«Небезпечний елемент» Марії Кюрі та німецький шлях до пекла. Що дивитись у кінотеатрах цього вікенду
Бідний на прем’єри, цей вікенд представить українському глядачеві лише 5 нових фільмів. І хоч як дивно, але єдиними, вартими уваги, є навіть не цьогорічні — кримінальна драма «Берлін Александерплац» (2020) і байопік «Небезпечний елемент» (2019).
«Берлін Александерплац»
Нерівність цього фільму є дуже показовою для сьогодення. Перепади від найвищого ґатунку мистецького кіно до приземленої соціальної драми кримінального характеру — це примусове плазування сучасного кінематографу як жертви політики та ідеології.
Через атмосферу, у якій довелося зростати, німецький режисер афганського походження Бурхан Курбані від початку своєї кар’єри знімав про намагання одних людей вписатися в суспільство інших. Головними проблемами, які він висвітлював, були закон суворий, але це законdura lex sed lex, інакша культура та природа насильства. Нагромаджене і тенденційне, таке мистецтво викликає загальний супротив, означений як протест проти расизму. «Берлін...» у цьому сенсі — вершина творчості й одночасно скандальності для Курбані.
Історія головного героя Франсіса — біженця з Гвінеї-Бісау, чия дівчина загинула під час долання водного відтинка між минулим життям і майбутнім, — це історія шляху до пекла, брукованого добрими намірами. Цікаво, до речі, що Франсіса грає актор із Бісау, Вількет Бункує.
«Він хотів бути хорошим, але його не зрозуміли», — каже закадровий голос духа померлої дівчини Франсіса. — «Він хотів бути порядним, але йому не дозволили». Тригодинний фільм, поділений на п’ять частин, демонструє, як чистий аркуш людської душі грубо і густо замазують брудом, прекрасно граючи з кольором, адже герой має ідеально чорну шкіру.
Випадково помічений соціопатом і наркодилером Райнхольдом (чудова роль Альбрехта Шуха) Франсіс, не здатний розрізнити «кольори» моралі, стає його другом і помічником, допомагаючи у злочинах і занурюючи в кримінальну темряву свою білу душу. Цю гру фарб і образів режисер продовжує і в позитивному напрямку, поєднуючи героя-африканця з німкенею, отримуючи через любощі каву з молоком. І це прекрасно не тільки для ока, а й у змістовому розумінні — чоловіка рятує жінка, і це мов ідеально сформована фігура «інь» і «ян».
На жаль, «непросто втекти від диявола, коли вже впустив його до своєї душі», каже один із босів мафії. І Франц, темношкірий, сильний і безстрашний, зі зміненим на німецький штиб ім’ям, стає перевернутою «німецькою мрією» — він має все те добре, що може дати центральноєвропейська країна, але коштом толерування зла. Цей злет і падіння людини показані в «Берліні...» епічно і приголомшливо, не завжди зрозуміло, часом наївно і тому неправдоподібно, але ґрунтовно, якщо фільм сприймати як притчу, а не чисту реалістичну кримінальну драму.
Третя екранізація великого модерністського роману Альфреда Дебліна, «Берлін Александерплац» 2020 року сильно відрізняється від своїх попередників, 1931 і 1980 років відповідно. Це осучаснена історія, з теперішніми конотаціями проблематики іммігрантів і розвитку наркобізнесу. Але, попри деякі кострубаті деталі, режисер Бурхан Курбані здійснив колосальну роботу з концептуальною адаптацією матеріалу. Якщо Деблін грався зі словом, вигадуючи текстуальні конструкції, Курбані так грав із зображенням і звуковим тлом — перед нами геній операторського втілення і сміливий приклад шаленого, чудернацького й незабутнього саундтреку.
Трохи моралізаторський, але з правильними цінностями в основі, технічно досконалий, попри хронометраж, який важко витримати, цей фільм є лідером серед інших новинок нинішнього вікенду.
«Небезпечний елемент»
Попри те, що це історична драма, вона незвично швидка завдяки рішенню передати ритмікою стрімку вдачу та спосіб життя польської вченої Марії Склодовської. Бо ж вона, ідеально співвідносячись із такою характеристикою, винайшла в науковому і шлюбному партнерстві з французьким ученим П’єром Кюрі явище радіоактивності.
Іранська режисерка Марджан Сатрапі («Персеполіс») вдало пов’язує ритм фільму не лише з невгамовністю героїні, а й із нестримним характером елементів, відкритих ученою — полонієм і радієм. І на додаток це все характеризує час, кінець ХІХ-го — початок XX сторіч, період колосальних перетворень, зокрема розвитку фемінізму, який завдяки роботі Склодовської-Кюрі, без сумніву, отримав додатковий поштовх.
Представляючи свої винаходи перед науковою радою бундючних, ніби індики, учених мужів Сорбонни, Марія каже: «Ми фундаментально не розуміли атом». І тут одночасно йдеться і про нерозуміння ролі жінки в суспільстві. Звісно, Сатрапі дошкульно демонструє це нерозуміння, показуючи, що в номінації на Нобелівську премію ім’я Марії не було вписане — лише Кюрі. Але невдовзі, уже після трагічної смерті чоловіка, вона отримала ще одну премію Нобеля особисто, тільки тепер за хімію.
Назва фільму в Україні — «Небезпечний елемент» (в оригіналі — Radioactive). І йдеться не тільки про хімічні елементи з небезпечними властивостями, а й про саму вчену та роль її відкриття, адже після цього зміни сталися не просто в науці — в усьому світі. І фільм цю двозначність демонструє через бомбування Хіросіми 1945 року, продаж квитків на показові підриви атомної бомби в Неваді 1961-го та аварію на Чорнобильській АЕС 1986 року. Так проводиться паралель між науковим відкриттям і його можливими наслідками, зокрема жахіттями XX сторіччя, породженими саме генієм окремих науковців.
Фільм не тільки розповідає біографію вченої — він про розумну й екстраординарну людину в суспільстві, про вплив цієї людини на оточення і навпаки. Якщо поява жінки в науковому світі викликає позитивні зміни, то адюльтер Марії з колишнім працівником її чоловіка, одруженим науковцем, створює резонанс яскраво негативний. Він породжує не просто осуд серед французів, а ксенофобські напади на Склодовську як на польку, зі скандуваннями під її вікнами: «Вали з Франції, брудна іммігрантко» і «Франція для французів».
Сценарій «Небезпечного елемента», насичений сенсовими пластами, написав майстер кіно- і серіальних витворів Джек Торн («Чужі гріхи», «Скарб нації»). Його екранізацію добре дивитися саме на великому екрані, щоб повною мірою відчути подих епохи в її словах і предметах, декораціях і костюмах.
Не дивно, що за втілення сценарію взялися компанії аж із 5 країн — Великої Британії, Сполучених Штатів, Франції, Китаю та Угорщини. Перша жінка-лауреатка Нобелівської премії, перша жінка-професорка в Сорбонні, полька у Франції, джерело скандалів з інтимними листами, рятівниця сотень тисяч людей під час Першої світової війни, колежанка Ейнштейна й мати іншої нобелівської лауреатки, дослідниці штучної радіоактивності Ірен Жоліо-Кюрі.
Марія Склодовська була приречена на створення фільму про неї (вже 8-го!), але цього разу у фантастично повній формі.
Автор: Ярослав Підгора-Гвяздовський