конгресі.

Він має просто надзвичайно хороші зв’язки і його шанують в багатьох країнах НАТО. Та найважливіше, він має реалістичні погляди на Кремль та його мотиви і політику.

Я не знаю, якими будуть перші кроки, щойно Волкер почне переговори. Ситуація, безумовно, складна і небезпечна. Та я певен, що він керується інтересами США. Щодо його ставлення до Росії й України – йому говорити за себе. Він є моїм добрим другом і колегою, тож я засвідчу: він має спритну думку, дуже сфокусований і принциповий, у нього немає ані ілюзій щодо Кремля, ані щодо політичних викликів чи проблем з корупцією, які стоять перед Києвом.

Курт працюватиме з відповідними партнерами у Вашингтоні, Києві, ЄС та Кремлі, щоб таки щось вирішити для майбутнього України. Вибір Тіллерсона мудрий. Я не знаю деталей відносин  Волкера з Держсекретарем, але певен, що Держсекретар не робить призначення, доки не має стовідсоткової впевненості в людині».

Енн Епплбаум, колумністка «The Washington Post», нині ключовий коментатор видання щодо відносин Вашингтона з Москвою та Києвом

«Його поважають і знають. Курт Волкер вірний Республіканській партії, засуджує вторгнення Росії в Україну. Тож для України це добре. Він — людина, що вважає неприпустимим порушення європейських кордонів і буде зацікавлений у захисті суверенітету України.

Особливість у тому, що в оточенні Трампа з’явилася людина з позицією відмінною від президента. Як би там не було, досі Трамп не говорив нічого критичного про Путіна. Навіть у своїй промові у Варшаві за день до зустрічі «Великої Двадцятки» він обмовився, що Росія дестабілізує Україну. «Дестабілізує» – слабке слово, аби описати вторгнення Росії в Україну.

Не можу сказати, яке значення роботи Волкера в глобальній перспективі».

 Аліна Полякова, директорка досліджень Європи та Євразії в «Atlantic Council» – впливової аналітичній організації, яка сьогодні є найактивнішою у питаннях трансатлантичних відносин

«Волкер – ідеальний вибір для позиції спецпосланника. Він добре знає регіон і має тверезий погляд щодо російських намірів продовжувати дестабілізацію в Україні.

Як колишній посол НАТО він розуміє важливість Альянсу для того, щоб гарантувати безпеку в Східній Європі та тримати двері відкритим для країн, які прагнуть приєднатися до нього.

У Держсекретаря Тіллерсона з’являється досвідчений перемовник і радник».

 Ханна Торбурн, експертка аналітичного центру «Hudson Institute», спеціалізується на Росії, Україні, Східній Європі та НАТО

«Курт – чудова людина і прекрасний вибір для цієї ролі. Однак досі не до кінця відомо скільки енергії готові докласти Сполучені Штати на вирішення цього конфлікту.

Досі не призначено заступника Держсекретаря з питань Європи і Євразії чи посла США до Росії, а Куртові точно доведеться з ними працювати. Загалом всі дуже добре ставляться до Волкера і, видається, від дуже підозріло ставиться, до дій Росії»

В 2008-му за президентства Джорджа Буша Волкер став послом США при НАТО. На фото — разом з чинним Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенберґом (ліворуч). Фото: NATO

Курт Волкер – кар’єрний дипломат починав аналітиком ЦРУ в 1986-му, невдовзі приєднався до Державного департаменту.

У 1997-му Волкер працював з відомим сенатором Джоном Маккейном, а за рік долучився до місії США при НАТО, де провів три роки.

Волкер був виконавчим директором Ради національної Безпеки США. У цій ролі готував два саміти НАТО – у 2002 у Празі, присвячений переговорам щодо приєднання до НАТО країн Східної Європи, та у Стамбулі 2004, який запам’ятався складними стосунками з Росією і був проігнорований Володимиром Путіним.

В 2008-му за президентства Джорджа Буша Волкер став послом США при НАТО, отримавши схвальні відгуки за свою діяльність.

Після цього, почав працювати в одній із лобістських кампаній та інвестиційному банку, а також в «Інституті Маккейна міжнародного лідерства» – консервативному аналітичному центрі. Там Волкер усіляко намагався привертати увагу до питань Східної Європи, тоді як Вашингтон переймався подіями в інших куточках світу.

Водночас звертають увагу, що під час виборчої кампанії у США 2016-го року Курт Волкер не підписав листа понад 90-та представників Республіканської партії, що займаються зовнішньою політикою, які закликали не підтримувати Дональда Трампа, який «не має досвіду в міжнародних відносинах».

Одразу декілька співрозмовників Громадського зазначили, що дипломат упродовж тривалого часу прагнув отримати роботу не в аналітичному центрі, а уряді, щоб «застосувати свій досвід на практиці».

