«Ми залежні, субординовані, безправні». Сексуальні домагання в ЗСУ — чи дійдуть заяви жінок до суду
Першою українською військовослужбовицею, яка публічно заявила про домагання від свого командира, була лейтенантка Валерія Сікал. Її справу розслідують з 2019-го і досі не передали до суду. За цей час дівчина покинула службу і переїхала жити за кордон.
Підполковниця Ольга Деркач публічно розповіла про домагання свого керівника, військового комісара, на початку січня цього року. У відповідь вона отримала судовий позов про захист честі та гідності.
hromadske розповідає історії Ольги та Валерії — двох військовослужбовиць, які вирішили публічно говорити про сексуальні домагання в збройних силах. І які сподіваються, що їхні справи все ж дійдуть до суду.
«Ти — не фахівець. У тебе безлад у шафці»
43-річна військовослужбовиця Ольга Деркач у збройних силах усе життя. Після школи вступила до військового інституту при університеті Шевченка. Начальницею відділу фінансового забезпечення в Чернігівському обласному територіальному центрі комплектування і соціальної підтримки (колишньому військкоматі) працює 12 років.
Полковник Олександр Криворучко — її керівник з 2015-го.
«Ще від початку я помічала до себе додаткову увагу від Криворучка. Я намагалася пояснити, що він переступає мої кордони, що це неприпустимо. Він зі мною погоджувався, обіцяв, що такого більше не буде. Але через якийсь час це повторилося. У відповідь я почула: “Я передумав”».
Криворучко дозволяв собі чіпати Ольгу за груди, геніталії, ляскати по сідницях, цілувати й обіймати привселюдно. Коли військовослужбовиця давала відкоша, командир тиснув на неї психологічно. Постійно робив зауваження, мовляв, вона «не фахівець» і «не справляється зі своєю роботою».
«Я не розуміла, чому до мене таке ставлення. Я ніколи не маніпулювала тим, що я жінка. Виконувала все на рівні з іншими. У 2017-2018 була в АТО в Красногорівці».
Таке ставлення керівника відбивалося на самопочутті Ольги. У неї підіймався тиск, вона не могла нормально спати, їсти.
Від такої поведінки полковника страждала не лише Ольга.
Вона показує нам повідомлення про злочин від 2019-го. Його написав офіцер, який тоді служив у Чернігові. Він помічав, як одна з військовослужбовиць виходила в істериці з кабінету Криворучка. Пізніше вона розповіла офіцеру, що полковник змушував її зайнятися оральним сексом та погрожував фізичною розправою. Зрештою військовослужбовиця перевелася в інше місце, а Криворучко продовжив працювати на своїй посаді.
Також Ольга показує висновок з військового госпіталю, куди вона потрапила 3 жовтня минулого року.
Того дня зранку Криворучко у присутності інших колег-чоловіків викликав Ольгу і сказав, що вона «обливає його брудом, не виконує свою роботу, має безлад у шафці, багато говорить телефоном, не вміє ходити стройовою». Хоча напередодні Ольга отримала позитивний відгук про свою роботу за результатами перевірки з Генштабу.
Після слів Криворучка у неї піднявся тиск, руки й ноги стали слабкими, паморочилася голова. Колега відвіз її до військового госпіталю. Військовослужбовиця потрапила в реанімацію і три тижні лікувалася.
Ольга розповіла начальнику госпіталю Олександру Слєсаренку про ситуацію з Криворучком. Виявилося, що вона не єдина потрапляє на лікування і зізнається про домагання. Слєсаренко написав доповідь, у якій вказав, що «причиною різкого погіршення стану здоров’я став злочин у вигляді постійного сексуального домагання з боку Криворучка. Військовослужбовиця (Ольга Деркач — ред.) у цьому стані могла померти».
Ольга ще місяць проходила реабілітацію після хвороби. У цей час у військкоматі почалися перевірки, на неї склали негативну характеристику.
«Йду перевіряти твій диван»
Ольга згадує, як кілька років раніше бачила по телевізору сюжет, де розповідали про молоду військовослужбовицю Валерію Сікал. Та заявила, що її командир Віктор Іванів сексуально домагається до неї.
«Я тоді подумала: яка смілива дівчина! Але одразу зрозуміла, що її затопчуть».
