«На початку епідемії я спала не більше ніж чотири години». Працівниці ковідних лабораторій — про свою небезпечну роботу
Щодня в Україні роблять від 10 до 40 тисяч тестів на коронавірус методом Полімеразна ланцюгова реакція виявляє ДНК чи РНК вірусу навіть у перші дні захворюванняПЛР. На вихідних ця цифра зменшується, впродовж тижня, навпаки, збільшується. І хоча в лабораторіях уже не працюють вночі, та й обробляють значно менше біоматеріалів, ніж влітку чи восени, навантаження на них все одно велике.
Про те, як працюють лабораторні центри, що відбувалося там під час піку епідемії та чому працівниці лабораторій не звільнялися з роботи, як це робили лікарі та медсестри, — у матеріалі hromadske.
Від тесту до брифінгу
Від початку епідемії 4-та київська лікарня — опорна в лікуванні коронавірусної хвороби. В усіх відділеннях тут приймають лише хворих на COVID-19, а в ПЛР-лабораторії обробляють тести з декількох медзакладів міста.
Щоранку водії лікарень привозять зразки й передають їх через заґратоване вікно на першому поверсі лабцентру. До вечора їх мають опрацювати та повідомити результати на місця. Іноді це вдається зробити й раніше — по обіді.
«У кожній лікарні ми маємо відповідальну людину, якій можна швидко передати результати. Ми надсилаємо у вайбер, на електронну пошту — в будь-який спосіб, щоби пацієнт отримав інформацію про хворобу», — розповідає лікарка-бактеріологиня Ольга Бондарчук.
Вона проводить нас кількома світлими кімнатками лабораторії, де з самого ранку працюють її колеги — лаборантки й лікарка.
Усі зразки приймають і проводять попередню обробку. Далі їх несуть до робочої зони. Спершу — в кімнату, де відбувається виділення РНК, генетичного матеріалу збудника. Після цього їх передають у сусідню кімнату ампліфікації, де досліджують, чи справді цей генетичний матеріал відповідає збуднику COVID-19.
Ольга показує нову апаратуру, яку вони отримали декілька місяців тому, і каже, що тепер лабораторію потрібно збільшувати, тому що вся техніка не вміщається. Прилади спростили та пришвидшили дослідження. Завдяки їм за півтори години можна обробити до сотні зразків.
«Авжеж, є різниця — чи ти ставиш зразки по черзі, чи все відбувається паралельно», — каже Ольга.
Вона показує, як на екрані одного з приладів серед чотирьох паралельних ліній починає підніматися жовта. Лікарка звіряє номер зразка з ім’ям і прізвищем пацієнта й ставить плюсик на маленькому папірці: тест позитивний.
Ольга дістає зі стосів у шафі товстий зелений журнал. До нього працівниці лабораторії вписують особисту інформацію пацієнтів і результати їхніх тестів.
«Це журнал за жовтень. У ньому двісті сторінок, і ми його використали менш ніж за два тижні. Тоді тестів робили багато, і погляньте, скільки позитивних».
Червоною ручкою у більшості рядків рясніє «виявлено».
Саме на звітність після отримання результатів працівниці лабораторії витрачають чи не найбільше часу. Навіть більше, ніж на опрацювання матеріалів, уточнює Ольга. У звітах потрібно зазначати особисту інформацію пацієнта, скільки зразків опрацювали, скільки захисних костюмів і дезрозчину використали. Згодом частину цієї інформації повідомляють на щоденних брифінгах.
«Тест — це теж частина лікування»
Колега Ольги досі заповнює пробіли в журналах за літо. Тоді хворих було стільки, що вона не встигала все зазначати вчасно.
У той період лікарі та лаборанти працювали понаднормово, по 14 годин на добу, щоб дослідити всі матеріали. Для Ольги та її колег це було ще складніше, ніж початок епідемії.
«Вам чесно сказати, скільки ми працювали? Бувало, що виходили звідси за двадцять хвилин до півночі», — усміхається лікарка й підтверджує, що тоді та восени були пікові періоди захворюваності. Щодня до лабораторії привозили близько трьохсот зразків, які вони мали опрацювати. Більшість були позитивними.
