«Ми знаємо ціну супротиву». Гонконгські студенти ― про український Майдан, протести та коронавірус
«Одного дня я отримав листа з обіцянкою вбити мене за участь у протестах», ― каже непоказний хлопець в окулярах. Округле обличчя, пухкі пальці, теплий светр ― Кекс Леунг зовсім не схожий на протестувальника, що виходить із голими руками проти вогнепальної зброї. Тепер хлопець зустрічається з іноземними дипломатами та активістами, щоб організувати міжнародну підтримку для Гонконгу.
Кекс і ще троє гонконгських студентів на початку лютого прилетіли до Києва, щоб зустрітися з неурядовими організаціями та представниками влади. На зустрічі з українськими студентами згадували про подібність революцій на Майдані та в Гонконгу. У Гонконзі популярний документальний фільм про Революцію Гідності «Зима у вогні» ― за словами студентів, вони впізнають ситуації, через які пройшли, і надихаються успіхом українських протестів.
Чи почуваються студенти в безпеці у Гонконзі зараз, чому вийшли на барикади і як на розвиток протестів впливає карантин у Китаї ― вони ексклюзивно розповіли hromadske.
«Зима у вогні»
Майже відразу після прильоту до України студенти з Гонконгу пішли на Майдан Незалежності.
Раніше вони бачили його тільки у фільмі «Зима у вогні» Євгена Афінеєвського. Кекс Леунг каже: протестувальники у Гонконгу відчували таку ж підтримку від незнайомців, як і мітингарі на Майдані.
Кекс, студент Гонконгського педагогічного університету, вважає: і українська, і гонконгська боротьба ― це суміш спротиву та креативності.
«Ми так само використовували підручні засоби для захисту від куль, мали яскраві слогани та різні стратегії. Але головною стратегією в обох випадках був мирний спротив, поки поліція не застосувала силу до нас», ― каже хлопець.
Студентка Міського університету Гонконгу Чжоуі Сіу бачить подібність ще й у масштабах протистояння:
«І ми, і українці опираємося сильним режимам ― комуністичному китайському та російському. Порівняно з ними, ми ― невеликі, тому і в Україні, і в Гонконгу було багато жертв та поранених. Ми знаємо ціну спротиву ― жертви, економічний, політичний, інформаційний тиск».
Дівчина організовувала постачання їжі та води, медикаментів, правову підтримку для студентів та студенток свого університету. Але й виходила на вулиці, ховаючись за маскою. Маска захищала не лише від сльозогінного газу, а й від пильних поглядів поліції та людей, що з нею співпрацюють.
Ніхто не знав, хто знаходиться поруч, усіх всіх підозрювали ― часто через це всередині руху виникали хаос і конфлікти. Чжоуі пригадує, що вони навіть родичам і друзям не розповідали, що виходили на барикади.
«Для багатьох моїх шкільних друзів, і для мене, першим досвідом протестів була “Революція парасольок” (протести в 2014 році проти відбору китайським урядом кандидатів на місцеві вибори у Гонконгу ― ред.). Тому коли почалися протести проти екстрадиції, я вирішила негайно діяти і створила групу опору в університеті, а згодом мене обрали віцепрезиденткою. Замість підготовки до іспитів, ми готувалися до атак поліції і намагалися переконати іноземних політиків допомогти Гонконгові», ― пригадує Чжоуі.
Фільм «Зима у вогні» надихнув її не здаватися навіть тоді, коли опускалися руки. До того ж протестувальники зайшли надто далеко, і, на їхню думку, друзі, що загинули на барикадах, не пробачили б кроку назад.
«У пам’ять про них ми ніколи не повинні припиняти боротьби проти Китайської комуністичної партії», ― каже дівчина.
Студенти та екстрадиція
Гонконг ― колишня британська колонія, що у 1997 році перейшла під урядування Китаю. Тепер у нього статус особливого адміністративного району. За умовами договору, наступні 50 років Гонконг повинен мати широку автономію, вільний ринок і не підпорядковуватися Китайській комуністичній партії.
Та 31 березня 2019 року місцева влада почала розглядати законопроєкт про екстрадицію, який дозволяв би підозрюваних у злочинах жителів Гонконгу передавати китайській владі. Чинне законодавство це забороняє.
Місцеві жителі вийшли на протести. Коли поліція почала силовий розгін, це тільки збурило місто. Тисячі людей закликали уряд прем’єрки Керрі Лам піти у відставку. Також вимагали створити міжнародну комісію для розслідування злочинів поліції та розширити автономію.
Рушійною силою протестів були студенти.
Як президент студентського уряду свого університету, Кекс Леунг організовував марші, координував допомогу постраждалим.
Першим днем протестів для нього стало 28 квітня, коли марші ще були мирними. Поліція застосувала силу 9 червня. Кекс почувався виснаженим і зневіреним, адже вперше побачив побиття мітингувальників.
Ми працюємо щодня, аби ви першими дізнавалися про новини в Україні та світі. Фондуйте у нашу діяльність на Спільнокошті, hromadske дійсно потребує вашої підтримки.
