Народжений 24 серпня: ким був Левко Лук’яненко

Він був громадським діячем, політиком, засновником Української Гельсінської спілки і письменником. Один із символів боротьби за незалежність України, як згадують про нього.

Що означав для країни Левко Лук'яненко — в матеріалі Громадського.

За збігом обставин, майбутній автор Акта проголошення незалежності України народився 24 серпня в 1927 році.

Левкові було лише 15, коли його рекрутували до радянської армії. Після служби провадив активне громадське життя, був комсомольцем і членом ВКП(б). Отримавши в 1958-му диплом про вищу освіту, вирушив за розподіленням на західну Україну. Там побачив життя селян, яких примусово зганяли в колгоспи, та переосмислив ставлення до компартії. Відтак став одним із засновників підпільної Української робітничо-селянської спілки (УРСС), написав програму, обґрунтувавши необхідність боротьби УРСР за самостійність.

Зло є червона московська окупація, яка в людей все забирає і нищить людей, грабує людей, убиває, розстрілює. За що? За те, що вони, люди, українці, щось хотіли зробити добре

У 1961-му більшість членів УРСС заарештували. Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до страти за «зраду батьківщині». Пізніше Верховний суд змінив смертну кару на ув'язнення. Спершу він відбував покарання в Мордовському концтаборі суворого режиму, згодом — у тюрмах. Загалом Лук'яненко провів в ув'язненні 27 років життя.

Після звільнення пристав на пропозицію Миколи Руденка та в 1976 році ввійшов до складу Української Гельсинської групи, (згодом уже заочно обраний головою). Через активну громадську діяльність у 1978-му знову засуджений до 10 років ув'язнення і 5 — заслання, водночас цього разу суд визнав його «небезпечним рецидивістом». Попри те, що йому, пропонували виїхати за кордон, він відмовився. У 1988-му Левка Лук'яненка помилували та звільнили із заслання.

Жертовність, я думаю, це бажання зробити комусь щось без надії отримати плату за те. От цьому мене батько вчив

Левко Лук'яненко — автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року.

1 грудня 1991 року балотувався на посаду президента України, але програв. Утім, продовжував займатися політикою майже до кінця життя.

Автор багатьох книжок, лауреат Шевченківської премії, академік, доктор права, дисидент, політик і Герой України Левко Лук'яненко помер 7 липня 2018 року.

Олесь Доній, громадський і культурний діяч, журналіст, політик:

«Я вважаю, що він прожив щасливе життя, бо встиг побачити результати своєї боротьби, на відміну від дуже багатьох інших борців. Він пізнав тюрму, табори, та водночас був одним з тих, хто йшов на ешафот як прапор, не сподіваючись побачити незалежну Україну. Щастя, що це покоління, і він зокрема, встигнув це побачити.

Він був надзвичайно енергійний і до останніх років займався політичною діяльністю, завжди відгукувався на будь-які запрошення молоді, громадських діячів. Не замикався в собі, завжди був відкритим, готовим ділитися спогадам і давати поради щодо нинішньої політичної та соціальної ситуації. Завдяки цьому залишався прапором для дуже багатьох.

Велетенська втрата, бо він став одним із символів боротьби за незалежність. З другого боку — це приклад абсолютно щасливого життя».

Дмитро Павличко, поет, перекладач, громадський діяч:

«Левко без перебільшення великий український патріот, він є просто сам по собі епохою нашої історії, історії боротьби проти російського  поневолення. Він відіграв у цій боротьбі одну із великих ролей, я пригадую його завжди таким — впевненим у тому, що ми переможемо.

Він був головою партії, він умів якимись чином об'єднуватись з інтелектуалами. Він не створив Народний рух України, його створили інтелектуали — Михайло Горинь, Іван Драч і Дмитро Павличко. Але він долучився до нас і був таким орієнтиром у політичному житті.

Я з приводу його смерті почуваю себе сиротою, бо він був старшим від мене. І мені друзі казали: «Доки живе Лук'яненко, ти можеш не боятися смерті».

Володимир Яворівський, письменник, громадсько-політичний діяч

Померла ціла епоха. Насправді унікальна історична постать, поруч з якою дуже важко когось поставити. Людина 72 дні сиділа в камері смертників, щосекунди чекаючи, що ось брязнуть ключи, відриють, і поведуть, і кінець. 27 років відбути по тюрмах і все ж таки повернутися в Україну, взяти участь в проголошенні незалежності. Якось я його запитав: як сталося так, що ми не пересварилися? Ви ж могли сказати, ми от сиділи, а Павличко, Драч, Яворівський премії отримали Шевченківські, то як сталося так, що ми стали поруч? А Левко й каже: «Це я зібрав усіх і сказав: не приведи Господи, щоб ми пересварилися, ми маємо разом відновлювати українську державність».

Втрата просто колосальна. Він не дожив буквально кілька місяців до дня народження, це ж треба — 24 серпня день народження. Царство небесне тобі, Левку. І поки живуть наші діти, онуки, живе твоя справа і нікому Україну ми не віддамо.

Левко Лук'яненко під час церемонії вручення національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року, Київ Фото Мусієнко Владислав / УНІАН