«Ми не той бізнес, що може завтра перепрофілюватися». Як працюють соціальні підприємства в умовах карантину
Кожне п’яте мале підприємство в Україні може припинити роботу через наслідки карантину. У групі ризику опинився й соціальний бізнес. hromadske розповідає про три соціальні підприємства з різних міст України, що продовжують працювати під час карантину.
«Старе місто», Луцьк. Кав’ярня-кондитерська, де працюють люди з синдромом Дауна
Андрієві ― 20, і він має синдром Дауна. Разом з другом Валентином він працює у кав’ярні, яку в січні цього року відкрили їхні мами. Хлопці встигли попрацювати баристами тільки два місяці ― 14 березня вони не вийшли на роботу через карантин.
«Ми давно хотіли знайти роботу для наших синів, ― розповідає співзасновниця кав’ярні Олена Мельник, ― щоб вони не сиділи вдома. Людям із синдромом Дауна дуже складно знайти роботу, вони переважно сидять у квартирі і живуть на пенсію».
Олена ― вчителька англійської мови в одній з луцьких шкіл. Уже 15 років вона працює у громадській організації «Батьки дітей із синдромом Дауна та іншими порушеннями розвитку». Разом з дорослішанням сина змінювалися й проблеми, які треба було вирішувати ― навчання, соціалізація, а відтак ― і пошук роботи. Спершу був проєкт «Діти сонця один день на роботі» ― тоді Андрій два дні стажувався на фабриці іграшок. Потім Андрієві обіцяли роботу касира в кінотеатрі, але врешті роботодавець передумав.
«Старе місто» відкрили замість кав’ярні, якою керували ветерани війни на Донбасі ― вони ж продали обладнання, за частину якого ще треба розрахуватися. Знижки на оренду не отримали, хоч і намагалися домовитися з власником приміщення. За два місяці у кав’ярні встигли з’явитися постійні клієнти, тут організовували майстер-класи і благодійні акції, часто приходили люди з інвалідністю. Олена та її колежанка супроводжували синів на роботу, допомагали їм опановувати нову професію ― врешті хлопці навчилися варити каву та працювати з клієнтами.
«Карантин став для нас шоком, ― розповідає Олена, ― фінансової подушки ми не маємо. У квітні отримали знижку для орендної плати, але як буде у травні, ми не знаємо».
Щоб кав’ярня мала хоча б який заробіток, почали пекти паски на замовлення ― охочих набралося ледь більше десяти. У лютому проєкт отримав підтримку під Українського венчурного фонду соціальних інвестицій, тож Олена й надалі пише заявки на гранти для підтримки соціального бізнесу.
«Ми дуже хочемо повернутися до роботи заради наших хлопців, ― каже Олена. ― Вони вже так звикли, що навколо є люди, звикли до роботи, їм це дуже подобалося. У них з’явилися нові друзі. А тепер знову весь час вдома. Андрій щодня запитує мене, коли це, нарешті, закінчиться і він повернеться до кав’ярні. Ця робота ― це спроба знайти сенс життя, а не тільки сидіти в квартирі. От ми всі зараз на карантині і це вже тяжко ― а люди з таким діагнозом іноді так усе життя проводять».
«ІнваФішки», Київ. Магазин товарів для людей з інвалідністю
Віталій Пчолкін пересів на візок у 2007 році, на другому курсі університету ― з’їжджав з водяної гірки вдома у Євпаторії. Перелом шийних хребців ― типова «травма пірнальника». Через два роки хлопець вперше потрапив у табір з активної реабілітації ― як сам пригадує, його привезли, лишили, а він не уявляв, що далі.
«Я нічого не вмів. Але табір працював за методикою «рівний рівному», тож я побачив, чого треба навчитися. Приїхав додому, почав практикуватись, шукати інформацію про те, як це працює за кордоном. Тоді я зрозумів, що в Україні інформаційних ресурсів для людей з інвалідністю дуже мало», ― пригадує Віталій.
З часом до нього почали звертатися за порадою, але запитання були переважно однакові ― тож він створив платформу для порад й ідей корисних пристроїв, які багато хто майстрував самостійно.
«Я думав, що така модель спрацює, але не врахував, що люди не мають де купити такі ж товари. Радив робити самостійно, але люди з інвалідністю часто бувають пасивними, ― розповідає Віталій. ― Тож вирішив продавати готову продукцію ― щоб максимально наблизити товар до аудиторії».
Так виникла ідея для соціального бізнесу ― магазину і консультаційного центру-майстерні, де людям з інвалідністю підбирають необхідні гаджети. За словами Віталія, саме невміння правильно підібрати, наприклад, візок є головною проблемою, адже може спричинити викривлення постави.
Віталій за грантові кошти купив принтер для 3D-друку, але зрозумів, що самотужки вести бізнес не зможе ― так до нього приєдналися двоє друзів. Команда в березні планувала відкривати офлайн-магазин. Але почався карантин.