Поки ж ми чекаємо заяв і дій Волкера на новій посаді, Громадське звернуло увагу на його публічні виступи упродовж минулого року, які дають розуміння, на які способи вирішення конфлікту той звертає увагу і як, вважає, треба США поводитися з Кремлем.

«На ситуацію в Україні зараз можна дивитися під різними кутами. Там величезна гуманітарна катастрофа – тисячі вбитих, вимушено переселених та поранених. Кількість постраждалих в конфлікті перевищує загиблих в боснійській Сребрениці.

Це мотивує нас бути рішучими та діяти. Однак, це не єдине питання, яке треба вирішити. Йдеться про безпеку в Європі і світі.  Ми домовлялися з Росією поважати територіальну цілісність та не застосовувати силу.

Мали Будапештський меморандум, за яким Україна відмовилася від ядерної зброї, отримавши гарантії безпеки від  Росії, США, Великої Британії та Франції. Але Росія захопила території сусідніх країн – Грузії та України.

Ми були свідками анексії Криму, проголошення незалежності Абхазії та Південної Осетії, бачили неоголошену окупацію Придністров’я в Молдові. Мене більше турбує недостатня реакція з нашого боку.

Додам, що ми віримо в свободу, демократію, ринкову економіку, верховенство права, права людини. Держави, де поділяють ці цінності, живуть краще. Але є країни, серед яких і Україна, – і я дуже не люблю використовувати таке означення – що перебувають у «сірій зоні» через те, що насправді не мають гарантій безпеки і самі дають раду. Ми маємо розуміти, що успіх таких країни робить безпечнішим світ».

З дискусії «Українська боротьба за свободу продовжується», Вашингтон 30 березня 2016 (організовано фундацією «США-Україна»)

«Я читав одного російського автора щодо стратегії гри в шахи. Йшлося про чотири ключові принципи: зайняти центр, контролювати його, просувати свої фігури і кидати виклик противнику. Думаю, що цього достатньо, щоб зрозуміти дії Путіна.

Та до цього додам наступне: ми маємо позбутися ефекту «дзеркала», думаючи, що Путін думає так само, як ми. Він існує в іншій системі координат. Йому байдуже, чи його населення економічно забезпечене.

Є суперечки, чи Путін чудовий чи жахливий стратег. А він просто займає позицію, щоб мати різні варіанти ходів. Починає пристосовуватися, коли є спротив, а у разі відсутності опору – гне свою лінію. Тактика вкрай проста: почати щось робити, а в разі невдачі брати паузу і пробувати щось інше.

Додам, що дискусії про «невійськове вирішення» безглузді. Триває військовий конфлікт, який матиме військове вирішення. Питання в тому, яким саме воно буде. Але невійськові питання також важливі.

Путін проявляє ініціативу, а ми реагуємо. Та для нього не буде проблемою, якщо він не досягне задуманого, бо успіхом для нього є сам процес дестабілізації. Всі ці речі, про які говорять – розвідка, інформаційна війна, пропаганда, «маленькі зелені чоловічки», енергетичні ресурси як зброя, державне управління економікою як інструмент – також мають значення. Тому наша політика має бути всеохопною».

З дискусії «Виклик Путіна: Україна та більше», Вашингтон, 14 вересня 2016 (організовано  фундацією «США-Україна»)

«Я не можу перерахувати, у скількох дискусіях щодо України я взяв участь за останні роки, але нічого не змінюється. Як на мене, це тому що немає політичної волі, аби вирішити питання.

Україна не має більше підтримки через наше ставлення до Росії. Чи це розрахунок, чи страх, чи відчуття, що чим більше ми робимо, тим більше ризикуємо опинитись у конфронтації з Росією. А Росія собі продовжу, знаючи, що ніхто не спробує її зупинити.

Я з повагою ставлюсь та в жодному разі не дискредитую наявні ініціативи міжнародної спільноти. Я вважаю, вони дуже правильні. Та стратегія щодо України ніколи не буде визначена, поки ми не вирішимо, що робити з Росією.

Гадаю для Путіна найважливіше збільшувати підтримку в себе на батьківщині, концентруючи владу в свої руках, але й граючись з тим, нібито Росія могутній гравець у світі, не думаю, що Путін зупиниться.

Тож нова адміністрація США має розробити рішучішу політику, яка б сприяла вирішенню конфліктів Росії з сусідніми країнами – з Україною, Грузією, Молдовою, Білоруссю; з НАТО, ЄС, на Балканах, в глобальних питаннях, в яких Росія теж прагне грати свою роль».

З дискусії «Переосмислення Стратегії США щодо Росії та України» 25 жовтня 2016 (організовано  фундацією «США-Україна»)

Підписуйтесь на наш канал в Telegram