«Біла халатність»: хто відповість за недбалість лікарів

Численні випадки лікарських помилок в Україні, на жаль, майже ніколи не закінчуються притягненням до відповідальності. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Україні від лікарської недбалості щодня помирає шестеро людей. Заразом за останні три роки винесене лише вісімнадцять обвинувальних вироків щодо лікарських помилок.

Проблема — у недосконалому законодавстві. Воно дає можливість штучно затягувати як розслідування таких справ, так і судовий розгляд. Рівненські кореспонденти «Слідства.Інфо» стверджують: навіть якщо через помилку лікарів помирає дитина, правди доведеться шукати дуже довго.

Ми зустрічаємося біля Рівненської обласної дитячої лікарні. 36-річний Роман Козяр приїхав сюди, щоби розповісти свою історію. Тут, у стінах лікарні, минула більша частина життя його доньки Христини. Лише два місяці після її народження Роман і Лариса були звичайним щасливим подружжям.

«У віці двох місяців помітили, що під час годування дитя закашлюється й тяжко їсть. Звернулися до лікарів, нас одразу госпіталізували в обласну лікарню, в інфекційне відділення, — розповідає Роман. — Госпіталізація — виписка, госпіталізація — виписка. Христину лікували від пневмонії, обструктивного бронхіту, алергії».

«Виявили цитомегаловірус, але продовжувалося лікування обструкції, пневмонії, обструктивного бронхіту. Те, що аналізи показали цитомегаловірус, до уваги не бралося. Із цими паперами я ходив до обласного дитячого інфекціоніста. Вона подивилася на висновки й відповіла: «Я навіть не знаю, що тобі на це сказати», — згадує Роман Козяр.

Носіями цитомегаловірусу є більшість людей, та лише невеликий відсоток хворіє на цитомегаловірусну інфекцію. Це захворювання особливо небезпечне для плоду та немовлят, й може призвести до втрати слуху, зору й навіть смерті.

Лікарем Христини в обласній дитячій лікарні була завідувачка інфекційно-боксовим відділенням Алла Єрьомкіна.

«Я не знаю, чому цитомегаловірус не брали до уваги, лікували пневмонію, а коли просили дати направлення в Київ до фахівців — чомусь це ігнорувалося», — каже Роман.

Завідувачка підтверджує: від цитомегаловірусної інфекції дитину не лікувала.

«Єдиного протоколу лікування в Україні немає. На той час, коли дитина була в нас у стаціонарі, лікувати цитомегаловірусну інфекцію було недоцільно. Дитина мала гіпотрофію, анемію, а препарати, якими лікуються, призначаються з 18 років, ризик призначення препарату перевищував ризик його непризначення», — каже лікарка Алла Єрьомкіна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Убивча недбалість»: Чому смертельної перестрілки в Дніпрі могло не статися

Утім, після місяців перебування в обласній лікарні, коли дитині стало гірше, батько остаточно вирішив показати дівчинку столичним лікарям.

«Уже коли ми долікувалися до того, що в Христинки почався ністагм, — згадує Роман, — почалась атрофія зорових нервів, тахікардія, ми самі почали зв’язуватися з Києвом. Домовилися з «Охматдитом». У Київ їхали своїм ходом, без лікарів, без медичного персоналу. В «Охматдиті» дуже здивувалися, що ми без супроводу».

«Вони тепер забулися, батько сам захотів їхати власним транспортом», — каже лікарка Алла Єрьомкіна.

Чому дитину відпустили без супроводу та не дали реанімобіль? Ми запитали про це головного лікаря Рівненської обласної дитячої лікарні.

«У нас проблем із реанімобілем ніяких не було й немає. Ми даємо завжди супровід, — заперечує головний лікар Рівненської обласної лікарні Віталій Бойко. — Значить, тоді не було потреби в супроводі медичного персоналу, тільки так я це можу розцінювати».

Після обстеження в столичній клініці «Охматдит» Христині одразу поставили діагноз, який досі не фігурував у висновках рівненських лікарів — та сама цитомегаловірусна інфекція. Христину госпіталізували та почали лікувати.

«Позитив був, дитя стало жвавіше, тобто ми бачили зміни. Призупинився ністагм. Покращення були», — згадує Роман.

Після восьми тижнів у київській клініці, дитину виписали додому. Вона мала повернутися на лікування в столицю за місяць. Але знову опинилася в обласній лікарні.

«Побули вдома 5 днів і ввечері Христинці стало погано, почала важко дихати. Викликали швидку, швидка знову ж одразу повезла в обласну лікарню. Стан дитини був тяжкий, одразу госпіталізували в реанімаційне відділення... — розповідає батько. — У реанімації дитя і померло».

У висновку патологоанатома причина смерті — «цитомегаловірусна інфекція». Уже понад рік Роман намагається отримати відповідь: хто ж із лікарів винен у смерті доньки? Дві місцеві інстанції не побачили провини рівненських медиків. Відтак батько звернувся до правоохоронців. Поліція розпочала розслідування.