Валерія першою у 2018 році публічно заявила про харасмент у ЗСУ.
Ще в університеті дівчина вирішила, що хоче служити. Закінчила військову кафедру і за розподілом пішла працювати інженеркою відділення технічного контролю у військову частину в селі Цвітоха на Хмельниччині.
Домагання почалися від самого початку служби Валерії, коли Іванів поїхав з нею у ліс і почав розповідати, як швидко можна отримати підвищення. Для цього потрібно було «гарно себе поводити та робити все, що він скаже». Командир дозволяв собі привселюдні жарти або міг запитати у Валерії: «Ну що, я йду перевіряти твій диван».
Військовослужбовиця не погоджувалася на кар’єрне зростання такою ціною, а Іванів повсякчас у відповідь знаходив привід зробити їй зауваження щодо її роботи. Таке ставлення полковника до підлеглої помічали й інші колеги, але ніхто його не зупиняв. Безпосередній керівник казав Валерії терпіти.
На гарячій лінії ЗСУ, куди зверталася дівчина, теж не реагували на скарги — там просили конкретних доказів.
Так тривало рік.
Валерія наважилася написати заяву в поліцію після того, як полковник відмовився відпустити її на лікарняний через хвору спину. Вона приймала таблетки та уколи на роботі. А пізніше Іванів не дав відпустку, щоб та розписалася зі своїм хлопцем.
«Він казав, що я не вийду заміж за свого хлопця. “Я тобі зроблю дитину, залишайся зі мною”. Це було огидно».
Зрештою військовослужбовиця вийшла заміж і вже разом з чоловіком у кінці грудня 2018-го поїхала подавати заяву у Військову службу правопорядку в Хмельницькій області. Відтак зробили перевірку в частині. Також вони звернулися у військову прокуратуру й у відділок поліції, де заяву прийняли, лише коли пара приїхала з журналістом.
Справу зареєстрували за 154 статтею Кримінального кодексу України — примушування до вступу в статевий контакт без добровільної згоди.
Вона передбачає покарання штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів або арешт до шести місяців.
«Ми залежні. Ми субординовані. Ми безправні»
Заяву Деркач також зареєстрували за 154 статтею. 1 січня справу внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
«Я вирішила публічно говорити про це. Інакше мене б або перевели в інше місто, або просто притиснули на службі чи знищили. Ми дуже залежні в армії. Ми субординовані. Ми безправні».
12 січня Ольга дала інтерв’ю чернігівському місцевому виданню, де розповіла про домагання Криворучка. Після цього деякі жінки, каже військовослужбовиця, розповідали свої особисті історії про домагання. А деякі — телефонували й дякували їй.
«Моя колега сказала, що той понеділок був найщасливішим днем її життя. А один з військовослужбовців навпаки запитав, чи не соромно мені на таке скаржитися?»
Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак призначив провести службову перевірку. Анонімне опитування частково підтвердило факти домагань.
Сам Криворучко на прохання hromadske прокоментувати ситуацію кинув слухавку зі словами «До побачення».
«До нас щодня звертаються і нинішні, і колишні колеги Криворучка. Усі вони хочуть давати свідчення. Навіть сьогодні (18 лютого — ред.) о 8 ранку вже зателефонували двоє людей», —розповідає адвокатка Ольги, Тетяна Веремій.
«Ми, правозахисники, зафіксували, що Криворучко не лише домагався, а й вступав у сексуальний контакт із жінками. Тобто були факти зґвалтувань. Ми говорили з потерпілими, вони бояться за кар’єру, за ситуацію в сім’ях, на них чинять тиск. Ми будемо вимагати змінити статтю на важчу», — розповідає Ольга Решетилова, координаторка «Медійної ініціативи за права людини».
Після перевірки Криворучко звільнився за власним бажанням через закінчення контракту. А також подав на Ольгу позов до суду про захист честі та гідності. Щоправда, 17 лютого, у день, коли мали слухати цю справу, на суд він не прийшов.
У Валерії Сікал події розвивалися за схожим сценарієм — Іванів теж позивався на неї до суду про захист честі та гідності і його звільняли зі служби. Проте згодом перевели на іншу посаду в Генштаб.
