Володимир Зеленський отримав дуже сильний мандат. Усі розуміють, що 75% дають колосальні можливості діяти, опираючись на пряму підтримку громадян.

З одного боку цей мандат спрямований у минуле: він вибудовує пряму лінію з Революцією гідності, з Євромайданом, оскільки таким голосуванням українці чітко висловилися за змінність влади, за республіку, зокрема за державу як «спільну справу». 

З іншого боку, цей мандат спрямований у майбутнє. Зеленський перетягнув на себе очікування громадськості. Як відомо, це сталося не за рахунок програми або політичної риторики, а переважно за рахунок образу із серіалу «Слуга народу».

Це образ іншого штибу влади. В ньому три складових. По-перше, молодість, «зміна поколінь». Політично вона сфокусована на протиставленні старому поколінню пострадянських чиновників. 

По-друге, «вони збагачуються за рахунок влади, а ми не будемо».

По-третє, і в цьому образі протиставлена політика «народного здорового глузду» політиці «високих рішень». 

Це означає, що Зеленський отримав мандат на «зміну кадрів», антикорупцію та інший тип політичних рішень. 

І йому не позаздриш. Він повинен пред’явити «молодість». Але навіть якщо сформувати молоду адміністрацію і успішно її просувати з допомогою медіа, старі «пострадянські піджаки» нікуди не дінуться. Вони повинні бути включені в межі змін, які тривають. Нікого не можна викинути з суспільства. Не лише досвідчені чиновники, але й власники крупних капіталів — усі 1950-х — початку 1960 років народження. Це покоління перевантажене досвідом усього пізнього радянського і пострадянського періоду. 

Ще складніше з корупцією. Політологи, які аналізують корупцію як соціальну практику, багато написали про те, що проблема не в тому, щоб «усіх посадити» і не втому, щоб «присоромити». А в тому, щоб знизити «ціну влади». 

У старих демократіях північної Європи, якщо ви починаєте працювати на виборній посаді, ви припиняєте свій бізнес, сприймаєте свою роботу як громадянську місію, яку ви тимчасово на себе поклали. І суспільство навколо вас це розуміє.

Але в країнах південної Європи — на Балканах, у Греції, Італії, як і в багатьох країнах пострадянського транзиту — виборна посада надає доступ до ресурсів і вважається природнім користуватися цією можливістю. І коли кажуть про корупцію як про «системну проблему», мають на увазі саме це: влада має «ціну». Є країни, де виборні посади мають низьку ціну, і є на планеті Земля дуже багато країн, де влада має високу ціну. І знизити її надзвичайно складно. 

І нарешті, Зеленський дав чітко відчути українцям, що він пропонує інше підгрунтя політичного курсу країни в цілому. Ніхто не оскаржував, що для зміцнення держави потрібні армія, мова й віра, але в другій частині правління Порошенка українське суспільство вже адаптувалося до «московської загрози» і, ймовірно, прагнуло меншого градусу ідеологічного протистояння. «Оборонятися від Москви треба, але протистояння Росії не може бути центральною темою внутрішньої політики України» — приблизно так звучить цей настрій. 

Все це реалізувати непросто, оскільки реальний «коридор можливостей» дуже вузький. Молодих кваліфікованих спеціалістів не так уже й багато, а південь та схід, які активно голосували за Зеленського, представлені в політиці ще «похмурішими піджаками», ніж Порошенко. 

Знизити «ціну влади» і зміцнити нове розуміння політики як «громадянської місії» та водночас взяти гору над корупцією — важко. А Москва не лише не планує нічого «пом’якшувати», але — навпаки — планує «підпалити кущі по периметру», тобто дестабілізувати Білорусь. Окрім того, будь-які активні кроки нової адміністрації обмежені глобальними умовами макроекономіки. 

Це дуже складний мандат. Він пов’язаний із дуже високими очікуваннями. Але він, безсумнівно, є чітко висловленим наміром українців іти далі від краю пострадянського стану суспільства. В каденції Порошенка Україна зробила важливий крок вперед у модернізації суспільста. І саме ці вільні конкурентні вибори свідчать про це. Успіх України під час президентства Зеленського важливий для всіх. І нехай очікування не будуть обмануті. 

Поділитись: