Новий блокбастер осені. Чому варто дивитися фільм «Дюна» — найепічнішу прем'єру року

Історія кіноадаптацій роману рясніє провалами. Спочатку класик андеґраундного кіно Алехандро Ходоровський не зміг знайти фінансування (він задумував 14-годинний фільм). Потім до справи взявся Девід Лінч — проте не мав змоги втілити своє бачення через постійне втручання продюсерів. Стрічку, яка вийшла в кінотеатрах, перемонтували, як того бажала кіностудія. Девід Лінч, вважаючи це повним провалом, відмовився від стрічки після її виходу.

У 2017-му з’явилися перші чутки про нову «Дюну». Деякі з них готували глядачів до нового провалу, інші, навпаки, подавали надію, що цього разу все вдасться. У режисерському кріслі опинився Дені Вільнев. Його філософська притча про час, долю та іншопланетян «Прибуття» і сучасна адаптація «Той, що біжить по лезу 2049» довели: він може створювати масштабні сай-фай картини, які одночасно сподобаються студійним босам, кінокритикам і глядачам.

Ось тільки каст майбутньої картини викликав занепокоєння. На головні ролі затвердили молодих зірок Тімоті Шаламе та Зендею. Також до акторського складу приєдналися номінанти й лауреати численних номінацій — від «Оскара» до «Золотого глобуса»: Ребекка Фергюсон, Оскар Айзек, Джош Бролін, Джейсон Момоа, Хав’єр Бардем. Як показує досвід, неможливо поставити на всі ролі зірок класу А, витягнути маркетинг-стратегію на голосних іменах і думати, що все вдасться. Найчастіше стільком зіркам просто нічого грати — неможливо всім дати достатньо екранного часу і глибоко розкрити кожного персонажа. У цьому випадку річ не в сценарії, а саме у постановці фільму. Та про це згодом.

Стрічка розповідає про один із Великих Домів Імперії — Атрідів. Герцогу Лето Імператор передає у володіння Арракіс — небезпечну піщану планету, на якій видобувають спеції. Це дорога психоделічна речовина, яку вживають пілоти — і внаслідок цього їхня свідомість змінюється настільки, що уможливлює міжгалактичні подорожі. Герцог Лето, його наложниця Джессіка та їхній син, Пол Атрід, потрапляють у вир політичних інтриг і боротьби за владу.

Складнощі кіноадаптації полягають у тому, що роман Френка Герберта надзвичайно багатошаровий: його можна читати як пригодницьку історію, притчу про екологію, історію про релігію та віру або міфічний шлях героя. Дені Вільнев зробив усе можливе, щоб передати цю багаторівневість у кіномові.

Візуальна частина фільму вражає. «Дюна» — це той випадок, коли кожен окремий кадр можна розглядати як самодостатню фотографію. Чіткі геометричні фігури міст і техніки грають на контрасті з плавними лініями барханів. Туман змінюється піщаною бурею, і глядач постійно відчуває себе дезорієнтованим — як і головні герої картини.

Окремо слід відзначити музичний супровід від Ганса Циммера («Гладіатор», «Пірати Карибського моря», «Інтерстеллар»). Він унікальний, масштабний, підкреслює міфологічність дійства та водночас його машинерію. Режисер коментував це так: «Ми домовились, що музика повинна мати духовність. Щось таке, що піднесе душу».

Проте на цьому епічному тлі губиться найголовніше — історія. Усі герої стають лише маленькими частинками великої композиції. Тож навіть коли головні персонажі потрапляють у смертельну небезпеку, не виникає емоційного відгуку й переживань. Ідентифікації з героями не відбувається, усе сприймається через призму міфу, де неважливо, загине герой чи виживе.

Інша проблема — у повній назві: «Дюна. Частина перша». Це тільки половина фільму, тривалістю у 2,5 години. Через це деякі персонажі з’являються тільки під кінець (наприклад, Зендея), і глядач бачить лише першу половину історії одного з героїв — Пола. Бракує відчуття завершеності. Але другу частину ще навіть не почали знімати, і чи буде вона взагалі — залежить від касових зборів та кіностудій.

Отже, чи варто дивитися «Дюну»? У мові Імперії цей вираз означає щире здивування.Кулль вахед, так! Ця космічна опера точно вразить своїм масштабом, світобудовою та примусить повернутися до неї, аби знайти нові сенси в історії.

Ми розповідаємо про новинки кіно, бо хочемо, щоб наші читачі вибирали для себе якісне дозвілля. Залучаючи фахових авторів, ми професійно пишемо про культуру. Ви можете допомогти нам у цьому, долучившись до спільноти друзів hromadske. Ми фінансуємося завдяки такій підтримці читачів, рекламі та міжнародним донорам.

Авторка: Олександра Калініченко