Київський музичний авангард 60-х років: як витягти себе з «провінційного болота»

Як зрозуміти київський музичний авангард 1960-х

«Ці твори — шедевр українського мистецтва, високого, модерного мистецтва! Не в провінційному підході, а, власне, світового масштабу», — каже піаніст Євген Громов про музику авангардистів Київської школи.

Днями в столиці відбулася презентація збірки творів київських композиторів-шістдесятників — Грабовського, Годзяцького, Крутикова, Сильвестрова, Станковича тощо.

Проект ініціював український піаніст Євген Громов, який зіграв авангардні твори для запису. Для більшості композиторів антологія «Київський авангард 1960-70-хх років» стала дебютним записом, попри більш ніж 40-річний досвід.

Що таке київський музичний авангард

Терміном «авангард» називають музику, яка за характеристиками значно випереджає свій час. Саме такими й були твори групи «Київський авангард». Основними новаторськими елементами київських авангардистів є використання природних шумів, межування з сонористикою, техніка додекафонії. На їхню творчість значною мірою вплинули твори Шенберга, Веберна, Стравінського, Берга та Вареза.

Попри актуальність та новаторство, Лятошинського критикувала  радянська влада — більшість творів не вписувалися в межі соціалістичного реалізму

Авангардна течія сформувалася в українській музиці з появою Бориса Лятошинського — композитора, диригента й педагога. Його опера «Золотий обруч» (1929 року) стала ключовим моментом у народженні модерної української музики.

Попри актуальність та новаторство, Лятошинського критикувала  радянська влада — більшість творів не вписувалися в межі соціалістичного реалізму. Як наслідок, велика частина творчого доробку була недоступною для виконання музикантами, а широке коло слухачів ніколи її не чуло.

Однак, Лятошинському вдалося виховати наступників. Сильвестров, Годзяцький, Грабовський, Крутиков та інші учні композитора у 60-ті сформували київську школу авангардистів.

«Так звані «шістдесятники» — це представники одного покоління, молоді люди, які з одного боку відчували певну свободу від естетичного змісту навчальних програм, а з другого — ще не були залучені до системи державного апарату з обов'язковим ідеологічним пресингом», — розповідає про явище київського авангарду музичний критик Любов Морозова.

Відео: Євген Громов виконує твори композитора Валентина Сильвестрова. «Усна музика» (1998-99), уривок 2

Як це було?

Композитори збиралися на квартирі батьків Валентина Сильвестрова, вивчали музичні прийоми й західні партитури, слухали записи, таємно отримані з-за кордону.

Матеріали для експериментів авангардисти знаходили у вирізках з газет, на піратських платівках або отримували поштою від колег з-за кордону

Більшості композиторів на той час було близько двадцяти років —  студенти третіх-четвертих курсів консерваторії, поступово вони переходили від виконання студентських вправ до власних музичних експериментів.

«Це історія про те, як при належному завзятті і зусиллях можливо витягнути себе за волосся, як Мюнхгаузен, з будь-якого провінційного болота. Ці композитори, по суті ще дуже молоді люди, в умовах абсолютного інформаційного вакууму і неможливості почути нову музику бодай десь, без підручників усе ж таки спромоглися знайти інформацію, фактично по крупинках», — каже про феномен київської авангардної школи співзасновниця музичної агенції «Ухо» Олександра Андрусик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Як Марія Заньковецька вплинула на Мерилін Монро — інтерв'ю з режисером Сергієм Проскурнею

Навчальні матеріали для музичних експериментів київські авангардисти знаходили у вирізках з газет, на піратських платівках або отримували поштою від закордонних колег. Зокрема, записи авангардної музики західних композиторів учням Лятошинського вдалося отримати з гавайського «Радіо Гонолулу», які киянам надсилав страховий агент радіостанції.

Зліва направо: композитори Валентин Сильвестров, Святослав Крутиков та Віталій Годзяцький Фото: Павло Мазай

Творчість в умовах інформаційної блокади

Окрім браку необхідної для творчого розвитку інформації, композитори-авангардисти не мали надії на те, що їхню музику колись виконуватимуть. Експерименти Сильвестрова, Годзяцького, Крутикова критикувалися за підрив естетичних засад радянської музики.

У ті роки хто ми були? Ізгої. Пригадую, як нам казали — я эти диаграммы играть не буду!

Новаторські експерименти композиторів не стосувалися ідеології чи партійної доктрини, а пов'язувалися виключно з технічною стороною музики.

«У сусідній Польщі була «Варшавська осінь», композиторів мали можливість виїздити за кордон, брати замовлення. У нас нічого цього не було, про це годі було навіть мріяти.

У ті роки хто ми були? Вигнанці. Пригадую, як нам казали — я эти диаграммы играть не буду! Неодноразово я бачив, як слово «композитор» викликало якусь таку посмішку. І от у такому середовищі ми писали», – згадує композитор Леонід Грабовський.

Зліва направо: композитори Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, Святослав Крутиков та Віталій Годзяцький Фото: Дім МК

Чому варто знати і слухати український музичний авангард 60-х 

«Для нас нині актуально шістдесятництво — поки ми його не осягнемо, не зможемо рухатися далі. Щодо естетичної цінності — на Заході Сильвестров став відомим саме завдяки творам 60-х початку 70 років», — про «Київський авангард» розповідає музичний критик Любов Морозова.

«Ніяких сумнівів у тому, що Київський авангард — це найбільш значуще, що відбулося з українською музикою у ХХ столітті, немає», — запевняє Олександра Андрусик.

Нині прізвища Загоцев, Сильвестров, Грабовський, Крутиков, Годзяцький відомі аспірантам музичних вишів США, а їхня музика лунає на музичних фестивалях Європи.

В Україні ж більшість з них стали відомим широкому загалу зовсім нещодавно. Попри те, що творчість київських авангардистів можна поставити поряд із всесвітньо відомим Шнітке, Денісовим, Штокгаузеном та іншими.

/Аня Волкова