«Білий терор» та коронавірус
Незважаючи на те, що більшість протестувальників приховували імена й обличчя, Кекс брав участь в антиурядових рухах відкрито, писав про це і в соцмережах:
«Через це мене переслідували, цькували, мені й моїм рідним анонімно погрожували».
Вперше поліція затримала Кекса в червні, коли він з друзями намагався передати протестувальникам кілька пляшок води.
«Я просто хотів, щоб усе це закінчилося», ― пригадує він.
Наступного разу Кекса затримали разом із ще півсотнею протестувальників під час штурму станції метро «Принц Едвард». У відділку поліції його побили, але потім відпустили.
«Найстрашнішими були думки про те, що буде після арешту. Хлопця, якого затримали зі мною, жорстоко побили троє поліціянтів у масках, а він не міг зізнатися в цьому в лікарні, хоча всі розуміли, що трапилося. І дівчат, і хлопців ґвалтували у відділках, непритомним ламали кінцівки, але ніхто не хотів відкрито про це говорити, щоб не постраждали родина й друзі», ― розповідає Кекс.
У серпні він отримав анонімного листа: «Якщо ти продовжиш, ми вб’ємо тебе й твою родину». З таким самим текстом приходять повідомлення на телефон і в месенджерах.
Кекс розповідає: «Ми називаємо це «білий терор». Провладні мешканці міста роздають на вулицях листівки з адресами й іменами протестувальників. Це спроба нас залякати».
Останній рік Кекс майже не відвідував занять, але викладачі на нього не тисли. Зараз навчальний процес призупинили через спалах коронавірусу, з цієї ж причини протести дещо ослабли.
«Нині я почуваюся в безпеці, ― каже Кекс. ― Головне у такій ситуації ― не боятися уряду».
Але мітинги та арешти все ж продовжуються.
Чжоуі розповідає, що протестувальники намагаються використати ситуацію з коронавірусом на свою користь:
«Люди старшого віку більш вразливі перед вірусом ― водночас часто це люди, що не були прихильними до протестів. Тому ми друкуємо листівки з поясненням, як вберегтися від хвороби, роздаємо їх старшим людям і заразом розповідаємо про протести та їхню важливість».
«Ми більше не називаємо себе гонконгськими китайцями»
І Кекс, і Чжоуі згадують про битву за PolyU, Політехнічний університет, як одну з ключових подій, що перевернула уявлення про жорстокість влади.
17 листопада поліція оточила Політехнічний університет, де заховалися протестувальники, переважно студенти. Їх обстрілювали й закидали сльозогінним газом, арештовували тих, хто допомагав. Усього за час штурму використали 2300 патронів сльозогінного газу ― майже чверть від усіх за час протестів.
Під час десятиденної облоги арештували більше тисячі людей, до лікарень доставили понад 300 поранених. Виснажених і поранених студентів та студенток, що не змогли втекти через каналізацію, евакуювали Червоний Хрест та адміністрація університету.
Чжоуі пояснює, чому для неї битва за PolyU стала важливою:
«Вперше на вулицях Гонконгу було подібне насильство. Ми звикли боротися за власні права, як і під час Революції парасольок, але завжди робили це мирно».
Та саме протести й насильство китайської влади допомогли гонконгцям сформувати власну ідентичність. Чжоуі каже:
«Раніше у нас всі називали себе гонконгськими китайцями. Але тепер ми кажемо саме «гонконгці», бо маємо інакші цінності. Китайська влада поводиться жорстоко, ніхто такого не очікував, але ми вже не можемо відступати і боятися. Ми більше не належимо до Китаю».
Посольство Китаю проти
Кекс і Чжоуі ― члени міжнародного комітету Федерації студентів Гонконгу. Разом з ними до України прибули й представники PolyU. Цю й подібні подорожі (наприклад, до США чи Німеччини) фінансує студентська федерація, щоб розповісти про ситуацію в Гонконгу світові.
В Україні студенти побачилися з правозахисниками, побували в неурядових та студентських організаціях, але представники уряду й парламенту зустрітися з ними не захотіли. Артур Харитонов, координатор українського Free Hong Kong Center, зауважує: Україна на офіційному рівні Гонконг не підтримує.
Free Hong Kong Center підтримує висвітлення протестів у Гонконзі в українських ЗМІ, організовує акції та зустрічі з політиками й активістами. Перші кампанії на підтримку Гонконгу активісти організовували ще в 2014 році під час «Революції парасольок».
У січні 2020 року Free Hong Kong Center організував у Києві виставку про Революцію Гідності та гонконгські протести. Посольство Китаю надіслало до МЗС України листа з вимогою виставку заборонити: «Мета цієї виставки очевидна, вона має викривлений характер і є чистої води нахабним втручання у внутрішні справи Китаю». Також посольство зазначило: якщо українська сторона не заборонить проведення виставки, «це може мати серйозні наслідки для двосторонніх відносин».
Виставку все ж провели. hromadskeнадіслало запит посольству Китаю в Україні з проханням прокоментувати цю заяву та можливі наслідки, згадані в ній. На момент публікації відповідь ще не надійшла.