Валерія ж спершу перейшла в іншу військову частину, де сподівалася продовжити служити. Та через проблеми зі здоров’ям пішла з ЗСУ, після чого переїхала з чоловіком до Польщі.
Досудове розслідування за її справою триває, справу вже закривали. Нині за клопотанням адвокатки Сікал, Анни Брицької, допитують інших військовослужбовиць, до яких також міг домагатися Іванів, та планують провести судово-медичну експертизу Валерії.
«Яким чином ця експертиза пов’язана зі статтею, за якою розслідують справу, і як вона може підтвердити примушування Іванівим до вступу в сексуальний зв’язок з Валерією — незрозуміло. Схоже, відтягується час, щоб не виносити підозру та не передавати справу до суду», — каже адвокатка.
Захищати декілька кордонів
За словами Брицької, проблема українського законодавства полягає в тому, що в 154 статті ККУ немає конкретних роз’яснень, що таке «сексуальні домагання» чи «примушування до вступу в статевий зв’язок».
Ольга Решетилова зазначає, що змінити ситуацію в збройних силах міг би інститут військового омбудсмена з функціями незалежного розслідування та з можливістю втручатися в певні процеси всередині.
«З 2015-го ця пропозиція постійно наражається на опір. Тому ми маємо постсовкові збройні формування, у яких військовослужбовець є рабом свого командира. А у випадку військовослужбовиць — сексуальним рабом».
З серпня минулого року громадська організація «Інститут гендерних програм» розпочала всеукраїнську адвокаційну кампанію «Невидимий Батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні».
Приводом для проведення дослідження стало попереднє анонімне опитування ветеранів і ветеранок, яке показало: близько 70% опитаних були або постраждалими, або свідками сексуальних домагань в українській армії.
За попередніми результатами, які презентували наприкінці грудня дослідниці, 20% респондентів вважають, що дискримінація в армії — це важлива і замовчувана проблема. 56% — що випадки дискримінації та сексуальних домагань в ЗСУ важливо робити публічними. І лише 3,9% опитаних відповіли ствердно на запитання, чи ефективно вирішуються випадки з сексуальними домаганнями в ЗСУ.
Координаторка проєкту «Невидимий батальйон»Марина Лазаренкозазначає, що сексуальні домагання — це проблема, від якої страждають не лише військовослужбовиці, з нею зіштовхуються жінки в будь-яких галузях.
«Якщо ж ми говоримо про збройні сили, то сексуальні домагання є навіть у найсильніших арміях світу. Там розробляють механізми, додаткове законодавство, обмеження, щоб запобігати випадкам сексуальних домагань», — розповідає Марина Лазаренко.
Враховуючи результати та досвід іноземних країн, дослідниці «Невидимого батальйону» також мають запропонувати зміни до українського законодавства:
«Оскільки 154 стаття не залежить від сфери діяльності, тобто за нею можуть бути притягнені і цивільні, і військові, нам важливо об’єднатися з усіма організаціями, які працюють в напрямку запобігання сексуальним домаганням, задля того, щоб ця стаття була прописана якісно».
Ветеранка Юлія Микитенко, яка під час служби на Донбасі також зіштовхувалася з випадками сексуальних домагань, вважає, що зміни до законодавства лише точково розв'яжуть проблему. Важливо — оновлювати склад.
«Збройні сили — це дуже закрита структура. І часто саме старші за званням ображають молодших, яким немає до кого звернутися. А ті, до кого вони можуть звернутися, знайомі з їхніми кривдниками. Так працює система кругової поруки. З цього кола неможливо вирватися».
***
Попри те що справу Валерії Сікал розслідують третій рік, а Іваніву досі не винесли підозру, колишня військовослужбовиця сподівається на встановлення справедливості.
«Інакше цю систему не побороти. Я готова йти до кінця. Хоча не впевнена, що в Україні вже вдасться чогось добитися», — каже вона.
Адвокатка Валерії Сікал планує подавати справу до Європейського суду з прав людини.
Ольга Деркач також налаштована на боротьбу і не збирається звільнятися зі збройних сил:
«Так, деякі колеги перестали зі мною вітатися. Чоловіки стали на бік Криворучка. Але тепер я просто не маю права відступити. Я повела за собою людей».