«Проведені первопочаткові слідчі дії, допитані батьки, їм надали статус потерпілих в кримінальному провадженні, — каже слідчий Рівненського відділу поліції Борис Вєтров. — Основне питання — у призначенні комплексної судово-медичної експертизи для того, щоби фахівці надали оцінку діям лікарів під час лікування дитини».

Скаргу на дії лікарів скерували також і до Міністерства охорони здоров’я. Рік в очікуванні вердикту — і нарешті Роман їде до Києва, щоб особисто забрати рішення міністерської клініко-експертної комісії. Його зустрічає заступник голови комісії Ігор Слонецький. Чиновник запрошує до кабінету, де віддає Романові довгоочікуваний висновок.

На подвір’ї Міністерства Роман пильно вивчає те, що встановили експерти.

«Виявлено недоліки та відхилення, неповна та несвоєчасна діагностика, відсутність реальної діагностики, недооцінка важкості стану, помилка у встановлені діагнозу та неправильне тлумачення даної клініки та лабораторних досліджень, неправильно трактовані результати щодо ЦМВ-інфекції... Неадекватна тактика медичного лікування: за 5 епізодів стаціонарного лікування, за 5 епізодів у Рівненській обласній дитячій лікарні», — читає вголос висновок клініко-експертної комісії Роман.

Отже, на відміну від двох місцевих, міністерський висновок указує на суттєві недоліки при наданні медичної допомоги доньці Романа. Але для головного лікаря обласної дитячої лікарні він звучить непереконливо.

«Це — трохи перебір. Ми можемо так само це не визнавати — я недарма сказав про суд. Це їхня думка, а не правда. Це — їхня думка», — каже головлікар обласної дитячої лікарні Віталій Бойко.

Непереконливо висновок виглядає й для Алли Єрьомкіної, яка лікувала дівчинку.

«Можна посперечатися з цим висновком. Я не знаю, що то за висновок такий. Хто це таке писав?» — не розуміє Алла Єрьомкіна.

Чому міністерський висновок іде всупереч із місцевими? Чи справді місцеві колеги просто стали на захист своїх? Як часто подібне трапляється?

«Усе залежить від персоналій експертів: наскільки вони ретельно підходять до вивчення, наскільки об’єктивні, наскільки незаангажовані, наскільки беземоційно можуть це розслідувати та казати правду», — каже заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Як оборудки в українському «Червоному хресті» стали міжнародним скандалом

Світ відмовляється від такої практики, коли в комісіях усі одне одного знають, каже він. І перше в Україні відбулося засідання клініко-експертної комісії в новому форматі. Анонімно, коли лікарі не знають членів комісії, не знають хто і де лікував пацієнта.

«Радянська система, яка діє й донині, орієнтована на покарання. Треба покарати. Сталася трагедія — має бути винний. Воно логічно. Але за 25 років незалежності кількість трагедій не зменшується», — каже Лінчевський.

Утім, і покарань практично немає. Судові розгляди лікарських помилок тривають роками, призначаються все нові й нові експертизи. Часто пацієнтів визнають приреченими, а лікарів — невинними. Бо висновки роблять не сторонні фахівці, а їхні ж колеги.

У результаті умовні вироки та звільнення від покарання через закінчення строків притягнення до відповідальності — скоріше правила ніж виключення, — стверджує адвокат Олександр Бражніков.

«У судовій практиці такі випадки дуже рідкісні. Зазвичай такі дії підпадають під амністію, також може застосовуватися звільнення від покарання у зв’язку з різними причинами», — пояснює він.

Слідчий поліції Борис Вєтров за останні два роки розслідував сім справ про лікарську недбалість. І щоразу стикався з одними й тими  ж проблемами:

«У зв’язку з тим, що необхідно провести ряд засідань, ряд службових розслідувань, вилучення медичної документації та, насамперед, проведення експертних комісій, це призводить до затягування, значного затягування строків розслідування», — каже слідчий.

А надто коли й самі лікарі не визнають власної провини.

«Але я своєї вини не вбачаю в цьому випадку... — каже Алла Єрьомкіна. — Звичайно, мені, як лікареві, це дуже неприємно. Я за це все дуже переживаю. Це неприємніші моменти в роботі лікаря, коли батьки не дякують, а навпаки звинувачують».

Чи виживе наступний пацієнт, хворий на цитомегаловірусну інфекцію? Що наступного разу напишуть у висновку колеги Єрьомкіної та чи покриватимуть знову одного зі своїх? Чи понесе в результаті відповідальність лікар за власні помилки?

У міністерстві переконують: необхідно вирішувати велику освітньо-кваліфікаційну проблему в медицині. Змінювати правила гри при відборі студентів та міняти принцип мотивації лікарів. Саме для цього потрібна медична реформа, яку так непривітно зустрів парламент. І тисячі тих, хто звик роками вирішувати людські долі, водночас не ризикуючи майже нічим.

/Дмитро Бондар, Рівненський центр журналістських розслідувань «4 влада» для «Слідства.Інфо»

Підписуйтесь на наш канал у Telegram