«Бувало таке, що з однієї лікарні нам доставляли 79 матеріалів, і в 70 з них ми підтверджували коронавірус. Ми намагалися робити все максимально швидко, незалежно від того, скільки тривав наш робочий день».
Ольга працювала без вихідних і відпустки. Відкласти й опрацювати наступного дня не могла — розуміла, що на результати чекали пацієнти.
«Зранку знову привезуть матеріали й потрібно буде працювати ще більше. Хоча деякі міські лабораторії заморожують матеріали через те, що не встигають все дослідити. Тоді й виходить так, що пацієнти чекають на тести тижнями».
На початку епідемії робочий день у лабораторії також тривав безкінечно — усе потрібно було досліджувати ручним методом, з мінімумом додаткової апаратури. А додому діставатися пішки: громадський транспорт до лікарні не ходив. Ті працівники, які жили в передмісті й зазвичай їздили електричками, на роботу не виходили.
«Ми працювали, бо не мали вибору. Куди подіти хворих, тести? Надвір їх викинути? Наш тест — це теж частина лікування. Я медик, і насамперед думаю про пацієнта».
Вірусологиня й заступниця генерального директора Київського обласного лабораторного центру МОЗ Наталя Родина почала роботу з коронавірусом, коли в Україні ще не було жодного хворого. Вона з колегами обробляла літак, яким повернулися туристи з Уханю.
А щойно в Україну завезли тест-системи на COVID-19 — першою почала робити дослідження методом ПЛР. Вона обробляла біоматеріали, які привозили з усієї Київської області. Працювала в протичумному костюмі в боксах по декілька годин, після чого не могла себе впізнати: усе обличчя було в набряках.
«Я розуміла, що всі зразки потрібно опрацювати. Додому приїжджала не раніше 1:30 ночі. Спала не більше 4 годин і знову їхала на роботу. Важко було. Мені здавалося, що мої діти не пам’ятали, як я виглядаю».
Бактеріологиня Людмила Могильна, яка працює в лабораторії 23 роки, додає:
«Я приходила додому серед ночі. Діти казали: “О, мати прийшла, і слава Богу”. Але вони все розуміли».
Наталя швидко навчила своїх колег методу ПЛР, набрала ще шістьох працівників. Пізніше всім почали доплачувати додатково до 300% до заробітної плати та доставили нове обладнання. Нині в лабораторії проводять понад 2 тисячі досліджень на добу.
«Ми не боїмося ковіду»
В обох лабцентрах підтверджують — останніми місяцями обробляють менше біоматеріалів, ніж восени чи влітку. У лабораторії 4-тої міської лікарні отримують 120-150 зразків замість 300. Ольга Бондарчук пов’язує це з тим, що частина людей уже має імунітет:
«Ще рік тому ніхто не мав антитіл до коронавірусу. І якби в групі зі ста людей хтось один би чхнув, то, ймовірно, захворіли б усі. Зараз зі ста людей захворіє умовно половина, тому що 30 з них матимуть антитіла, бо вже перехворіли. З часом вірусу не буде де функціонувати. Саме на цьому й базується колективний імунітет».
Ольга пояснює: якщо кілька місяців тому 90% зразків з однієї лікарні могли бути позитивними, то нині цей показник знизився вдвічі. Але водночас люди почали хворіти повторно — вдруге і втретє. Особливо після легкого перебігу хвороби, коли імунітет працює інакше й антитіла можуть не виробитися.
Сама Ольга ще не хворіла на коронавірус. Від початку епідемії лише старша лаборантка мала COVID-19, яким заразилася від чоловіка.
«Тут у нас майже неможливо захворіти: ми дотримуємося всіх правил безпеки та стандартів, працюємо в захисних костюмах. Ми не боїмося ковіду».
Хоча навесні, коли заклад перепрофілювали для прийому хворих на COVID-19, лікарі інших відділень звільнялися з роботи — зокрема через те, що боялися заразитися.
«У нашій лікарні звільнилося до 60% медиків. Це дуже погано. Я приблизно уявляла, що на нас чекає. Ми вже пережили епідемію грипу, наша лікарня теж була заточена для прийому хворих. Але яке б навантаження не було, скільки годин я б не опрацьовувала матеріали — жодного разу не думала про звільнення».