Магічні цифри. Чим обернуться в найближчому майбутньому показники фіналістів президентських перегонів
Числа «73» і «25» надовго зафіксуються в суспільному дискурсі України, їм заготовлена доля популярних мемів. Уже зараз для когось «25» — це синонім особливої, елітної громадянської риси, а для інших «73» — беззаперечний доказ високої легітимності майбутнього очільника держави, утвердження його народним президентом.
Точні цифри підтримки фіналістів президентських перегонів трохи відрізняються: у Володимира Зеленського менше — 73,24%, у Петра Порошенка більше — 24,44%, тому суворо кажучи, у президента, який іде, не 25%. Утім, не будьмо дріб’язковими. Варто збагнути, що ці результати означають для переможця і переможеного.
Взагалі-то у Володимира Зеленського більше нічого немає, окрім цих 73%. У парламенті сидять чужі люди. Хтось із чинних народних депутатів із великим задоволенням підтримає ініціативи нового керівника держави, щоби зміцнити свої шанси на прийдешніх виборах до Верховної Ради, але серйозно покладатися на безпринципну парламентську вольницю, звичайно, не можна, а купувати — жодних грошей не вистачить. Тим паче, Зеленський обіцяв покінчити з порочними практиками української політики.
Як справи у його партії «Слуга народу» — взагалі не зрозуміло, наразі це абсолютно віртуальна величина, тож що матеріалізується на її місці, і як те, що матеріалізується, виступить на виборах восени, з якоюсь розумною долею певності сказати поки що неможливо.
Навіть якщо все вийде найкращим чином, фракція зайде велика, союзники, поки теж неясно які, підтримають і вдасться сформувати свій уряд, до глибокої осені Зеленський буде самотнім. Йому тільки й залишається постійно спілкуватися зі своєю величезною електоральною базою, яка очікувано буде стискатися, оскільки різниця між очікуваннями і їхнім задоволенням буде залишатися і наростати.
Разом з тим, якийсь час інтерес до нового лідера будуть підігрівати незвичними для нудної політичної традиції піар-акціями, покликаними продемонструвати нову рису політики. Зокрема, певно буде спроба вибудувати комунікаційні платформи, які створювали б враження постійного зворотнього зв’язку президента з народом. Апеляція до народу, вкрай невдоволеного старим політичним класом, — основний важіль, на який буде тиснути Зеленський, це його унікальний, але, безумовно, не безкінечний ресурс.
Уже зараз можна спрогнозувати високу рейтингозалежність майбутнього керівництва. Взята планка у «73» буде спонукати президента всіляко утримувати її на такому рівні, падіння нижче показника у «50» і ближче до «30», якщо мова йде про особистий рівень підтримки, може виявитися психологічним бар’єром, після якого народний улюбленець почне стрімко перетворюватися на всенародного цапа-відбувайла.
«25» Петра Порошенка — ще більш ненадійна величина. Йому вдалося її досягти божевільними надзусиллями, буквально граючи на розрив аорти. Прибічники були мобілізовані максимально, деяких вочевидь довели до справжньої стерики. Наразі серед палких прибічників Петра Олексійовича популярна ідея конвертувати ці «25» у серйозний парламентський результат, водночас Порошенко повинен очолити нову опозицію. Він і сам про це заявив. Поміж тим, підтримувати надміру екзальтованих фанатів неможливо: не кажучи про природні психічні межі, для підтримки відповідного градусу настроїв потрібен великий бюджет, якого просто не буде, його вже немає, оскільки дорога кампанія завершена.
Позиціонування Петра Порошенка в націонал-патріотичній ніші зіштовхує його «Солідарність» перед парламентськими виборами зі старожилами — «Свободою», частково з регіонально локалізованою «Самопоміччю», на підході якийсь проект Святослава Вакарчука, який навряд чи за вираженого суспільного запиту на нові обличчя погодиться йти другим-третім номером під Петра Олексійовича і спробує зібрати свій урожай. Тут же топчуться амбіційні «народні фронтовики», нерозлучні з думкою повернути частину минулої популярності. Мабуть, спробує свої сили зміцнілий Андрій Білецький. Анатолій Гриценко теж відносно популярний у традиційному націонал-демократичному середовищі.
Словом, дай боже з нинішніх «25», які вдалося нашкребти до другого туру, зберегти за собою бодай половину.
Стосовно об’єднання опозиції під Порошенком, тут варто пам’ятати про його лідерські особливості, нездатність до рівного партнерства, добре знану в політичному середовищі.
До того ж, як не крути, це саме йому масовий виборець показав червону картку на президентських виборах, це його розгромно переміг «комік». Якщо відкинути емоційну передвиборчу накачку, Петро Порошенко — доволі проблемний коаліційний актив, з ним простіше втратити, ніж віднайти в боротьбі за парламентське майбутнє. В нього особисто з політичним майбутнім, насправді, великі проблеми. Доки це не так помітно, як буде із часової дистанції після виборів і передачі повноважень новому президенту.
Спостерігаємо й далі за ключовими цифрами вітчизняної політики і динамікою їхніх змін. Президентські перегони привчили нас до того, що це видовище чимало пояснює і багато чому вчить.