«Наша ідея ― створити консультаційний центр, де спеціалісти допомагатимуть підібрати засіб реабілітації і навчатимуть правильному використанню. Такі є, наприклад, у Норвегії. А в Україні саме з підбором великі проблеми, ― пояснює Віталій. ― Але поки що працюємо в онлайні».
Наразі «ІнваФішки» замовляють у постачальників візки, чоловічі сечоприймачі та катетери, на власному 3D-принтері друкують приладдя для покращення самостійності ― наприклад, тримачі для столових приборів або гаджети для набору тексту на комп’ютері. Усього розробили більше 20 моделей ― ідеї для деяких знайшли в інтернеті, деякі розробили власноруч.
«Наші клієнти мають низьку платоспроможність, ― розповідає Віталій, ― але через карантин ці люди мають ще менше фінансових можливостей щось купити. Так само виникають складнощі з постачальниками ― наприклад, нам не вдалося замовити партію сечоприймачів в однієї з двох українських компаній. Тож зараз ми зосередилися на тестуванні наявних моделей і пошуку нових ідей».
Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!
Після завершення карантину команда планує відкрити магазин у Києві, але й від доставки по всій країні не відмовлятимуться. Підбором засобів займається Віталій ― він має сертифікат ВООЗ, проходив курси з підбору візків і працював у таборах активної реабілітації. Крім працевлаштування людей з інвалідністю, «ІнваФішки» віддають 10% прибутку на фінансування таких таборів. Наразі Віталій ― виконавчий директор громадської організації «Група активної реабілітації».
«Підхід до реабілітації змінився. Раніше головним завданням було поставити людину на ноги. Але тепер лікарі розуміють, що у більшості випадків відновити стан на 100% не вдасться. Тож тепер мета ― максимально адаптувати людину до життя. Тому ми пропонуємо приладдя для ложки, наприклад, щоб людина їла самостійно. Бо тільки коли задоволені базові потреби, людина може хотіти більшого ― вчитися, працювати, будувати сім’ю», ― пояснює Віталій.
МАМА 1. Кав’ярня-пекарня для самотніх мам
Пекарня працює при притулку «Рукавичка», де мешкають жінки з дітьми, що опинилися у складних життєвих обставинах або постраждали від домашнього насильства. Притулок розташований у селі поруч із Дніпром, а кав’ярня ― у центрі міста. За три роки допомогу тут отримали більше пів сотні мам та більше 150 дітей. Жінки навчаються, працюють у пекарні і живуть у притулку, який утримують з прибутків. Мешканки полишають притулок, коли можуть самостійно зняти квартиру, пожити в родичів або ж отримують стабільну роботу.
Вікторія Федотова керує ГО «Мартін-клуб», яка вже 20 років допомагає матерям і дітям. Організація переїхала до Дніпра з Донецька через війну.
Вікторія каже, що з початком карантину клієнтів стало відчутно менше. Кав’ярня працює «з віконця», замість звичних працівників ― волонтери та волонтерки, що теж працюють у сфері захисту жінок.
«Це психологи, люди з громадського сектору. Вони безкоштовно допомагають, бо в нормальному житті ми всі працюємо в одній сфері і повинні підтримувати одне одного», ― розповідає Вікторія.
У передсвятковий час пекарня мала багато замовлень ― 400 вже освячених пасок і сотні порцій печива. Крім того, випікають горішки, рогалики, бісквіти і безе, а з початком карантину ― ще й хліб. Часто клієнтами і клієнтками є знайомі, що хочуть підтримати проєкт. Вікторія каже, що з такою кількістю замовлень протримаються ще місяць ― кредити за кав’ярню встигли повернути до карантину, але треба сплачувати за комунальні послуги, утримувати притулок і платити зарплату його мешканкам.
«Ми не той бізнес, що завтра може перепрофілюватися або почати вести вебінари. Ми займаємося проблемою вже 20 років, і жінкам, що в нас мешкають, більше нікуди піти ― наприклад, серед них є люди з ментальними розладами. У соціальні притулки їх зараз не приймають. Як шелтер ми ще певний час протримаємося, а як бізнес ― не знаю», ― каже Вікторія.
Вона очікує, що після Великодня замовлень стане значно менше, але наразі кав’ярня продовжує доставляти замовлення поштою або ж особисто. Грантів проект не має ― тільки власний заробіток пекарні та пожертви.
Ви можете робити разом з нами якісний контент і показати, що відбувається у різних регіонах України в умовах карантину. Знімайте відео з ваших міст, розповідайте, як переносите ізоляцію, чи є в аптеках маски, як ходить громадський транспорт — і надсилайте на адресу editor.hromadske@gmail.com з темою «Марафон». Ми покажемо ваші матеріали у прямому ефірі марафону «Хроніки коронавірусу», який випускаємо щодня о 9:00 та о 18:00.